Війна, кохання, перемога. Галина Поважняк

Надія була, хоч повільно умирала,
Ми вірили у чудо із чудес,
Нам біль і туга серце розривала,
Чекали захисту хіба що від небес.

Та сатана, назначив бал століття,
Хуйла ніхто не міг вже зупинить,
І в день для України лихоліття,
Московська мразь рішила пекло відчинить.

Іде потіха у колонних залах,
Там веселиться нечисть і чорти,
І на російських, путінських каналах,
Ні розуму, ні глузду не знайти.

І править бал паршивий прищик,
І ця нікчема себе вважає за цебе?
Цей недороблений, смердючий свищик,
Що дав команду вбити і мене, й тебе.

Даремно він так потирає руки,
Даремно перемогу вже жує,
У нас ще є і матері, і внуки,
Пощади не знайде життя твоє!

Війна, війна, яка вона?
За що воюють? Чого хочуть?
За шклянку доброго вина,
Вбивають, танками гуркочуть?

Війна, війна? За що йде бій?
За що напали? Не поділили?
Ніхто не знає, тільки ВІЙ,
Якого в пеклі вже спалили.

Війна! Напали без причин,
За що воюють - їм не кажуть,
Вже вбито, спалено хатин,
Дали наказ - вони і мажуть.

Війна! Вона завжди дурна!
Без глузду, розуму і сенсу!
Придумав втіху сатана,
Старий вже. Вже і не до сексу.

Війна! Забувся древній старуган,
Що є кінець в любої справи,
Закінчиться цей балаган,
Наступить крах його держави.

Уже не один загинув,
Героєм стають посмертно,
Ти чуєш, мій любий сину?
Хай краще вже ворог мертвий.

Не дайте себе вбивати,
Хай Бог береже й молитва,
Бо кожна сьогодні мати,
Тремтить вже від слова битва.

Синочки, будьте здорові,
Зумійте себе захистити,
Вже стільки пролито крові,
Не хочемо вже хоронити.

Такі молоді й красиві,
Розумні, веселі, співучі,
Чому юнаки ці вродливі
Упали у Харкові й Бучі?

Чому? Хто дав право вбивати?
Воли лиш любили Вкраїну!
На своїй землі, біля хати,
За свою любов платять ціну.

А чорні ворони злетілись,
А чорні їх душі радіють.
Палили садочки і грілись,
Не відали, що вони діють.

Над ними зависла вже кара,
Над кожним меч ангел тримає,
Не вийде вже звідси примара,
Життя їхнє чорне спливає.