Війна, кохання, перемога. Приходченко Софія
Я виживання поставила на паузу,
Коли почула років тих ракет,
Як моє любе місто стало містом-хаосу,
А Україна пекучим серцем всіх планет.
Я зрозуміла, що треба просто жити!
І ніби невідомим це торік було:
Ходити, говорить, любов свою ділити,
Хоч і у вухах від російських градів вже гуло.
Я зупинилась перед наступним кроком,
Хоч він міг так і не прийти…
Моя душа не зробить це своїм пороком:
Ми разом ненависть обходимо завжди.
То як же ж його жити,
Коли інструкцію у матці не знайшов??
Мати мОя показала як: любити,
Бо та агресія програє, коли плекаємо любов.
Ти це зробити можеш,
Почувши трекотіння птах,
І з українського народу кожен
Повинен залишити всіх файних слів тату у себе на вустах.
Я пропоную нам забуть про виживання
І кинутись у прірву безмежного життя,
І лише один крок назустріч майструванню -
Цей світ обійме тебе, як мале дитя.
Читайте також:
Сучасні вірші про війну в Україні
Вірші про Україну, які проймають до сліз
