Війна, кохання, перемога. Тетяна Бочарова

Коли на світанку уходять герої,
Із брязкотом зброї
Уходять під Трою,
У кожного вдома – своя Пенелопа 
Чекає щоранку на звістку з окопу.

Мов гумові тягнуться дні нескінченні.
Вона поринає у справи буденні.
Розчісує коси, годує родину,
Читає  новини, новини, новини.

В них чується клацання ножиць сталеве
З них паніка рветься у душу щосили.
І холодом тисне повітря лютневе,
І коси тепер пофарбовані в біле.

І дихати важко -  панічні атаки,
(то добре, що  можна поплакати вдома).
І все навкруги трансформується в знаки,
Та що означають вони – невідомо.

І серце  - суцільна запалена рана.
То , щоб не втопитись у морі печалі,
Свій вихід знайшла – починаючи ранок,
 Триматися міцно та рухатись далі. 

Варити свічки, щоб когось зігрівали,
Сплітати сіткИ, мов мереживо долі,
І думати сумно «я рОблю замало»,
Торкаючись скроні  від звичного болю.

І ще -  сподіватись, молитись щосили,
І щиро бажати – від самого серця,
Щоб на видноколі з»явились вітрила
І шлях рушником прокладався під берці.

І щоб він сказав якнайшвидше з порога:
Я вдома, кохана. 
Усе.
Перемога.