Розвиток органного мистецтва у Львові та в Галичині у 19 ст.

Олена Мацелюх

Резюме.

Трубний орган – це один із найяскравіших атрибутів латинської обрядовості у християнських храмах. Дослідники органного мистецтва поділяють їх в залежності від розташування та використання на сакральні й світські. У статті подано короткий огляд розвитку органного мистецтва у Львові та в Галичині у 19 ст. в опорі на цитовані польським дослідником Мацеєм Бабнісом у книзі “Органна культура Галичини” та в “Каталозі” Яна Сливінського думки органобудівників.

Поруч із характеристикою місця і призначення органів, особливостей їх будівництва – автор статті дає оцінку діяльності львівських органних майстрів 19 ст., а також ролі реформатора звучання галицьких органів Яна Сливінського в світлі досягнень Європейської органної культури.

Olena Matselyukh

Development of organ art in Lviv and Halychyna in the 19^th century.

Summary.

Half a century long domination of the soviet communist regime in Western Ukraine and the aggressive attitude towards religion on behalf of the ruling party's officials led to an almost complete destruction of many sacred buildings, their interiors, as well as attributes, among which pipe organs suffered the most. If before the beginning of World War II there were 53 organs in Lviv churches, today there are only four organs remaining among the surviving ones.

The tube organ is one of the brightest attributes of Latin rituals in Christian temples. Organ art scholars classify them, depending on the location and use, into sacral and secular. The article gives a brief overview of the development of organ art both in Lviv and Halychyna in the 19^th century, based on the quoted opinions of organ-builders listed by Polish researcher Macieij Babnis in his book Organ Culture of Halychyna and in Catalog by Jan Slywinski.

Alongside the description of the place and use of organs, the peculiarities of their construction, the author of the article assesses the activity of Lviv organ masters of the 19^th century, as well as the role of the reformer of the sounding of Halychyna organs, Jan Slywinski in the achievements of organ culture.

In Ukrainian musicology and organology, the role and significance of pipe organs in the development of musical culture in Lviv and Halychyna requires further studies. The question of the peculiarities of the construction and size of organs in this cultural environment, and, to be more specific, the cause-and-effect relationship between these concepts has not been studied by anyone. Even these two aspects of the subject matter of the paper expand our concept of the spirituality and cultural status of the Western Ukrainian lands against the backdrop of European musical culture.

Ключові слова.

Органобудівництво, Львів, Галичина, інтонація, гармонізація, педальна секція, Ян Сливінський, Арістід Кавайє-Колль, Мацей Бабніс.

Keywords.

Organic construction, Lviv, Halychyna, intonation, harmonization, pedal section, Jan Slywinski, Aristide Cavaillé-Coll, Maciej Babnis.

Розвиток органного мистецтва у Львові та в Галичині у 19 ст.

Період півстолітньої окупації Галицьких земель і Львова совєтсько-комуністичним режимом особливо відбився на культурній спадщині нашого народу, зокрема на тій матеріальній частині, яка була безпосереднім втіленням духовності через релігійні установи, храми та їх багату атрибутику. Якщо до Другої Світової війни у Львові було 53 діючі органи, що звучали в католицьких, лютеранських і навіть в деяких греко-католицьких храмах, то сьогодні до наших днів збереглися лише 4 музичні інструменти. Інтерес і художня потреба в спілкуванні з органною музикою в наші дні лише зростає.

До Львова з усієї України та з поза її меж, як паломники, їдуть туристи з єдиним бажанням почути хоча б один зі Львівських органів. Цей факт є безсумнівним доказом актуальності наукового дослідження, що має на меті не лише познайомити всіх зацікавлених органами з органознавчою проблематикою, але й дати можливість відкрити для себе цілий новий пласт культури, яка була не просто занедбана, а навмисне дискредитована і знівечена.

Основна мета статті “Розвиток органного мистецтва у Львові та в Галичині у 19 ст.” – це в опорі на науковий та історичний фактаж окреслити ситуацію в культурному житті Львова у 19 столітті через призму розвитку органного мистецтва та органобудівництва в нашому місті.

Сама тема включає два аспекти, згідно яких необхідно було опрацювати спеціальну органологічну літературу. Перший – це теорія і практика органобудівництва. Такі питання в українському музикознавстві майже не висвітлені, тому необхідно було залучити німецькі, польські та англійськомовні джерела. Серед авторитетних авторів найбільшої уваги заслуговують В. Фальк, Є. Ґолос, Е. Рупп, П. Руц, В. Аделюнґ та В. Аппель.

Другий аспект – науково-достовірне висвітлення розвитку органної культури в Галичині і Львові зокрема. Тут в свою чергу, відбувся поділ на історично вагомі джерела, які в документальному плані характеризують ситуацію з культурним життям Львова і Галичини у 19 столітті. Серед цих авторів: М. Бабніс, А. Сапальський, В. Совінський, Л. Блащик та Л. Мазепа.

На відміну від історично-документальної літератури існує також сучасна низка розвідок, яка характеризує як актуальний стан збереження органів, так і зовсім недавні факти з органобудівництва і функціонування органів на наших землях. Ці питання у своїх публікаціях висвітлювали наші сучасники: Ю. Шибальський, М. Пєкарські, Ю. Смірнов, С. Каліберда та Б. Котюк.

Наукова новизна даної розвідки торкається багатогранності проблематики, що була охоплена в досить незначному за розмірами дослідженні. Концентроване висвітлення проблеми існування органного мистецтва в рамках окремо взятої території з особливою увагою до якості та практичної доцільності органобудівничих завдань є без сумніву новим словом в українському музикознавстві. Наукова самобутність підходу до висвітленої теми стосується також і аналізу досягнень провідного зі львівських органобудівників Яна Сливінського. Її подано у порівнянні з актуальним у 19 ст. станом будівництва органів у Європі на тлі досягнень Арістіда Кавайє-Коля.

1. Місце та призначення органів.

На будову органів впливає їх призначення, тобто та функція, яку вони мають виконувати. Саме з цього огляду дослідники органного мистецтва поділяють органи на сакральні і світські. Першою характерною ознакою призначення органа є його місцезнаходження. Костел чи концертний зал – це лише зовнішній фактор, бо дуже часто органні концерти (вже починаючи з кінця 18 ст.) відбувалися і у храмах [1, c. 312].

Майже всі збудовані у 19 ст. в Галичині органи призначалися для встановлення у сакральних об’єктах. Головним їх завданням був супровід релігійного обряду, в ході якого органи використовувалися як опорні інструменти для підтримки інтонування співу прихожан. Серед святинь, для яких будувалися органи, лідерство займали римо-католицькі костели латинського обряду, що підтверджується у Львові та Галичині їх значна чисельність [2, c. 98].

У 1908 році в Галичині було зареєстровано 889 парафіяльних костелів, у яких звучали органи [3, c. 59]. Це ще одне свідчення того, що орган – незаперечний атрибут латинської обрядовості. Водночас, органи встановлювалися й у вірменських церквах. Хоч ця адміністративна одиниця не була настільки розлога, бо на землях Галичини і Буковини на той час функціонувало лише 10 вірменських храмів. Вони об’єднували довкола себе біля 4000 прихожан [4]. Окрім цього органи були розміщені ще й в євангелістських кірхах. А що особливо цікаво – то і в деяких греко-католицьких церквах [5]. Стосовно останнього факту варто зауважити, що і протестантські храми, і уніатські церкви почали діяти тоді, коли органи мали вже свою дуже стабільну й давню історію розвитку в латинських храмах.

Інший аспект цього питання – це чисельна неспіврозмірність, якою Галичина вирізняється при порівнянні євангелістських та греко-католицьких храмів. У тому ж таки 1908 році церков у порівнянні з латинськими костелами було вдвічі більше. А всіх разом євангелістів (це були переважно німецькі колоністи) налічувалося лише біля 20 тисяч. Ці дані є дуже показові для того, щоб дати достойну оцінку ролі та використанню органів у храмах різних конфесій та обрядів.

Згідно з рішенням сеноду 1720 року до Унії долучилися Львівська та Перемишльська православні єпархії. Від цього часу можливість побудови органів у греко-католицьких храмах стала очевидною. Мацєй Бабніс у своєму фундаментальному дослідженні “Культура органів Галичини” наводить дуже цікаві і показові дані, які хоч і не відносяться до Галичини, а до Вільна (тобто литовських земель), але є свідченням загальної тенденції: “У рамках знищення Унії росіянами лише в 1837 році у Вільненській дієцезії було зруйновано і викинуто зі церков 117 органів” [3, c. 59].

Чи подібна ситуація у 18 ст. відбувалася в Галичині – не відомо, однак існує припущення, що цей процес, хоч і з деяким запізненням, але торкнувся і наших земель. У кінці 19 ст. Папа Римський Леон 13 вже не ставив перед єпископатом ідею латинізації східних церков. До нас дійшли відомості лише про 3 органи, які були збудовані до 1880 року у церквах. Це була церква в Ілавцях, де свій орган встановив Ян Сливінський. У середині 80-х років для церкви Василіанів у Львові орган мали встановити Ігнацій та його син Алєксандр Жебровські, які (зрештою) здобули собі у Львові славу завдяки напрочуд вдалій реставрації органа в гарнізонному храмі Св. Апостолів Петра і Павла, що належав Отцям Єзуїтам.

Львівський архіваріус органобудівництва Сергій Каліберда [5; 6] подає ще й дані про орган у Підбужжі, який було встановлено в греко-католицькій церкві приблизно в той сам час. У 1905 році попередньо встановлений орган у церкві в Бродах було продано до костелу у великому Тростянці. Цікаво, що дуже мало інформації можна знайти щодо органів, які були встановлені у капличках при палацах знаті. Хоч і відомо, що такі факти мали місце у сільських каплицях у Кошляках та Милятині.

2. Особливості будівництва та розміри органів у Галичині.

19 ст. для Галичини було періодом великих змін в органобудуванні. Ці зміни одночасно відбувалися у 6-ти напрямках:

1. Забезпечення стабільності повітряного апарату у постачанні необхідної кількості повітря під сталим тиском.
2. Обмеження фізичних зусиль у роботі як органіста, так і каліканта.
3. Розширення звукових можливостей органів завдяки:

а) побудові чимраз більших інструментів;

б) ефективне використання трубок (особливо у малих органах).

4. Формування нового звучання.
5. Розширення діапазону клавіатур.
6. Застосування нової системи настройки органа.

Орган – це аерофон, тому в основі звукоутворенні лежить проблема забезпечення стабільного і в достатній мірі потужного тиску повітря. Ці завдання ставили нові вимоги до конструкції міха. Проблему було усунуто завдяки амортизаційним резервуарам, які дозволили зібрати і утримувати під відповідним тиском набагато більшу кількість повітря. Стабілізації тиску і більш рівномірному розподілу повітря послужили також нові види повітряних камер [7, c. 126]. Бажання зменшити фізичні зусилля органіста дало поштовх для появи нових видів трактури. Разом зі запровадженням механічного наповнення міхів, а згодом і електричних помп – вдалося звести до мінімуму потребу фізичної праці калі кантів. Це були досить дорого оплачувані підручні органіста, котрі з допомогою спеціальних помп нагнітали повітря в резервуар для підтримки необхідного тиску.

Органобудівники завжди прагнули якнайефективніше використовувати трубки. Це послужило появі винаходів в області трактури, різних видів з’єднувачів, збірних регістрів, а також трансмісії. Формування нових звучань стало причиною змін у диспозиції органа [8]. Відмова від одних голосів і особлива увага до інших поступово призвела до зміни способу їх цензурування та інтонування, що стало значним кроком в органобудівничому прогресі.

Львівські органобудівники постійно прагнуть до оновлення тембрів. Це приводить до появи нових голосів. Особливу увагу майстри надають досягненню плавної зміни в динаміці, що втілюється в появу нових пристроїв. Із плином часу поступово трансформується роль органного супроводу в костелі. Істотні зміни торкаються теж і функції сакральних органів.

Якщо до 19 століття орган в костелі лише підтримував групу музикантів, що стояли поруч з органістом, чи біля нього – то потім з’явилася потреба в підтримці цілого великого колективу, або навіть і всього костелу прихожан для злагодженого співу. Збільшувалася не тільки чисельність співаків – зростали і розміри храмів. Це спонукало органобудівників до проектування значно потужніших інструментів, до розширення їх динамічних, тембральних та виразових можливостей.

Ставлення до органного мистецтва в Галичині у 19 ст. також кардинально помінялося. З одного боку виникла потреба у величезній кількості малих органів, бо мало не кожен костел прагнув мати в себе інструмент стало справою честі й престижу[9]. Тому “справжніми” почали вважати такі органи, які мали педалі та Principal 8’.

З іншої сторони епоха розвиненого капіталізму змінила ставлення до естетичного удекорування органа, як мистецького творіння. Більша увага надається не стільки зовнішньому вигляду, скільки тембральному багатству і потужності звучання органа. Відмова від ліпнини та різьблення, що прикрашали портали органів, суттєво вплинула на здешевлення інструментів.

Ще однією особливістю тогочасного розвитку органобудівництва в Галичині стало застосування різноманітних машин, які дозволяли ще з більшою прецизійністю виготовляти окремі елементи інструмента. Застосування нових і покращених матеріалів, з яких виготовлялися деталі органа, мали великий вплив на якість і витривалість інструмента. Зріс водночас і комфорт праці органістів і калікантів. Це відбулося завдяки застосуванню як нових винаходів, так і ширшому використанню тих новацій, що до цього часу були малодоступні. Однією з найбільш вагомих серед них у Галицькому органобудівництві 19 ст. стала обов’язковість педальної секції в конструкції інструмента.

Основною причиною появи педалей була потреба супроводжувати під час Святої Літургії хор прихожан. Педаль своїм низьким звучанням голосів створювала основу для ясної розбудови гармонічної вертикалі. Пульсацією низьких звуків педаль сприяла ритмічній організації подекуди малопрофесійного хорового співу. У середині 19 ст. в костелах помітно зменшувалася кількість хористів. Тому намітилася навіть загальна тенденція: ліквідація хорових капел у костелі взагалі. Таким чином спів прихожан зводився до одноголосся. Натомість роль органа та інтенсивність його звучання стають музично організуючими факторами.

У своєму поясненні до одномануального органа з педаллю фабрика “Rieger Gebrüder” пише, що педаль для органа є настирливою потребою при збільшенні числа голосів [10, c. 161]. Вже на той час серед органобудівників існувала думка, що необхідно заборонити проектування органів без педалі. Ніби частковим розв’язанням проблеми відсутності педалі в тогочасних органах було застосування в мануалі 16-футового Subbаss. Отці Домініканці при потребі низького звучання часто застосовували Principal 8’. Таким чином темброва палітра звучань збагатилася бодай одним голосом низького регістру, який мав своє місце навіть у найменших інструментах.

Першим етапом запровадження педальної секції, яка проте не мала окремих голосів, але дозволяла проводити ще одну самостійну мелодичну лінію в басовому регістрі була підвішена педаль. Приклади підвішеної педалі знаходимо в Домініканському костелі у Кракові. Після 1870 року в Галичині практично не було збудовано жодного органа з підвішеною педаллю. Єдиним зразком є 11-голосий орган Яна Сливінського, що був розміщений у Львівському оперному театрі одразу після його відкриття (про це пише Сергій Каліберда, на основі інформації від Віталія Півнова) [6]. Мацєй Бабніс у свою чергу згадує єдиний приклад підвішеної педалі в органі Ігнація Жебровського [3, c. 212]. Цей інструмент був збудований для костелу в місті Борщів, що на Тернопільщині.

3. Галицький реформатор звучання органів Ян Сливінський.

Головним галицьким реформатором в органобудівництві був Ян Сливінський, який у своїх інструментах намагався впровадити найновіші винаходи Арістіда Каваллє-Коля. Адже після своєї декілька річної практики в Парижі на фірмі французького майстра Ян Сливінський був не лише в курсі найновіших тенденцій органобудівництва, але й глибоко озброєний набутим практичним досвідом. Найменший із виготовлених Сливінським органів з педаллю має лише 6 голосів. До речі, найменший орган з педаллю в Галичині (її Західній частині) знаходиться в каплиці міста Тарнув. Він має лише 3 голоси.

В останній четверті 19 ст. вже всі органи будувалися з педаллю – хіба-що за рідкими винятками, коли початкуючий органобудівник не мав конкретного замовлення і тому будував інструмент із думкою про економію місця. Так на виставку органів (а такі виставки у Львові в той час відбувалися кожні 2-3 роки) в 1877 році Ян Сливінський як початківець подав свій орган без педалі. Тоді використання педальної секції вже стало обов’язковою нормою для новозбудованих у Галичині органів. Разом із цим проявилася ще одна тенденція: повсюдна реконструкція старих органів через додавання педальної секції до тих інструментів, які раніше не мали педалей.

У різноманітних рекламних каталогах, згадках про побудову органів та теоретичних описах тогочасного органобудівництва в Галичині (перелом 19 – 20 ст.) постійно фігурують два терміни: інтонація і гармонізація.

Термін інтонація має двояке значення. У вузькому розумінні – це надання окремій трубці або цілому ряду трубок (чи навіть складу цілого голосу) бажаної барви і сили звуку. Така трансформація досягалася через формування самої трубки та її ноги (кріплення). У ширшому значенні – це ще й добір відповідних параметрів трубок, які залежать від матеріалу та мензури, а також механізму подачі повітря. Найчастіше поняття інтонації стосується першого значення. Спеціаліста, який добивається відповідного інтонування трубок при фабрикуванні органа називають інтонатором.

Термін гармонізація стосується гармонії між окремими голосами органа. Хоч і за основу взято французький термін harmonisation (який перекладається як інтонація), однак галицькі органобудівники в термін гармонізація вкладали скомпоноване як цілість звучання інструмента. Тоді між голосами із різним тембральним складом досягалася певна гармонічна єдність. Мацєй Бабніс подає яскравий приклад з інструкції до органа, який збудував львівський майстер Рудольф Гаазе для костелу в Струсові Золочівського району, що на Львівщині. В інструкції Гаазе написано: “Кожен голос сам по собі є мелодійний, але особливо вдалим у цьому інструменті є згармонізоване поєднання струнних і флейтових голосів” [3, c. 192].

Там само наводиться і думка органобудівника Сапальського стосовно ідеалу звучання органа. Цим ідеалом є гармонійне, сильне і повне звучання інструмента вже навіть на початковому етапі проектування диспозиції. Натомість львівський органобудівник Жебровський в органі костелу Єзуїтів добився сили і надзвичайної регістрової колористики, що було оцінене як вершина майстерності в органобудівництві. Таким чином термін гармонізація вказує на якість звучання органа, як єдиного і неповторного цілого.

У передмові до свого “Каталогу” Ян Сливінський вживає вислів “чиста інтонація голосів”, але разом із цим зазначає, що завданням органобудівника є “змоделювати голоси окремих регістрів у прекрасній гармонії” [11]. Тогочасні дослідники і рецензенти новозбудованих у Львові органів (наприклад Р. Шварц або С. Сужинський) звертали увагу у своїх рецензіях на силу і повноту звучання, і лише як доповнення подавали свою думку щодо інтонації і гармонізації. При чому ці характеристики переважно супроводжувалися дуже абстрактними епітетами, як-от: ясний, лагідний, чудовий, милий. Хоч і звертали увагу на “церковність” (яку ми б швидше окреслили, як сакральність!) характеру звучання інструмента. При цьому деколи вказувалося і на майстерну згармонізованість у звучанні, старанність і довершеність у побудові окремих деталей органа, що свідчило про майстерність роботи органобудівника [12].

Найбільш глибоке проникнення в сутність органного звучання знаходимо в описах С. Сужинського, який не лише подає свої досить конкретні враження від загального звучання рецензованого ним інструменту, але і вказує на характеристики окремих голосів, які справляють найбільш емоційне та естетичне враження на слухача. Він навіть подає такі деталі, як співвідношення між інтонуванням окремих голосів та якістю натискання органістом на клавішу. При цьому в багатьох випадках Сужинський окремо виділяє колористику специфічних тембрів органа, які і створюють неповторність звучання даного інструмента [11]. Наприклад, він відзначає красу таких тембрів, як Rohrflüte, Viola di Gamba та Voix Celeste на фоні струнних.

На жаль, тема акустики досить мало є присутня в рецензіях тогочасних теоретиків. Адже від акустики залу, від інтер’єру святині, в якій розміщувався орган, значною мірою і залежало загальне звучання інструменту та вплив на сприйняття музики слухачем.

Звичайно, важко порівнювати продукцію львівських органобудівників із великими симфонічними органами Арістіда Каваллє-Коля, які були ним збудовані для Парижа та інших французьких міст. Однак, для Галичини кінця 19 початку 20 ст. помітною стала тенденція будівництва органів, які б наслідували звучання симфонічного оркестру. Інтонування окремих голосів мало б відповідати звучанню конкретних інструментів із різних оркестрових груп [13].

Як доказ цьому Бабніс наводить документ, в якому значиться, що збудований у 1882 році І. та А. Жебровськими орган костелу Сестер Ордену Серця Господнього у Львові мав унікальне звучання: “Окремі сольні зміни регістрів надзвичайно докладно наслідують голоси різних інструментів симфонічного оркестру”. [3, c. 195]. Подібні характеристики давалися і органам Яна Сливінського, які постійно фігурували в якості лідерів на органних виставках не лише у Львові, але і у Любліні, Перемишлі та Кракові [14].

Розвиток органного мистецтва в Галичині можна поділити на 2 фази:

1) постбарокова, яка тривала до 1876 року і характеризується використанням модифікованих традицій 18 ст.

Цей час деколи називають “Часом класичних органів”.

2) романтична, в час якої починає переважати фабричне виготовлення органів, що прийшло на зміну індивідуальному виробництву.

Підсумовуючи: коли ми говоримо про органне будівництво в Галичині у 19 ст., то перш за все маємо на увазі саме кінець 19 – і початок 20 ст. – тобто період його розквіту у Львові, а зокрема – про діяльність фабрики Яна Сливінського, яку він зафіксував у своєму “Каталозі” [15].

Величезну увагу і скрупульозність у висвітленні цієї теми проявив польський органолог Мацей Бабніс. У своїх фундаментальній монографії “Органна культура Галичини” дослідник опрацював величезну кількість історично важливої і технічно достовірної документації, що зберігається в церковних і архівних збірках різних міст Галичини. На основі цих матеріалів він подає детальний опис львівських і галицьких органів, що залишили незгладимий слід в історії нашої сакральної культури.

Мацей Бабніс у своїй монографії [3] неодноразово робить посилання на думки, як теоретиків органного мистецтва того часу, так і на зафіксовані у каталогах і пояснювальних записках до новостворених органів висновки органобудівників щодо завдань, віянь епохи, технічних проблем, які розв’язували львівські майстри у другій половині 19 та на початку 20 ст.

Враховуючи енциклопедичний характер праці Мацея Бабніса “Органна культура Галичини”, а водночас її практичну недоступність для кожного, кому цікавою є історія органної музики у Львові у статті “Розвиток органного мистецтва у Львові та в Галичині у 19 ст.” подається багато посилань на роботу цього дослідника, а більшість архівних матеріалів цитується з посиланнями на відповідне їх розміщення у монографії.

Якщо для загальної органології питання місця і призначення органів в еволюції сакрального і світського начала мають свої доволі однозначні і розлогі визначення, то для українського музикознавства й органології зокрема – це все ще залишається питаннями малої інформаційної наповненості.

Щодо питання особливостей будівництва та розмірів органів у Галичині, а якщо конкретизувати – то причино-наслідковий зв’язок між цими поняттями взагалі ще ніде і ніким не висвітлювався. Вже ці два аспекти розкритої в роботі тематики розширюють наші уявлення про духовність і культурологічний статус Західно-Українських земель на тлі європейської музичної культури.

Здобутки галицького реформатора органів Яна Сливінського різними авторами неодноразово подавалися під кутом зору досягнень польської культури і розвитку музичного мистецтва в Галичині. Але увага до впливу самого типу звучання цих унікальних інструментів Яна Сливінського, та увага до впливу новаторства Арістіда Кавайє-Коля на формування звуку органів львівського майстра чи не вперше висвітлені саме в даному дослідженні.

Таким чином, розвиток органного мистецтва у Львові та в Галичині у 19 столітті піднімається до рангу одного із найбільш яскравих досягнень в Європейській музичній культурі.

Література.

1. Еліаде М. Священне і мирське. Міфи, сновидіння і містерії. Мефістофель і андрогін. Окультизм, ворожбитство та культурні уподобання (пер. Г. Кьорян, В. Сахна). Київ: Основи, 2001. 592 с.
2. Blaszczyk L. Zycie muzyczne Lwowa w XIX wieku. // Przeglad Wschodni. Warszawa, 1991. 197 s.
3. Babnis Maciej. Kultura organowa Galicji. Słupsk: Akademia Pomorska, 2012. 674 s.
4. Smirnow J. Katedra ormiańska we Lwowe. Dzieje archidiecezji ormiańskiej lwowskiej. Lwów, 2002.
5. Каліберда Сергій. Органи Львова і Галичини, історія та сучасність. Львів: Апріорі, 2014. 448 с.
6. Каліберда С. Органи України. Електронний ресурс.
7. Drobner Mieczysław. Instrumentoznawsnwo i akustyka. Kraków, 1968. S. 185 – 199.
8. Gołos Jerzy. Organoznawstwo historyczne. Warszawa, 2004.
9. Gołos Jerzy. Polskie organy i muzyka organowa. Warszawa: PAX, 1972. 512 s.
10. Falk W. Firma Gebrüder Rieger // Organy na Śląsku II. Katowice, 2000. S. 209 – 225.
11. Orłowicz Mieczysław. Ilustrowany przewodnik po Lwowie. Lwów, 1925.
12. Rucz Péter. Determination of acoustic parameters of organ pipes by means of numerical techniques. Laboratory of Acoustics Dr. Judit Angster (Fraunhofer Institut für Bauphysik). Budapest, 2009. 95 p.
13. Sapalski Antoni. Przewodnik dla organistów. Kraków, 1880.
14. Pachołek A. Organy Mieczysława Janiszewskiego z 1906 roku w kościele parafialnym p.w. Św. Michała Archanioła w Płazowie. Lublin: Studium historyczno-instrumentoznawcze (mps. Pracy mgr.), 2001. 140 s.
15. Sowiński Wojciech. Słownik muzyków polskich dawnych i nowoczesnych. Paryż: Drukarnia E. Martinet, Biblioteka Śląska, Katowice, 1874. 436 s.
16. Ермаш Г. Л. Искусство как мышление. Москва: Искусство, 1982. 276 с.
17. Из истории мировой органной культуры XVI – XX веков. Учебное пособие. Второе издание, дополненное, исправленное. Москва: Музиздат, 2008. 864 с., илл., нот.
18. Каюа Р. Миф и человек. Человек и сакральное. Москва: ОГИ, 2003. 296 с.
19. Кисельов О. Феномен екуменізму в сучасному християнстві.
20. Кияновська Л. Еволюція галицької музичної культури ХІХ - ХХ ст. Тернопіль: Астон, 2000. 339 с.
21. Котюк Б. Оргáни у Львові та Україні // Українська музика. Науковий часопис, число 4 (18), Львів: 2015. С. 115 – 119.
22. Ле Гофф Жак. Цивилизация средневекового запада. Москва, 1992. 308 с.
23. Мазепа Л. З. Документальні пам’ятки про Музичне братство у Львові XVI–XVII ст. // Записки Наукового Т-ва ім. Т. Г. Шевченка: Праці музикознавчої комісії. Львів, 1993. Т. CCXXVI. С. 199 – 222.
24. Мазепа Л. З., Мазепа Т. Л. Шлях до музичної Академії у Львові [у 2 т.]. Львів: СПОЛОМ, 2003. Т. 1. 288 с.
25. Элиаде М. Священное и мирское. Москва: Издательство МГУ, 1994. 144 с.
26. Adelung W. Orgelbau. Leipzig, 1972.
27. Apel W. Geschichte der Orgel- und Klaviermusik bis 1700. Kassel, 1967.
28. Сhomiński J. M., Сhomińska-Wilkowska K. Historia muzyki polskiej. Cz. II. Kraków, 1996.
29. Chwałek J. Budowa organów. Warszawa, 1971.
30. Dähnert Ulrich. Die Orgeln Gottfried Silbermanns in Mitteldeutschland. Leipzig: Koehler und Amelang, 1953.
31. Durkheim E. The Elementary Forms of Religious Life. New York: Oxford University Press, 2001. 416 p.
32. Felczyński Z. Z dziejów życia muzycznego Przemyśla // Musica Galiciana. Тоm I. Rzeszów: W-wo WSP, 1997.
33. Gliniak Szczepan. Szkoły organistowskie a kształcenie muzyczne w Przemyślu w okresie 1867 – 1918 r. // Musica Galiciana. Тоm V. Rzeszów: W-wo WSP, 2000. S. 155 – 161.
34. Piekarski Michał. Działalność polskich i ukraińskich wychowanków lwowskiej szkoły muzykologicznej (do 1939 roku). Warszawa: Rozprawy z Dziejów Oświaty / 47, 2010. S. 73 – 108.
35. Polskie organy i muzyka organowa. Warszawa: PAX, 1972.
36. Rupp E. Die Entwicklungsgeschichte der Orgelbaukunst. Waldshut-Köln a. Rhein-Straßburg i. E. 1929.
37. Sikorski Kazimierz. Instrumentoznawsnwo. Warszawa, 1932. S. 181 – 212.
38. Szybalski J. Шибальський Юрій. Диспозиція органів львівських і деяких провінційних. Каталог. Львів, 1955.