Тема митця у романі-біографії П. Акройда «Чаттертон»

В. Тімофєєва

Пітер Акройд - англійський романіст, поет, журнальний критик, найбільш яскраві досягнення якого співвідносять з створеним ним жанром постмодерністської літературної біографії. За зауваженням О. Звєрєва, в найбільш відомих книгах письменника, «Заповіт Оскара Уайльда» (1983), «Т. С. Еліот. Життя» (1984), «Чаттертон» (1987), «Діккенс» (1991), долі знаменитих персонажів складають сюжет експериментальної розповіді-пастиша, який являє собою поєднання фактографії, пародії, вимислу, ігрової трансформації документальних джерел. У своїх творах автор домагається органічного суміщення ретро-стилізації, філософської іронії та інтелектуальної гри, що ставить його в ряд кращих представників британського постмодернізму.

Третій роман Акройда, «Чаттертон», “a mystery novel, a literary biography, and an English comedy, at once wildly comical and deadly serious, light yet obsessive”, як зазначають дослідники, присвячений найбільш дискусійним питанням літератури XX ст. - суперечкам щодо статусу художнього твору / тексту як «дзеркала» реальності, її ігрового знака чи об’єкта багатозначних інтерпретацій читача, присутності автора як смислоутворюючого начала або його відстороненості від художнього світу героїв. За зауваженням А. Ф. Мегілла, незважаючи на звернення письменника до минулих епох та подій, пов’язаних із загадковою долею поета-містифікатора XVIII ст. Томаса Чаттертона, роман Акройда здається «надзвичайно сучасним» за тональністю.

«Хоксмур», «Заповіт Оскара Уайльда» та «Чаттертон» вважають своєрідним циклом творів, об'єднаних загальною темою (художник та сприйняття його творчості), місцем дії (Лондон) і персонажами, яких можна зарахувати до так званих наскрізних, що переходять з одного тексту до іншого, виступаючи то головними, то другорядними учасниками подій. Завдяки майстерності Акройда поєднувати різні життєві долі героїв і часові пласти, сюжетна лінія роману, співвіднесена безпосередньо з Томасом Чаттертоном, поєднується з історією створення в середині XIX століття художником-прерафаелітом Генрі Уоллісом картини, для якої йому позує Джордж Мередіт, вікторіанський поет і прозаїк: “...I need the model like you. ... Your face. Wallis closed his eyes when the room was flooded with winter sunlight, and suddenly fire flashed on the mantelpiece of enamelled China vases. - My face, but not me. I need to be Thomas..., but not George Meredith. - It will be just you. In the end, I can only write what I see”. Ще один ряд подій відноситься до XX століття і оповідає про розслідування таємниці знайденого портрета дорослого Чаттертона поетом Чарльзом Вічвудом, який намагається вирішити загадку смерті Чаттертона. Вічвуд знаходить в антикварній крамниці містера Ліно портрет п’ятдесятирічного Чаттертона. Можливість того, що Чаттертон не помер у сімнадцятирічному віці і продовжував творити, вражає Чарльза. Впевнений, що здатний до літературної містифікації Чаттертон міг інсценізувати власну смерть, Чарльз з другом Філіпом їде до Бристоля, де знаходить старовинні рукописи і в одному з них — розповідь самого Чаттертона про його юність, переїзд до Лондона. Одержимий своїм відкриттям, Чарльз починає писати книгу про Чаттертона, але смерть перешкоджає йому завершити працю, а також дізнатися про те, що знайдені ним у Бристолі рукописи є підробкою.

Наскрізною в романі є історія написання відомої картини Генрі Уолліса «Смерть Чаттертона», яка була вперше продемонстрована Королівською академією у 1865 році та принесла майстру неабиякий успіх. Відомо, що при створенні картини Уолліс використовував особливу техніку. Він робив ескіз, тримав його у воді, за допомогою сірої фарби наносив тінь і додавав кольору. Після того, як малюнок висихав, Уолліс додавав деталі, що стали відмітним знаком його манери. Картина зображує Томаса Чаттертона, який покінчив з собою, не досягнувши вісімнадцяти років. Фахівці зауважують, що стиль Уолліса близький живопису Прерафаелітів. Він використав контрастну палітру яскравих кольорів, а також зобразив вікно, з якого падало світло для того, щоб включити в картину гру світлотіні, яка тоді особливо захоплювала художника. Відомий лише один прижиттєвий портрет Чаттертона, але його образ для майбутніх поколінь увічнила саме картина Генрі Уолліса, яка в даний час знаходиться в лондонській галереї Тейт. Згідно з версією Акройда, Уолліс починає роботу над картиною в тій самій лондонській мансарді на Брук-стріт, де закінчив свої дні Чаттертон. Роблячи ескіз, художник використовує старовинні меблі та пропонує Мередіту одягтись у костюм XVIII століття. Він розкидає на підлозі обривки паперу, пересуває скриню з рукописами. Предмети дають йому основу для живописної композиції, створюють подібність реальності. Коли робота над картиною переноситься в майстерню і декорації змінюються, Мередіт навіть не помічає, що речі тепер інші: “And what do you see? Reality? Perfection? How do you know the difference? ... where is the reality? - You're looking for my own poetry, if I understand correctly? - Not at all. ... All 1 can claim is a closed room, close space for observations, where I give my pen freedom. Of course, there is a certain reality... But... it is not so that you can portray”. Поет вважає, що він може “make an experiment with reality”. Згідно з Уоллісом, реальність можна «лише відображувати», він змінює положення предметів, але це видається йому неважливим. Мередіт визнає існування реальності, але не такої, яку можна змалювати. “A dream is always more real”, - зауважує Мередіт. Ця парадоксальна фраза, за спостереженням Я. Гребенчук, виражає одну з основоположних проблем мистецтва: співвідношення реальності та художньої вигадки.

Автор використовує прийом екфразису та наводить опис полотна, яке завершує Уолліс: “...the dawn sky at the top of the painting, softening down the light to a half-tint with the leaves of the rose plant upturned to reflect its grey and pink tones; the body of Chatterton in the middle of the painting, loaded with thicker colour to receive the impact of that light; and then a principal mass of darkness running below. Wallis already knew that he would be using Caput Mortuum or Mars Red for the coat of Chatterton ... and that he would need Tyrian Purple for the strong colour of his breeches. But these powerful shades would stay in delicate contrast to the cool colours beside them - the grey blouse, the pale yellow stockings, the white of the flesh and the pinkish white of the sky. These cooler colours would then be revived by the warm brown of the floor and the darker brown of the shadows across it; and they... would be balanced by the subdued tints of the early morning light. So everything moved towards the centre, towards Thomas Chatterton”. Портрет Томаса Чаттертона, для якого позував Мерідіт, має сприяти підтвердженню офіційної версії смерті поета, яка подана у вступі до роману: “...suicide was announced; the next morning, he was interred in the burying ground of the Shoe Lane Workhouse”, проте той факт, що на портреті зображений не Чаттертон, а Мередіт, лише піддає сумніву причину смерті Чаттертона, і таким чином залишає відкритою таємницю загибелі юного поета. Ця частина роману за своїм стилем та сюжетно-композиційними особливостями нагадує «Доріана Грея» Уайльда.

У романі запропонована ще одна альтернативна версія історія життя і смерті Чаттертона, пов’язана з детективним розслідуванням Чарльза Вічвуда. Пізніше цей пошук призведе до загибелі героя. Дослідники звертають увагу на зображення сцени смерті Чарльза Вічвуда в лікарняній палаті. Він залишається точно в такій же позі, в якій зобразив Чаттертона на своїй картині Уолліс: “His right arm feil away and his hand trailed upon the ground, the fingers clenched tightly together; his head slumped to the right also, so that it was about to slide off the hospital bed...”. Пізніше, коли син Чарльза прийде до музею, щоб ще раз подивитись на картину «Смерть Чаттертона», то замість Чаттертона він побачить власного батька. За спостереженням критиків, Акройд замикає часове кільце Чаттертон - Мередіт - Вічвуд. Після уходу Чарльза з життя «вмирає» і знайдена ним картина — зображення людини на полотні розчиняється під час реставрування.

Л-ра: Філологічні науки. – Дніпропетровськ, 2016. – Ч. 3. – С. 260-263.

Біографія

Твори