PlayForUA. Arvo Pärt – promotion 2
PlayForUA – це мистецький проект для підтримки ЗСУ через благодійні концерти львівських музикантів у Музеї історії релігії. Кожен із планованих концертів отримує свою промоцію (чи – просування) завдяки напередодні опублікованим есе пізнавального характеру.
Чотири Промоції першого концерту під назвою «Ференц Ліст» з акції підтримки ЗСУ були присвячені темам: Євроцентризм; Геніальність; Професіоналізм; Дар Творення.
Першу промоцію концерту «PlayForUA. Арво П’ярт» автор спрямував на роз’яснення стилістичних особливостей композиторського висловлювання в епоху модернізму та постмодернізму. Часова природа музичного мистецтва тут розкривається через комунікативність. Темою Першої Промоції стало твердження «Музика – це мова». Але навіть у звичайній розмові не лише система впорядкованих звуків несе в собі зміст. Емоції, настрій і скриту думку виражають і паузи між звуками. ТИША промовляє. Як бракує усім нам в сьогоденні просто тиші…
"Тиша – це теж музика"
Технічний прогрес другої половини 19 ст. призвів до шаленої урбанізації, нових швидкостей в комунікації і до нагромадження відходів через всесвітню індустріалізацію. Як результат – відкрився шлях до екологічної катастрофи. Композитори своєю творчістю цілком адекватно відтворювали дух часу. Масштабність оперних та оркестрових полотен, заглиблення у філософський підтекст життєвих реалій, залучення величезної кількості музикантів та максимальне збільшення музичного інструментарію - реакція на дійсність.
Ріхард Ваґнер (1813 – 1873) збудував театр у баварському місті Байройт для виконання написаного ним найбільшого в історії музики твору – оперної тетралогії «Перстень Нібелунґів».
Ця вистава-тетралогія загальною тривалістю звучання – майже 16 годин музики і театрального дійства! – виставляється протягом чотирьох днів.
Гігантські оркестрові симфонії, що звучать понад годину, творить послідовник Ваґнера – органіст і педагог Антон Брукнер (1824 – 1896). Найтрагічнішу і найпрекраснішу музику своїх 3-тьої та 7-мої симфоній він присвятив кумиру. Геніальний послідовник Ваґнера і Брукнера, теж віденський музикант – Ґустав Малєр (1860 – 1911) глибини філософії у своїх 10-ти епохальних симфоніях звів на сакральний п’єдестал. Його симфонічне мислення виходить за межі земного тяжіння.
Неперевершеним знавцем оркестру, буквально «жонглером» в оркестрово-симфонічному письмі став баварський корифей, автор опер, балетів і симфонічних поем Ріхард Штраус (1864 – 1949), який твердив: “Майстер оркестрового письма повинен вміти передати своєю музикою навіть брязкіт посуду і ресторанне меню, але водночас – і відобразити проблеми екзистенції людства”.
Прямою реакцією на перенасичення складнощами утримання балансу в системі організації життєвого простору людини, реакцією на граничну напругу в логістичних операціях, що пов’язані з темпом і ритмом існування стала зміна вектора уваги суспільства. На перший план виходять проблеми екзистенції в час екологічної кризи. Гуркоту, гамору, масовій механізації виробництва та перенасиченню ринку продукцією широкого вжитку було протиставлено втечу на природу, мандрівки в країни з малорозвиненою примітивною цивілізацією, а також – індивідуальне господарювання на присадибних ділянках й індивідуальні фізичні вправи на природі. Ця увага до індивідуальної творчості "hand made".
Зміна вектора відображення дійсності в музиці призвела до ностальгійних проявів через формування неокласичного стилю. Композитори прагнули до відродження стилістичних рис музики ранньокласичного і докласичного періоду. Найбільші досягнення в цій стилістиці демонстрували Ігор Стравінський, Даріус Мійо, Артур Онеґґер, Франсіс Пуленк, Бенджамін Бріттен, Пауль Гіндеміт, Сергій Прокоф’єв і Отторіно Респіґі. Це був один зі шляхів, що повертав слухача до відносної простоти і звичності для слуху музичної атмосфери. Гасло «Назад до Баха», яке у 1924 році висунув Ігор Стравінський закликало до поєднання бахівської логіки, принципів розвитку та конструювання музичної форми з новітніми засобами музичної мови. Іншим шляхом радикальної реакції на ускладнення музичної мови, протидією нівеляції розважальності і доступність музичного мистецтва став мінімалізм.
Мінімалізм у музиці – це практика використання обмежених музичних матеріалів. Визначні риси мінімалістичної музики включають повторювані візерунки або імпульси, постійні гудіння, гармонію приголосних і повторення музичних фраз. Ця стилістика виходить із музичної процесуальності. Мінімалізм відзначається нерозповідним, нетелеологічним і нерепрезентаційним підходом. Цей стиль звертає увагу на активність слуху. Він зосереджує увагу на внутрішніх процесах музики. Серед композиторів-мінімалістів найбільшого розголосу здобула музика Джона Кейджа, (1912 – 1992) зокрема його композиція «4’33”». Слухач поглинений ТИШЕЮ, бо тиша – це теж музика.
Американські композитори Ла Монте Янґ, Террі Райлі, Стів Райх і Філіп Ґласс є серед перших, хто розробив композиційні прийоми, які використовують мінімальний підхід. Стів Райх вважає, що термін мінімальна музика вигадав британський теоретик і мінімаліст Майкл Лоренс Найман.
Натомість професор теорії музики Університету Вашінґтон Джонатан Бернард разом психоаналітиком Деном Ворбуртоном (Dan Warburton) та Філіпом Ґлассом вважають, що термін мінімалізм винайшов американський мінімаліст Том Джонсон (Tom Johnson).
Творчість Арво П’ярта музична критика поперемінно трактує як неокласику, чи як приклад мінімалізму. Але СТИЛЬ ДЗВІНОЧКІВ – tintinnabulі, який винайшов 30-річний естонський композитор і звукорежисер Арво П’ярт є неповторний і ні на що інше не схожий. Перше досконале втілення tintinnabulі у власній композиції – це твір «Дзеркало в дзеркалі», або “Spiegel im Spiegel”. Твір є звуковим втіленням ефекту Дросте – рекламного зображення голландської марки какао Droste, розробленого у 1904 році Яном Мюссе. Але вперше цей ефект ДЗЕРКАЛА В ДЗЕРКАЛІ був створений у триптиху Джіотто ді Бондоне (Giotto di Bondone, 1267 – 1337) «Вівтар Джякомо Ґаетані Стефанескі». Дзеркало нескінченності – це конфігурація з двох або більше паралельних або майже паралельних дзеркал, що створюють серію все менших і менших відображень.
Наукові роботи про музику Арво П’ярта зосереджені насамперед у галузях музикознавства, культурних та медіа-досліджень, а останнім часом – у плані теології і духовності. Однією із найбільш вдалих музикознавчих праць про творчість і стиль Арво П’ярта є праця: «Arvo Pärt. Sounding the Sacred».
Колегія видавців зосереджується на репрезентативних вимірах музики П’ярта, що включають у собі й тропу мовчання. Написання композитором і прослуховування нами цієї музики переносять людське тіло у світ вібрацій повітря. Цей амбіційний міждисциплінарний том запитує: «Що зі звуком і матеріальністю як втіленнями сакрального, як історично специфічними артефактами та як елементами творіння, глибоко пов’язаними з людським сенсоріумом у дослідженнях П’ярта?»
Розглядаючи ці питання, книга де-містифікує і де-платонізує «поняття єдиного звуку П’ярта». Автори пропонують інноваційний, критичний аналіз історичних теологічних і духовних підстав, які стали основою для критичної оцінки мовчання в контексті музики експериментів П’ярта. Присутність погляду в Середньовіччя, акустичні, релігійно-сакральні підстави мовчання в цій музиці стають основою музикознавчого дослідження.
Спираючись на священні тексти, на звичні для музикології підходи в аналізі партитур, на науково подану біографю та медіа-ресурс, книга «Arvo Pärt. Sounding the Sacred» переосмислює дослідження П’ярта навколо матеріальності звуку, його сакральності та втілених у резонансах світських просторах.
Техніку ТІНТІННАБУЛУМ (лат. tintinnabulum), або ДЗВІНОЧОК можна охарактеризувати як поєднання двох музичних голосів: перший (М-голос) заснований на діатоніці; другий (Т-голос) – це дзвіночок на тонічному тризвуку. В основу техніки П’яртом були закладені прийоми числового програмування зі застосуванням силабічного співвідношення складу до ноти: два склади – дві ноти; три склади – три ноти. Техніка тінтіннабулі використовує числовий ряд лінеарної послідовності мотивів. З мінімалістами П’ярта зближує медитативність і неквапливість у розгортанні музики. Водночас засмучена краса звучань і невгамовний сум цього стилю спрямовують слухача до акцептації техніки тінтіннабулі з білим вогником, «…у якому містяться всілякі кольори, а щоб розрізнити їх, потрібна призма, під якою композитор має на увазі душу слухача».
[cit:“Adam’s Passion” – a unique cooperation of Arvo Pärt and Robert Wilson premieres in Tallinn]
Ґеорґ Пелєціс – латвійський композитор і музикознавець на прикладі аналізу твору “Tabula rasa” характеризує парадоксальність стилю Арво П’ярта. Техніка тінтіннабулі «…поєднує в собі почуту нами простоту і видиму складність звучання». А сам композитор порівнює свою техніку з початком навчання на фортепіано: «… це коли ліва рука щоразу повторює один акорд,а права – розвиває мелодію».
[Арво Пярт: Беседы, исследования, размышления. К.: ДУХ I ЛІТЕРА, 2014.]
«Arvo Pärt. Sounding the Sacred» – це збірка есе, яка демістифікує стилістику TINTINNABULI, що була винайдена Арво П’яртом. Книга критично досліджує історичні, духовні, релігійні та чуттєві аспекти його музики через матеріальність звуку та його втілення.
композитор Богдан Котюк
