Уривок книги: Гіпотеза кохання. Алі Гейзелвуд

Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.

У видавництві «Віват» вийшла книга Алі Гейзелвуд «Гіпотеза кохання».

Публікуємо уривок для ознайомлення.

Олівія Сміт — біологиня, яка мріє не про романтичні стосунки, а про докторський ступінь. Але що робити, коли найліпша подруга не дає тобі спокою з отим коханням ні вдень, ні вночі? Звісно ж, знайти хлопця, який вдаватиме любчика. На цю роль годиться не абихто, а молодий і гарячий професор Карлсен.

Олівія має чіткий план і не чекає від славного на всю кафедру Адама «Гедзя» Карлсена розуміння чи підтримки. Але після інциденту на великій науковій конференції Адам стає на її бік. І раптом дівчина помічає, що ї ї обранець не лише розумний, але й чуйний і врівноважений хлопець… із кубиками пресу (о боги!). Щойно маленький експеримент виходить з-під контролю, а теорія романтики розбивається на друзки, як Олівія розуміє: дослідження власного серця під мікроскопом буде складнішим за гіпотезу кохання!

Дебютний роман професорки нейробіології, яка пише під псевдонімом Алі Гейзелвуд. Книжка потрапила до переліку бестселерів New York Times, стала найкращим любовним романом Amazon в 2021 році та викликала бум у TikTok.

Уривок. Розділ 1.

ГІПОТЕЗА: За умови необхідності вибору між А (трохи незручною ситуацією) і Б (колосальним божевіллям з руйнівними наслідками), я неминуче обираю Б.

На захист Олівії можна сказати, що чоловік не те щоб був проти того поцілунку.

Так, він не відразу ж пристосувався — цілком зрозуміло, враховуючи раптовість ситуації. Йому знадобилася ніякова, незручна і навіть дещо болісна хвилинка, протягом якої Олівія намагалася одночасно притиснути власні губи до його губ і зіпнутися навшпиньки, щоб її рот залишався поряд з його обличчям. Нащо він виріс аж таким високим? Мабуть, цей поцілунок виглядав як незграбне буцкання головою, і вона занепокоїлася, чи зуміє взагалі з цим упоратись. Її подруга Ань, яку Олівія помітила кілька секунд тому, крокувала в її бік і могла з першого погляду зрозуміти, що Олівія і цей Поцілований Хлопець ну аж ніяк не на побаченні.

А потім минула ця неймовірно повільна мить, і поцілунок став… інакшим. Чоловік різко вдихнув і трохи нахилив голову, тож Олівія більше не відчувала себе білячою мавпочкою, яка здирається на баобаб, а його руки — великі та приємно теплі в кондиціонованій прохолоді коридору — обійняли її за талію. Після чого ковзнули на кілька дюймів вище, зімкнулися навколо її ребер і пригорнули. Не надто близько, але й не тримаючи на відстані.

Ідеально.

Чесно кажучи, це був швидше дуже довгий доторк губ, але такий приємний, що на кілька секунд більшість думок у голові Олівії просто зникла, включно з тим фактом, що вона наразі притискалася до випадкового, незнайомого хлопця. І що їй ледь вистачило часу прошепотіти: «Можна тебе поцілувати?», перш ніж вона припала губами до його губ. Що в першу чергу вона створила це шоу, сподіваючись обманути Ань, свою найкращу в світі подругу.

Але в цьому і полягає суть гарного поцілунку: змусити дівчину забути про все і забутися. Олівія усвідомила, що тане, притискаючись до широких, твердих, непорушних грудей. Що її руки вже рушили від чіткої вилиці цього незнайомця до напрочуд густого та м’якого волосся, а потім — потім вона почула, як зітхає, ніби їй уже забракло повітря, і саме цієї миті з’явилося усвідомлення, що вдарило її наче цеглина по голові — ні, ні.

Ні, ні, ні. Вона не мала цим насолоджуватися. Ти паче з випадковим хлопцем.

Олівія зойкнула і відштовхнулася від нього, сполохано шукаючи поглядом Ань. Але об одинадцятій годині вечора в синюватому світлі коридору кафедри біології її подруги ніде не було видно. Дивно. Олівія була певна, що бачила її ще кілька секунд тому.

А ось Поцілований Хлопець стояв просто перед нею, і губи його все ще були розтулені, дихання глибоке, і очі з дивним блиском, від чого вона врешті усвідомила, що саме накоїла. І кого саме вона щойно…

Хай йому грець.

Хай. Йому. Грець.

Тому що доктор Адам Карлсен був загальновідомим лайном.

Сам собою цей факт не можна було вважати визначним, адже в академії будь-яка посада, вища за аспіранта (а це, на жаль, рівень Олівії), вимагала певної спорідненості зі згаданою субстанцією, оскільки вона допомагала на деякий час утриматися в штаті викладачів кафедри і залишатися на вершині цієї піраміди. Проте доктор Карлсен був винятком. Принаймні якщо чутки були правдою.

Саме через нього Малкольм, Олівіїн сусід, був змушений повністю забракувати два дослідницькі проєкти і тепер, найімовірніше, отримає диплом на рік пізніше; це він змусив Джеремі блювати від страху напередодні кваліфікаційних іспитів; і саме через нього половина студентів кафедри змушена була відкласти захист власних дипломів. Джо, який раніше був у когорті Олівії та щочетверга запрошував її на вечірній перегляд розфокусованих європейських фільмів із мікроскопічними субтитрами, лаборант і молодший науковий співробітник у лабораторії Карлсена, за пів року вирішив піти з «особистих причин». Мабуть, це було на краще, адже в більшості з тих, хто залишився, постійно тремтіли руки і взагалі був такий вигляд, наче вони цілий рік не лягали спати.

Можливо, доктор Карлсен і був молодою рок зіркою наукової спільноти і генієм біології, але також він був неймовірно прискіпливим критиканом, а через те, як він розмовляв і поводився, складалося враження, що, на його думку, він єдиний, хто з усієї кафедри біології Стенфордського університету займається справжньою наукою

А мабуть, і в усьому світі. Він був горезвісний деспотичний, огидний, жахливий козел.

А Олівія щойно його поцілувала.

Вона не знала, як довго панувала тиша — але порушив її він. Він стояв перед Олівією, до смішного лякаючи своїми темними очима і ще темнішим волоссям, і дивився на неї з висоти свого височезного зросту (мабуть, був на півфута вищий за неї). Він насупився, цей вираз обличчя вона впізнала ще з часів факультетського семінару — з таким він підводив руку і вказував на якийсь фатальний недолік у роботі доповідача.

Адам Карлсен. Знищувач кар’єр, як колись почула Олівія від свого керівника.

Усе добре. Нічого страшного. Нічогісінько. Вона саме збиралася вдати, що нічого такого й не сталося, ввічливо кивнути і навшпиньках пробратися до виходу. О так, чудовий план.

— Ви… Ви щойно мене поцілували? — Він виглядав спантеличеним і, можливо, йому трохи забракло повітря. В нього були повні й пухкі губи і… Боже. Які вона поцілувала. Олівії просто не вдасться заперечити те, що вона накоїла.

Але спробувати було варто.

— Ні.

І, як не дивно, здається, це спрацювало.

— О. Тоді гаразд, — Карлсен кивнув і, виглядаючи трохи дезорієнтованим, відвернувся. Ступив кілька кроків коридором, наблизився до питного фонтанчика — можливо, від самого початку він до нього й прямував.

Олівія тільки-но почала вірити, що все позаду, як він зупинився і повернувся до неї зі скептичним виразом обличчя.

— Ви впевнені?

От дідько.

— Я… — Вона сховала обличчя за долонями. — Все зовсім не так, як здається.

— Гаразд. Я… Гаразд, — повільно повторив він. Його голос був глибокий, низький, і здавалося, що Карлсен збирається розлютитися. Або, мабуть, уже розлютився. — Що тут взагалі відбувається?

Вона й гадки не мала, як це все пояснити. З погляду будь-якої нормальної людини ситуація, у якій опинилась Олівія, була дивною, але Адам Карлсен, який, найімовірніше, вважав схильність до співчуття не ознакою людяності, а недоліком, взагалі нічого не зрозуміє. Вона опустила руки і глибоко вдихнула.

— Я… послухайте, не хочу здаватися неввічливою, але насправді це вас не стосується.