Війна, кохання, перемога. Тетяна Бочарова
Коли на світанку уходять герої,
Із брязкотом зброї
Уходять під Трою,
У кожного вдома – своя Пенелопа
Чекає щоранку на звістку з окопу.
Мов гумові тягнуться дні нескінченні.
Вона поринає у справи буденні.
Розчісує коси, годує родину,
Читає новини, новини, новини.
В них чується клацання ножиць сталеве
З них паніка рветься у душу щосили.
І холодом тисне повітря лютневе,
І коси тепер пофарбовані в біле.
І дихати важко - панічні атаки,
(то добре, що можна поплакати вдома).
І все навкруги трансформується в знаки,
Та що означають вони – невідомо.
І серце - суцільна запалена рана.
То , щоб не втопитись у морі печалі,
Свій вихід знайшла – починаючи ранок,
Триматися міцно та рухатись далі.
Варити свічки, щоб когось зігрівали,
Сплітати сіткИ, мов мереживо долі,
І думати сумно «я рОблю замало»,
Торкаючись скроні від звичного болю.
І ще - сподіватись, молитись щосили,
І щиро бажати – від самого серця,
Щоб на видноколі з»явились вітрила
І шлях рушником прокладався під берці.
І щоб він сказав якнайшвидше з порога:
Я вдома, кохана.
Усе.
Перемога.
Читайте також:
