Війна, кохання, перемога. Побоков Олексій

Побите місто стоїть,
Силою тих, хто вище.
Побите місто не спить,
Крізь очі дахів дише.
Написане не зітреш,
У купі цеглин тиші.
Побите місто чекає,
Звуків, що з нього вийшли.
Вимірює час доби,
Що тягнеться безкінечно.
Прохає - ти тільки прийди,
Щоб знову стало безпечно.
Зітри ці нікчемні спогади.
Співай, щоб тремтіли легені.
В піснях неустанної молоді,
Що так і лишились зелені.
Прошу, вже не треба сліз,
Всі вулиці вмиті ними .
Тут відчай блукає скрізь 
З очима порожньоскляними.
Дивись, це - спальний район,
Лежить на землі нижче.
Це дім? Ні - це полігон.
Піди, роздивись ближче.
Роби свою справу, чуєш?
Я буду покірно стояти.
Колись ти все відбудуєш,
Усе, до останньої хати.
А ось і дев'ятий поверх,
Й не думай дивитись у низ.
Не чекай поки висохне порох,
Підпалюй...і не барись.

*   *   *

Колись все скінчиться.
І буде тиша, і буде радість
у твоїх зіницях.
І сльози щастя, бо ми повернулись.
Голодні, розбиті втомою, але горді.
Колись це скінчиться.
І кожний клаптик землі,
Буде вдячний нам, за скинуті ярма.
І кинуті в землю ядра,
Проростуть новим життям .
Вклоняюсь вам,
Тим хто не кинув в біді.
Хто в холоді та вогні,
Пробивав, проривав пелену з очей.
Будив і вказував шлях до щірих речей.
Тиша вже не лякає...
Тиша заколисує...
Відчини вікно і дивись в спокійні очі зірок.
Тиша - грунт для твоїх нових думок.

*   *   *

На хвилину забув, що війна,
Подивившись в усміхнені очі.
Все буде добре, каже вона
Люблю... я їй ніжно шепочу.
Люба тримайся і йди.
Я бороню твою спину .
Боже, храни її сни..
Бог, борони Україну!!!