Війна, кохання, перемога. Павло Мельник

Зустріч

Ти зустрінеш мене на пероні,
Коли я повернуся з війни.
Постарівший у тридцять, та й скроні
Із відтінком уже сивини.
Ти зустрінеш мене на пероні,
А з тобою моїх два крила,
Мов троянди, маленькі дві доні –
У житті моїм два джерела.
Ти зустрінеш мене зі сльозами,
Поцілунком торкнешся щоки.
Лише місяць і зорі над нами
Промайнуть, як проходять роки.
Запитаєш: «Ну як твоя рана,
Певно, довго ще буде боліти?»
Я скажу: «Коли поруч кохана,
Все на світі я зможу стерпіти».
Ти зустрінеш мене на пероні
Після тої страшної війни.
Тихо впаде сльозинка в долоні,
Бо не всі зможуть бачити сни.
В боротьбі, де немає ціни,
Гинуть хлопці, мов маки червоні.
Не потрібні для нас ордени – 
Дочекайтесь нас всіх на пероні…

Волонтерка

Переплелися наші з тобою дві долі
Під звуки куль і під гуркіт страшних гармат.
Вперше зустрілись не в клубі, а в чистому полі,
Ти волонтером була, ну а я - український солдат.
Ти привезла нам пакунки, що люди збирали,
Крихітку сонця й частинку із дому тепла.
Ми розмовляли, сміялись, та лише одного не знали,
Що вся ця зустріч для двох подарунком була.
Очі твої ніжно сині, мов в полі волошки,
Вперше побачив і в них, наче в морі, пропав.
Серце благало - лишися красуня на трошки,
Дуже вже сильно тебе я тоді покохав.
Ти повернулася й ніжно мені посміхнулась,
Сіла в машину і зникла кудись в далечінь.
В моїх очах чоловіча сльоза навернулась,
Стала героєм моїх ти усіх сновидінь.
Час пролітав. Дні за днями летіли, мов хмари,
Ми від позицій зуміли вогонь відвести.
Лігши поспати, побачив знайомі вже фари,
Знову посилки. . . І вдруге з’являєшся ти!
Взявши за руку, тобі захотів я сказати,
Що без кохання загинув би вже на війні,
Ти розказала, що встигла тоді покохати
І повернулась, щоб все це сказати мені.
Десь в небесах закружляли у танці дві долі,
На колискові змінив я вже свій автомат,
Вітер колиску гойдає у чистому полі,
Ти волонтером була, а я був український солдат.

Скажи мені, мамо!

- Скажи мені, мамо,- питає дитя,
- Коли вже повернеться тато?
Без нього в хатині не має життя,
І свято - вже зовсім не свято.
Матуся, узявши в обійми дитину,
Не знала, що, навіть, сказати.
- Твій тато далеко від нас, любий сину.
Пішов він на Схід воювати.
Прийшов до нас гість, щоб забрати до рук
Пшеничні поля і калину.
Поставив за лісом смертельний свій «бук»
І нищить усю Україну.
Щоб цього не сталось і ти бачив сон,
Твій тато там зараз воює,
У свій автомат заряджає патрон,
На ворога грізно полює.
Як тільки вполює усіх ворогів - 
До тебе татусь повернеться.
Йому напечемо смачних пирогів,
Води хай з джерельця нап’ється.
От тільки для цього з тобою разом
Потрібно щодня нам молитись,
Тоді і добро переможе над злом
Й ніхто вже не буде сваритись.
Настане в нас мир і розквітне земля,
В саду соловей заспіває . . .
А зараз вже пізно. Час спати маля.
Нехай тебе Бог вберігає . . .