Війна, кохання, перемога. Чуйкова Кристина

Вона була дуже стомлена,
Але ноги в чоботях, не босі.
Стомлена, та не зломлена –
Вона зброю у світу просить.

Силу духу міцно тримає
Без можливості кроку назад.
Вона світ собой закриває
Під звуки сирен і гармат.

І коли в синьоокої діви
Сльоза покотилась від болю,
Під гучні українськії співи
Вона стійко втримала волю.

Бо сьогодні вона не квітуча,
Не тендітна, не ніжна вона.
Вона сильна, вона войовнича –
Країна, а не «страна».

І розправить сильнії крила,
І триматиме, скільки треба…
Вона більше, ніж хто, заслужила
Тепло, світло та мирне небо.