Символіка «Книги пісень» Генріха Гайне
Ганна Потапенко
З особливою силою звучать романтичні мотиви в «Книзі пісень» - вищому злеті любовної лірики поета. Типова для романтизму тема нещасливого, нерозділеного кохання звучить по-новому. Ще досить часто на сторінках «Книги пісень» (особливо в «стражданнях юності» та «ліричному інтермеццо») постають цвинтарі, мерці, примари, холодна домовина (подібні образи спостерігаємо ще в українській романтичній поезії), але, як зазначив О. Деркач, не ці елементи були визначальними у творчості Гайне. Він узяв від «романтичної школи все життєздатне». Використовуючи баладно-романсові форми розповіді, відтворюючи легенди, трансформуючи фольклорні образи, поет-романтик визначив провідні тематичні і жанрово-стильові тенденції' подальшого розвитку романтичної лірики, яка полягає в складному взаємопроникненні романтизму і реалізму.
Важливою рисою романтичної поетики XIX століття стала символіка. Домінантою поетичної творчості Гайне є широке звернення до символіки, тісно пов’язаної з народно-поетичною стихією. Інтенсивність і глибина душевних переживань героя «Книги пісень» передаються за допомогою народнопісенних образів-символів. Ключовим словом перших двох частин поетичної збірки німецького лірика є символ серця. Цей символ часто зустрічаємо і в творчому доробку українських романтиків. Серце уособлює мудрість почуттів на противагу мудрості голови. Обидва - розумні, але серце в поезії - це ще і співчуття, розуміння, любов, милість. Воно містить кров, тобто життя. Серце символізується Сонцем, як центр життя. Сяюче Сонце і палаюче серце - символи центрів макрокосмосу і мікрокосмосу - означають людину і Небеса, трансцендентне розуміння. У християн серце — любов, радість і печаль. У євреїв серце - Храм Божий. У містичних вченнях любовна символіка тісно пов’язана з символікою серця. Тому серце означає символічно любов як центр світу і щастя. У Гайне ми зустрічаємо образ Сонця і серця поруч: «Сонце буяє і в серці хміль». Найчастіше ж «Кров з очей і кров із серця», «Із серця витікає гаряча кров», «Серце многотерпеливе», «Твоє високе серце, серце миле», «Сумує серце моє», «У серці знов кохання».
Образ зорі, що так часто зустрічається в ліриці поета, теж символічний. Гайневська поезія славить «зорю кохання», «розумні зорі, мудрі зорі», «дітей-зірок» Бога Сонця і Богині Селени, «зорю ласкаву і ясну». Відомо, що зірки в символічному значенні - це світло, надія, очі ночі, символ духу, це атрибути Небесних Цариць. Ранкова або вечірня зоря - символ Венери. У християнстві зоря втілює божественне провідництво, народження Христа. В греко- римській традиції зорі - це краплини крові Урана. У народів Океанії зорі - діти Матері-Сонця і Батька-Місяця. Саме останній символ поет використав в розділі «Північне море».
Найулюбленіші образи-символи «Книги пісень» Гайне - це троянда, лілея, фіалка. Квіти - символ весни і краси, символ крові Бога. Троянда символізує і небесну досконалість, і земну пристрасть. Символізуючи серце, троянда займає місце в центрі хреста. Як квітка жіночих божеств, троянда означає любов, життя, творчість, красоту, цноту. Її колючки - біль, кров, мучеництво. Біла троянда - «квітка світла», чистота, невинність, червона - бажання, пристрасть, радість, краса (це квітка Венери). Червона і біла троянди символізують союз вогню і води, поєднання протилежностей. В християнстві троянда - квітка раю, завдяки своїй красі, довершеності і пахощам. У єврейській Кабалі центр троянди - це Сонце, нескінченне, але гармонійне поєднання природи. Троянда походить від Древа Життя.
Лілея символізує чистоту; спокій, воскресіння і царственність. Присвячена всім Богиням Цнотливицям. У християнстві лілея - чистота і невинність, символ Діви Марії. Лілея, оточена колючками, означає Непорочне Зачаття, чистоту серед гріхів світу. В греко-римскій міфології Лілея виросла із молока Гери і є емблемою Гери і Діани як знак цноти. У євреїв лілея означає довір’я до Господа.
Мабуть, невипадково ці образи-символи в ліриці Гайне часто стоять поруч: «Троянди і сонце, лілею і голубку», «Троянди щічок і білі лілеї'«, «І включаються троянди», «Осяйні лілеї білі», «3 крові розцвів троянди кущ чудовий», «Троянди сором спалив дотла», «Лілеї зблідлі», «Всю душу свою до краю я лілеї віддам». Кохану поет нерідко порівнює з трояндою: «1 розквітлу троянду знаходжу в саду», «Немов троянди цвіт - її вуста». Він звертається до неї із проханням: «Хочу я, щоб ти, кохана, мову квітів зрозуміла».
Фіалка в поезіях німецького лірика, як і в поезіях українських романтиків, символізує красу і скромність коханої: «Сині фіалки її оченят», «Фіалки ніжні», «Фіалки цвісти не сміють». Як оповідає східна легенда, фіалка виникла із вдячних сліз Адама, коли Архангел Гавриїл приніс йому на острів Цейлон радісну звістку, що Господь простив йому гріхи.
В іншій легенді йдеться про те, що фіалка - це чарівна донька Атласа, яку переслідував бог сонця Аполлон своїм пекучим промінням. Нещасна дівчина звернулась до Зевса, благаючи сховати і захистити п. І ось великий Громовержець, почувши її благання, перетворив дівчину на чудесну фіалку й сховав у затінку кущів, де вона з того часу розквітає, сповнюючи ароматом небесні гаї.
У греків фіалка - квітка смутку і смерті, але, з іншого боку, вона символізує пробудження природи.
У середньовічній південній Німеччині щовесни святкували той день, коли знаходили першу фіалку. Древні галли вважали фіалку символом невинності, скромності, цноти, тому нею посипали шлюбне ложе і прибирали могилу дочасно померлої нареченої. Від галлів ця любов до фіалки перейшла до їхніх нащадків - французів. Особливо любили фіалку французькі королі. Фіалку неодноразово оспівували поети світу як символ скромності і чистоти.
Поет відходить від уживання образів-символів античної міфології. Все частіше в «Книзі пісень» з’являються образи національної символіки. Поетичний геній Гайне формувався в добу романтизму в західноєвропейській літературі, і «Книга пісень» стала видатним внеском митця в новаторські пошуки.
Л-ра: Романтизм у культурній генезі. – Дрогобич, 1998. – С. 78-82.
Твори
Критика
- Генріх Гайне в творчості українських поетів-ліриків початку ХХ століття
- До типології фрагментаризму (Проза Г. Гейне)
- Іронія в поезії Генріха Гейне
- «Книга пісень» Генріха Гейне як любовний роман
- Останній поет «вільної пісні романтизму» (Генріх Гейне і його «Книга пісень»)
- Символіка «Книги пісень» Генріха Гайне
- Функціональність сновидінь у поемі Генріха Гайне «Німеччина. Зимова казка»
Поділитися