Війна, кохання, перемога. Максим Кирилюк

БОРОТЬБА ЗА СВОБОДУ
I
Знамена вільного народу,
Штовхає вітрер степовий.
В двобої за свою свободу,
Стоїть герой, ще молодий.

В його руках не було зброї,
В його очах не було зла,
Він захищав майбутнє волі,
Від лиха, що війна несла.

Важкі бої, багнюка, сморід,
Згорівші села і міста.
Цю волю нам несе той воріг,
Що «язиком» мастить слова.

Стоїть герой, ще зовсім юний,
Він не пізнав кохань життя.
Та він пішов на захист люду,
Щоб не пустить того сміття.

Його лякає свист ракети,
І кулиметів гучний спів,
А в голові, прості котлети,
Які у подумках би з'їв.

В болоті він, усе вбрання,
А в черевиках, як колодязь,
Такий пейзаж його зрання,
Але він звик — це є Свобода.

II
Біліють вечори — гарматне сяйво,
Неначе досі день ще не минув,
Думки про сни, ви зараз зайві,
Не хочу вас, не треба, щоб заснув.

А мої руки грів від гільзи опік,
Я прохолоду дивно полюбив,
Повітря біле видихав у простір,
Здалося так, що цигарки палив.

І час минав, я досвід набирався,
На вигляд вже не молодий юнак,
Я знаю, що я тут, щоб захищати.
Війни бридкої так проївся смак.

III
Така задуха, від пороху тумани,
Води напитись часу вже нема,
Руїни скрізь зробили океани,
В них загубилось спокою життя.

Сади оголені, покинуті весною,
Ви спалені вогнем ракетних птиць,
Я плачу у душі за давниною,
За різним цвітом, схожим до зіниць.

Але буває тихо десь і плачу,
За тими, хто покинув це життя.
Я відчай свій ніколи вже не втрачу,
Як і не втрачу мужнього лиця.

І я піду, піду як треба в пекло,
Дістану там непотріб лихоліть,
Воно заплатить за усіх полеглих,
І згине, згине там від рук моїх.

IV
Така болюча правда, 
пече в грудях шалено,
війна — істотна вада,
життя губить даремно...

Не дивлячись дороги,
усе під ноги стелить,
не має страх тривоги,
вбиває совість вперту.

Вбивають сміх дитячий,
за право жити вільно,
і кожен з них незрячий,
і зрячий — йдуть свавільно.

Чомусь ми були зайві,
хоч хлібом частували
за це віки теменні,
предків моїх вбивали.

В нас мова була — зброя,
її не легко вбити,
допоки в крові воля
дає наснагу жити.

І жити, тільки жити,
ніяк не існувати,
одне життя любити,
бо іншого не взяти.

Настане слава правді,
скрізь буде Україна:
війна — істотна вада,
впадеш ти на коліна!