PlayForUA. Arvo Pärt – promotion 3
PlayForUA – це мистецький проект для підтримки ЗСУ через благодійні концерти львівських музикантів у Музеї історії релігії. Кожен із планованих концертів отримує свою промоцію (чи – просування) завдяки напередодні опублікованим есе пізнавального характеру.
Чотири Промоції першого концерту під назвою «Ференц Ліст» з акції підтримки ЗСУ були присвячені темам: Євроцентризм; Геніальність; Професіоналізм; Дар Творення.
Першу промоцію концерту «Арво П’ярт» автор спрямував на роз’яснення стилістичних особливостей композиторського висловлювання в епоху модернізму та постмодернізму. Часова природа музичного мистецтва тут розкривається через комунікативність.
Темою Першої промоції стало твердження «Музика – це мова».
Але навіть у звичайній розмові не лише система впорядкованих звуків несе в собі зміст. Емоції, настрій і скриту думку виражають і паузи між звуками. ТИША промовляє. Як бракує усім нам в сьогоденні просто ТИШІ …
Друга промоція отримала назву «Тиша – це теж музика». Есе розкриває актуальність музичної естетики та релігійності Арво П’ярта, особливості цілком самобутньої техніки композиторського письма, що отримала назву тінтіннабул (або дзвіночки). Ставить риторичне питання про можливість трактування цього самобутньго явища з позицій мінімалізму і неокласики.
“Всесвітні лаври і гордість Естонії”
Далеко не до кожного творця визнання приходить при житті. Так, є унікальні випадки, коли вундеркінд вже на початку кар’єри (як це сталося з Ференцем Лістом, котрого благословив поцілунком в чоло сам Людвіґ ван Бетговен) отримує славу й визнання. Дещо інший поворот долі спіткав одразу двох геніїв епохи бароко – Антоніо Лючьо Вівальді та Йоганна Себастьяна Баха. Вже в зовсім молоді роки кожен з них вважався найкращим у Європі: Вівальді – скрипалем, а Бах – органістом. Однак, після смерті кожен із них був майже забутий: Й.С. Бах – на добрих 80 років, а А.Л.Вівальді – більше як на півтора століття. Не зжалилася доля й над геніальним Вольфґанґом Амадеєм Моцартом. Його досить коротке життя завершилося в злиднях і похованням у могильнику жебраків.
Серед нині живих і ще активних композиторів прикладів однозначно позитивного сприйняття слухачами їх музики є цілком не багато. Подібною до Арво П’ярта всезагальною любов’ю, славою і визнанням творчих досягнень можуть похвалитися хіба-що рокові музиканти, співаки й композитори – Пол МакКартні та Стінґ.
Але те визнання заслуг і таланту, що отримав від своєї батьківщини з населенням у 1300000 естонців Арво П’ярт важко порівняти з будь-яким пошанівком митця в усі часи. З ініціативи композитора і його родини у прадавньому лісі Національного заповідника Естонії біля села зі символічною назвою Лауласмаа (що українською означає “Земля, яка співає”) на березі Фінської затоки за проектом іспанських архітекторів було зведено унікальний за візуально-просторовим рішенням проблеми функціонування технократії в природному середовищі будівельний комплекс. Центр Арво П’ярта – це ідеально гармонійне поєднання засобами сучасної архітектури концертного, культурно-просвітницького та відпочинкового середовищ із незайманим природнім ландшафтом.
У сьогоденні особливого значення набуває не лише доступність музики композитора, але і його особиста неповторна аура та власний стиль компонування музики. Визнання і захоплення слухачів Арво П’ярту приніс яскравий комплекс саме таких характеристик. А ще – його індивідуальна техніка композиторського письма Тінтіннабулі. Таємнича сакральність дзвоників отримала своє реальне втілення в одному із архітектурних атрибутів Центру Арво П’ярта.
Цей новий стиль вперше з’являється в короткій п’єсі Арво П’ярта для фортепіано «Für Alina», а незабаром наступні твори, такі як «Cantus in Memory of Benjamin Britten» (1977), «Fratres» (1977), «Tabula rasa» (1977) та «Spiegel im Spiegel» (1978) утвердили переконання Арво П’ярта у Божому благословенні на дальшу інтенсивну творчу працю. Стилістика «дзвіночковості» на щодень супроводжує Богослужіння. Стиль «тінтіннабулі» виявився для Арво П’ярта багатим і невичерпним джерелом творчості. В авторському, особисто сформованому стилі композитор творить вже більше 40 років.
Естонський музикознавець Керрі Котта описує аспекти музики П’ярта як «глокальні», чим обігрує співзвучні слова і поняття: Glocke (нім. – дзвіночок), вокал і локаль чи інтимність. Музиколог тим самим зазначив, що композитор «зміг перекласти щось дуже людське на звук, який перетинає кордони, що зазвичай розділяють людей».
Музику Tintinnabuli можна визначити як окрему техніку, яка по суті об’єднує дві монодичні лінії структури – мелодію (М) та тризвук (Т) – в один, нерозривний ансамбль. Це створює оригінальну двоїстість голосів, хід і внутрішня логіка яких визначаються суворими, навіть складними математичними формулами. Завдяки цій подвійності голосів Арво П’ярт надав нове значення горизонтальній і вертикальній осі музики і розширив наше сприйняття тональної та модальної музики в її найширшому сенсі.
Авангардизм і релігійність музики Арво П’ярта призвели до гострої конфронтації з комуністичною владою СРСР. Завдяки єврейському походженню батьків сім’ї П’ярту з дружиною Норою та двома синами у 1980 році дозволили емігрувати до Відня.
А вже наступного року, отримавши стипендію DAAD родина переїхала до Берліна. 1984 рік знаменує собою початок його творчої співпраці з відомим лейблом компакт-дисків ECM Records і продюсером Манфредом Айхером, а також перший запис «Tabula rasa». Відтоді його музику виконують і записують найкращі оркестри та інтерпретатори сучасності. Надзвичайно успішна серія записів під назвою ECM New Series принесла П’ярту світову славу. Його музика незабаром увійшла до програм багатьох відомих фестивалів, оркестрів і ансамблів, а також теле- та радіопередач. Після цього дебютного альбому всі перші записи основних творів П’ярта були випущені під ECM.
Творчість П’ярта багата й різнобічна, включає багато масштабних творів для хору та оркестру, чотири симфонії та твори для солістів та оркестру, а також численні хорові п’єси та камерну музику. Більшість його творів засновані на літургійних текстах і молитвах, як-от «Passio» (1982), «Te Deum» (1985), «Miserere (1989/92), «Kanon pokajanen» (1997), і «Плач Адама» (2010). Це стало підставою для окреслення стилістики Арво П’ярта як «СВЯЩЕННА ПРОСТОТА».
Співпраця Арво П’ярта з Westdeutscher Rundfunk у Кьольні розпочалася замовленням на «Te Deum» для вшанування пам’яті Альфреда Шлеє (Alfred Schlee) – багаторічного керівника найпрестижнішого нотного видавництва Universal Edition (UE). Прем’єру здійснив 19 січня 1985 р. «The WDR Broadcast Choir» п/к американського диригента Денніса Рассела Дейвіса (Dennis Russell Davies – chief conductor of the Brno Philharmonic).
Гімн «Te Deum» відіграє важливу роль у службах багатьох християнських конфесій, включаючи Параклезіс – тобто, молебен подяки у Східній Православній Церкві. Для творчості Арво П’ярта «Te Deum» став символічним проявом екуменізму. Ренесансний поліфонізм і візантійську монодію стихири композитор стилістично поєднав своєю технікою Дзвіночковості і застосував систему ніби завислих тропів, які базуються на естетиці церковного співу.
Композиторська активність в «Німецький період» (1980 – 2010) значною мірою була присвячена хоровій музиці. Чільну позицію серед колективів, які популяризують творчість П’ярта займає Естонський філармонічний камерний хор п/к Тину Кальюсте (Tõnu Kaljuste). З композиціями духовного змісту естонського метра в різних країнах світу постійно виступають: «Тавернер-кор» п/к Ендрю Парро (Andrew Parrott); Хор Кембріджського Королівського коледжу п/к Степена Клеобурі (Stephen Cleobury); «Театр голосів» п/к Пауля Гіллєра (Paul Hillier).
Музика Арво П’ярта неодноразово отримувала своє сценічне втілення в театрах різних світових столиць: Нью-Йорк, Сідней, Відень, Токіо, Стамбул…
Як активний і продуктивний композитор, П’ярт продовжував композицію відтоді без довших перерв. Вокальні композиції, часто засновані на літургійних текстах чи інших християнських молитвах, становлять значну частину його творчості. Серед них багато масштабних композицій для хору та оркестру, таких як Passio (1982), Stabat Mater (1985), Te Deum (1985), Miserere (1989/1992), Berliner Messe (1990/2002), Litany (1994/1996), Kanon pokajanen (1997), Como cierva sedienta (1998/2002) та In principio (2003), а також хорові п’єси з органним супроводом або a capella.
Слово відіграє важливу роль у творчості П’ярта, оскільки навіть багато його інструментальних творів пов’язані з текстом, а текстурна структура часто є основою його композиційного процесу. Як приклади: «Psalom» 1985; «Kanon pokajanen» (1997); «Orient & Occident» (2000); Symphony No. 4, “Los Andgeles” (2008).
З нагоди 750-ліття і на замовлення Кьольнського собору Арво Пярт у 1997 році написав монументальний 11-частинний «Kanon pokajanen». Це масштабний 11-частинний хоровий твір церковно-слов’янською мовою, що триває майже півтори години прозвучав у виконанні Камерного хору Естонської філармонії під батутою диригента Тину Кальюсте. Прем’єра відбулася 17 березня 1998 р. у Кьольнському соборі. Американська Національна академія мистецтва й науки звукозапису (NARAS) визнала «Kanon pokajanen» «Найкращим сучасним твором». Арво П’ярт за нього був нагороджений Премією Ґреммі.
У 2018 році композитор адаптував «Kanon pokajanen» для мешаного хору та струнного оркестру з п’єсою «Молитва».
На початку 21 ст. текстурна структура для композитора стає основою композиційного процесу. Найяскравішими прикладами цього є «Orient & Occident» (2000) і «Los Angeles Symphony” No. 4, (2008).
Після відновлення незалежності Естонії в 1991 році, зв'язки між родиною П’ярта і Естонською музичною сценою були відновлені. У 1990-х роках його твори часто виконувались у рамках естонських концертних програм, а Талліннський камерний оркестр та Естонська філармонія під керівництвом Тину Кальюсте також випустили свої перші записи музики П’ярта на фірмі ECM.
На початку 2000-х років почалася традиція святкувати день народження Арво П’ярта концертами в його рідних містах Пайде та Раквере, а також у Таллінні. У ювілейні роки композитора влаштовувалися грандіозні свята. З ініціативи Естонських музичних днів у 2005 році естонською мовою була видана перша вичерпна збірка розмов, есе і статей про П’ярта: «Арво П’ярт у дзеркалі» (упорядник Енцо Рестаньо), радіопередача «Арво П’ярт 70», що складається із 14 серій Іммо Міхкельсона, транслювався на Klassikaraadio (Класичне радіо).
У 2010 році в Естонській академії музики і театру відбулася Міжнародна конференція «Культурні корені музики Арво П’ярта».
«Nargenfestival» починаючи з 2010 року організовує з нагоди дня народження композитора «Фестиваль Арво П’ярта».
Протягом останнього десятиліття П’ярт переробив приблизно 30 своїх попередніх робіт, а також написав біля десятка нових творів: «Силует», «Hommage à Gustave Eiffel» (замовлення Паризького оркестру у 2009/2010), «Плач Адама» (2010) на замовлення культурних столиць Європи, Стамбул 2010 та Таллінн 2011.
Важливе місце у творчому доробку Арво П’ярта останніх років займають дві масштабні композиції. У 2014 році в Стамбулі відбулася прем'єра «Swansong» – цей твір замовила Mozarteum Foundation з нагоди 200-річчя від дня народження поета-теолога Джона Генрі Ньюмана, а у «Disney Hall» Los Angeles Philharmonic Orchestra під орудою Ґуставо Дудамеля 28 травня 2016 року вперше виконали замовлені Арво П’ярту «Великі антифони». «Greater Antiphons» – це твір із семи розділів, що відповідає семи віршам. Дещо пізніше П’ярт переробив вокальну партитуру і створив суто інструментальну версію. У абсолютно новому світлі твір з’являється звуковим шляхом у, а його контекст піднімається на інший художній рівень.
Повернення
Арво П’ярт з 2010 року постійно проживає в Естонії. Того ж року з його та Нори П’ярт ініціативи у Лауласмаа було створено Центр Арво П’ярта. У співпраці зі самим композитором та його родиною APC прагне створити та підтримувати особистий архів композитора. Центр пропонує екскурсії з гідом, що знайомлять із життям і творчістю Арво П’ярта. Також є освітні програми як для дітей, так і для дорослих. Центр також організовує лекції та семінари на різні теми, пов’язані з музикою та світоглядом Арво П’ярта. У співпраці з іншими науковими та вищими навчальними закладами організовуються різноманітні науково-дослідні заходи та конференції.
Нагород Арво П’ярта за творчі заслуги перед людством не злічити. Ось лише деякі:
- Bundesverdienstkreuz – Хрест «За заслуги перед ФРН» (Німеччина),
- Riigivapi teenetemärk – Орден Державного Герба (Естонія),
- Ordre national de la Légion d'honneur – Національний орден Почесного легіону (Франція),
- Gloria Artis – Золота медаль «За заслуги перед культурою» (Польща),
- Atzinības krusts – Орден «Хрест Визнання» (Латвія).
Арво П’ярт – почесний доктор СЕМИ УНІВЕРСИТЕТІВ різних країн світу. Ордени, нагороди, премії, звання – усіх почестей не злічити. «Міжнародні культурні мости», відзнаки королів та імператорів – це справді світове визнання.
У 2011 році Папа Бенедикт XVI призначив Арво П’ярта на 5 років із можливістю продовження членом Папської Ради по культурі.
Аґенція «Daily Telegraph» у 2014 році дала Арво П’ярту таку характеристику:
«Це найвидатніший композитор із тих, котрі нині живуть.
У певному сенсі – це найвідоміший експорт Естонії».
На запитання про «естонскість» своєї музики, П’ярт відповів:
«Я не знаю чогось такого, що є суто естонським ...
Я не думаю про це».
У противагу до багатьох інших естонських композиторів, Арво П’ярт ніколи не звертався до епічної поеми «Калевіпоеґ». Навіть про свої ранні твори композитор казав:
«Мій Калевіпоеґ – це Ісус Христос».
Композитор Богдан Котюк
