Війна, кохання, перемога. Марія Карпик

ПЕРЕМОЖНА ВЕСНА

Ніби й на хвилинку небо стихло…
Веснонька блиснула за вікном…
І зимовий промінь уже стисло
Проповзає змоченим багном.
Всюди од ворожих ракет вирви;
Сніг зчорнів, замішаний в землі.
І щодень, неначе на дні прірви,
Борсаємось в згарищ попелі.
В нас, коханий, хати вже немає. 
І саду немає та хлівів.
Лиш собака жалібно волає,
Здалось, нескінченну кількість днів.
У квітнику незірвана ракета.
Ну, а поряд ми зробили гріб;
Там лежить моя матуся де то,
Її  вбили тому кілька діб.
Нас війна загнала у підвали;
Сидимо з маленькими дітьми.  
Вороги усе вже зруйнували,
Й де не глянь, здіймаються дими.
А душа болить і рветься навпіл.
Ти там, де гримлять страшні бої.
Я з синочком нашим, і тут навкіл
Ні будівлі, ні брами вцілілої.       
Й знову ніч… тривожна та безсонна.      
Коптить їдкий запах від свічі…
По лиці пливе сльоза солона
Й коле серце, наче там мечі.
Тільки-но маленького приспала, 
Хоч би часок в тиші подрімав…
Війна у нас спокій й сон забрала,
Людські життя ворог поламав.
І продуктів майже вже немає;
Згортки лише давнього пшона.
Сухий хліб сестра в дрібки ламає,
Та ворожа лють нам не страшна.
Витерпимо все: нужду та голод,
При свічі посидимо, у тьмі.
Не страшні розрухи, ані холод,
Лиш не бути б в їхньому ярмі. 
Ми зберемо, милий, усі сили,
Наш народ єдиний, мов сім’я…
Якби вони нас і не гнітили
Знищимо їх хиже полум’я.
А мені б хоч знати, що з тобою?!
Чи живий та цілий тільки знати.
Вберегла б від куль тебе собою, 
Чи то рани... то забинтувати.
Звісточку отримати б маленьку,
Тоді б мені трохи полегшало… 
Вірю, і тебе болить серденько,
Воно так за нас перестраждало.
Знаю, що холодними ночами
Ти очей в окопі не змикаєш.
У боях земля горить вогнями… 
Стоїш мужньо, край наш захищаєш.
Я за тебе молюся щоднини
Й пригортаю до грудей синочка.
Вірю, незадовго ті хвилини,
Звільнимо всі землі, до шматочка.
Ти писав: Завзято боремося!    
Будемо вже незадовго вільні.
За людські страждання помстимося,  
Бо ми зараз, як ніколи, сильні.
Вже весна несе нам перемогу.
Ми її щоденно наближаємо.
Разом фронт і тил кладуть дорогу,
По якій ми в мирні дні ступаємо.
Ну, а там, загоїмо всі рани.
Піднімемо рідну Україну.
І квітучим садом вона стане
Й зі світів збере свою родину.
Повернуться із війни кохані
І пригорнуться до них синочки
Навкіл зацвітуть квіти весняні
Й пробіжать із горбиків струмочки.
Затишний збудуємо будинок
І квітник засіємо розкішний,
Та зберемо всіх на відпочинок
В сад наш молодесенький, потішний.
Знаю, рідний, так воно і буде!
Вже затихло. Гул гармат далеко.
Ворога женуть з Вкраїни люди…
І вже скоро прилетять лелеки.