Біографія Генріха Гейне

Крістіан Йоганн Генріх Гейне (Гайнріх Гайне) – один із найбільш визначних німецьких поетів і журналістів 19 століття – народився 13 грудня 1797 року у місті Дюссельдорф на Рейні (Німеччина) в родині єврейського торговця Самсона Гейне й Бетті ван Гельдерн. Крім нього, в сім'ї росли ще троє дітей – Шарлотта (1800–1899), Густав (1803–1886) і Максиміліан (1804–1879).

Початкове виховання Генріх отримав у місцевому католицькому ліцеї, де йому була прищеплена любов до пишності католицького богослужіння. Вихованням сина серйозно займалася мати Бетті (Пейра). Освічена і мудра жінка, вона хотіла забезпечити Генріху гарну освіту.

Рейнська область була економічно розвиненішою, ніж інші. Тут уже 1805 року з приходом французьких військ були скасовані феодальні повинності й введене прогресивніше законодавство. Тож з раннього віку Гейне мав змогу бачити не лише феодальну відсталість країни, але й паростки нової Німеччини. З 1810 по 1814 Генріх навчався у Дюссельдорфському ліцеї, але залишив його, не отримавши атестат. За сімейною традицією він мав готуватися до вступу в комерційне училище. Наступний рік провів у конторі багатого банкіра у Франкфурті-на-Майні. У 1816 Генріх продовжив заняття комерцією у Гамбурзі у торговій фірмі дядька – мільйонера Соломона Гейне. Як справжній педагог, він дав Генріху можливість розкрити свій творчий хист і поставив племінника на чолі маленької компанії. Але Генріх «успішно» провалив справу менш ніж за пів року. Тоді дядько призначив його вести бухгалтерські рахунки, але Генріх все більше захоплювався лірикою. Посварившись із дядьком, Генріх знову повернувся додому.

За три роки, проведені у Соломона, він закохався у свою кузину Амалію, доньку дядька Соломона. Любов залишилася без відповіді, і всі переживання Генріха були відображені в його віршах – особливо добре це видно в «Книзі пісень».

Перший літературний виступ Гейне відбувся 1817 року, коли в журналі «Гамбурзький страж» було надруковано його перші вірші. Юнацька лірика Гейне була відгуком на перше нерозділене кохання до кузини Амалії.

На кошти дядька юнак вступив до Боннського університету (1819), звідки потім переїхав до Геттінгензького університету (1820), але змушений був полишити його через дуель. Він вивчав юридичні науки, філософію, літературу. У 1821 вступив у Берлінський університет, де слухав лекції філософа Гегеля, одного з найосвіченіших людей свого часу. Пізніше Гейне виступив з глибоким аналізом німецьких філософських систем. У грудні 1824 Генріх повертається до Геттінгензького університету. У цьому ж році його приймають у будинку Гете у Веймарі. У 1825 Гейне захистив у Геттінгензькому університеті дисертацію на науковий ступінь доктора права, а напередодні прийняв лютеранство. Потім він багато подорожував, відвідуючи Англію, Італію. Враження від цих поїздок відбились у його дорожніх нарисах. Під час літнього відпочинку Гейне прочитав у газетах про Липневу революцію. Це підштовхнуло його до рішення поїхати до Франції.

Гейне прибув у Париж 14 травня 1831. Все подальше життя пройшло в столиці Франції. До Німеччини він боявся повертатися, адже йому загрожував арешт за гострі політичні твори. Упродовж життя Гейне побував у Німеччині два рази, щоб навідати матір і влаштувати справи з видавцем (1844). У подальшому поїздки до Німеччини були неможливими через стан здоров'я: у поета був параліч нижніх кінцівок через прогресуючий туберкульоз хребта, який призвів до пошкодження спинного мозку. У травні 1848 він востаннє вийшов з дому, щоб відвідати Лувр. Решту років він був прикутий до ліжка. Проживаючи в Парижі, Генріх Гейне зустрічався з багатьма видатними людьми: Оноре де Бальзаком, Жорж Санд, Гансом Крістіаном Андерсеном, Ріхардом Вагнером, Фердинандом Лассалем.

Генріх Гейне помер 17 лютого 1856 року в Парижі (Франція). Генріха Гейне поховали на пагорбі Монмартр у Парижі.

Творчість

Книга пісень

Ліричні вірші раннього періоду творчості Гейне склали цілу книгу «Книга пісень» (1827). Ця поетична збірка принесла йому визнання у Німеччині, а згодом – в інших країнах Європи. За життя автора її видавали 13 разів; багато віршів було покладено на музику Робертом Шуманом, Францом Шубертом, Йоганнесом Брамсом, Петром Чайковським, Ріхардом Штраусом, Едвардом Грігом тощо. Історія переживань ліричного героя образно передає світосприйняття молодого поета, який перебуває у глибокому розладі з оточенням.

Зміст перших циклів «Книги пісень» не вичерпується нещасливим коханням поета до багатої гамбурзької родички. Тема нерозділеного кохання у «Книзі пісень» слугує лише поетичним вираженням трагічної самотності героя у світі. Ці настрої посилює романтичний образ самотнього кедра, ялиці чи сосни, відомий також за перекладами Михайла Старицького, Івана Франка чи Лесі Українки.

Якщо перші цикли «Книги пісень» написані за традицією німецької романтичної лірики, то згодом своєрідність поетичного таланту Гейне постала з усією яскравістю. Він умів химерно поєднувати романтичні сни з точністю і ясністю реалістичної деталі. Він майстерно користувався іронією як засобом викриття незбутніх ілюзій, вигадок, але знову й знову сам повертається до романтичних образів.

Значний вплив на поетичну творчість Гейне справила німецька народна пісня, на зразках якої він учився майстерності безпосереднього, щирого зображення почуттів.

Гейне почав писати в той час, коли в Німеччині лірична поезія переживала розквіт. Епоха романтизму зробила лірику традиційним жанром німецької літератури. Його поезія стала вищим досягненням німецького романтизму. Простота, природність, імпровізаційність його поезії підкорили тодішнього читача.

Назвою «Книги пісень» Гейне визначив жанр і традицію своєї лірики: поет у першій своїй книзі наслідував традиції німецького фольклору. Він узяв деякі теми й мотиви з усної народної творчості, форма багатьох його віршів близька до пісні. У «Книгу пісень» увійшло багато віршів, написаних у строгих канонічних жанрах сонета, балади, романсу. Молодий Гейне намагався використати свій поетичний хист у різних жанрах, котрі варіювали зміни настрою ліричного героя.

«Книга пісень» складається з чотирьох розділів. Перший розділ, «Юнацькі страждання», є найбільш романтичним. Другий розділ, «Ліричне інтермецо», зображує страждання як одвічну, але завжди нову історію. У третьому розділі, «Повернення на батьківщину», любовні страждання юності вже сприймаються на часовій відстані, наводячи на думку переосмислення всього, що сталося. В останньому розділі – «Північному морі» – домінує аналітичне начало. Ліричний герой, який пережив розчарування, втрати, прагне тепер жити одним життям з природою, відчути себе малою, але необхідною часткою Всесвіту.

Публіцистика

У 1830-ті почалась бурхлива публіцистична діяльність Гейне. Він опублікував серію статей, у яких знайомив німецького читача з Францією часів Липневої монархії. Коли восени Гейне здійснив поїздку до Німеччини, він відчув, як змінився за ці роки: набув великого суспільного досвіду, оволодів передовими ідеями свого часу. Важливу роль відіграло знайомство з ученням утопічних соціалістів, особливо Сен-Сімона. Ідеї Сен-Сімона знайшли відображення у першому розділі його нової поеми «Німеччина. Зимова казка» (1844). Сюжетом її послужила мандрівка письменника Німеччиною. У ній прихований гострий політичний конфлікт. Образ батьківщини Гейне змалював у чіткому часовому й просторовому вимірі.

Повстання ткачів влітку 1844 сколихнуло всю Німеччину. Ця подія знайшла відображення у творчості багатьох поетів і художників, які прагнули викликати співчуття до тяжкої долі ткачів. Гейне відгукнувся на цю подію віршем «Сілезькі ткачі» (1844).

В останнє десятиріччя життя поет був прикутий до ліжка, ці вісім років він називав «матрацною могилою». Події в Німеччині глибоко хвилювали поета. Він звинуватив боягузливу німецьку буржуазію, її зрадницьку поведінку під час революції. Тяжкі роздуми викликала поразка революційних сил Німеччини та Угорщини («У жовтні», 1849). Збірка «Романцеро» (1851) показала настрій гіркоти, його погляд на хід історії став песимістичним.

Біографія

Твори

Критика