Війна, кохання, перемога. Олександра Хопта

Я хочу тебе обійняти і говорити, що світло веде
нас дорогою з жовтої цегли в поля волошко́ві;
що тобі стане сил, щоб пережити цей день,
а потім іще один. Говорити тобі знову й знову,
поки ти не повіриш; що Смарагдове місто
буде зовсім таким, як ти його пам’ятаєш;
чекає, щоб ти повернувся; засяє врочисто
фонтанами, вежами, цвітом каштанів,
зеленими буквами “М” біля станцій,
все, що ти любиш, за чим сумував найбільш,
там буде все; і я буду теж, і травень настане,
і дощ вимиватиме з тебе весь біль,
чорні струмені болю. І ти будеш свіжий,
як небо з вікна літака у ранковому рейсі.
Ти не забудеш нічого, але сонячне світло
протинатиме на́скрізь плечі, пальці та ребра;
і спогади болю побліднуть. І більше
не буде сирени і вибухів, місто затихне;
всі говоритимуть пошепки, найважливіше.
Ранки будуть тягучі і золоті, наче застиглі
в бурштині. Місто, в яке ти закоханий, буде з тобою
дихати ніжно бузком і старими липами.
Ось твій дім. Ось сім’я. Ось усе, що вважають любов’ю.
Все для тебе.
Заснемо нарешті щасливими.