Функціональність сновидінь у поемі Генріха Гайне «Німеччина. Зимова казка»

Наталія Випасняк

Генріх Гайне часто користувався прийомом введення сновидіння у структуру лірики ще з раннього періоду творчості. Поема «Німеччина. Зимова казка» (1844) також багата на сновидіння. Визначення їх функції у поетиці твору дає змогу глибше зрозуміти естетичні засади, громадську позицію письменника на вершинному піднесенні його обдарування.

Застосування літературного сновидіння можливе як пряме введення зображення, як оповідь про сон і як звернення до поетики сновидіння та до хронотопу сновидіння у зображенні явного і напів’явного. Г. Гайне використовує сновидіння в поемі як оповідь про сон, причому оповідь його дуже детальна у часопросторовому відношенні, насичена візуальними образами в кольорах, акустичними враженнями, відчуттями запахів.

Перед тим, як вдатися до переказу свого першого сну, автор подає іронічні міркування про «чудовий сон», в якому відпочиває «німецька душа від пут земних», в якому вона «вільно летить у вись небесну прозору». Гайне розгортає власну філософію сну. Через узагальнення, зведені до німецької душі, поет приховано полемізує з романтиками, які намріювали нові нереальні світи, а сам романтизм, як відомо, спирається на німецьку ідеалістичну філософію.

О deutsche Seele, wie stolz ist dein Flug In deinen nächtlichen Träumen! (S. 24)

В бурхливий, повний перетворень і зрушень час, уся Німеччина ніби заснула. Країна може пишатися хіба-що здобутками в царині духу, коли інші держави вже зуміли завоювати набагато важливіші сфери реальності і «живуть на ґрунті більш твердому»:

Franzosen und Russen gehört das Land,
Das Meer gehört der Briten,
Wir aber besitzen im Luftreich des Traums Die Herrschaft unbestritten (S. 25)

Досить вже спати, досить мріяти, завойовувати ідеалістичну царину - така думка повторюється не раз у творі.

Перший сон - розповідь про подорож сновидця до домовин трьох східних царів із чорним привидом. Привид з’являється вперше не у сні. У масці, у чорному плащі, під яким прихована сокира, він часто переслідує нічною порою поета.

Ich treffe dich immer in der Stund, Wo Weitgeflihle sprießen Jn meiner Brust und durch das Häm Die Geistesblitze schießen (S.23)

Звертається до чорного супутника Гайне. Сон відтворює думки, що вже з’являлися раніше у людині. Привид присутній у сні, щоб посвідчити ще раз: поет незадоволений життям, світова задуха, яка перекликається з романтичним поняттям Світової Скорботи, несе глобальні проблеми, і блискавично приходять ідеї щодо розв’язання таких складних завдань. Привид - ліктор поета з сокирою в руках. Надумане вирішення мислителя він перетворює на дійсність, бо є втіленою дією думок людини. Через образ цієї тіні з сокирою Гайне виражає глибоку думку, узагальнюючи все суспільно-культурне життя в Німеччині. З розквітом німецької ідеалістичної філософії, романтичної поезії з’явилося розмежування творчості і практики, уявлення про усамітнення, незалежність творчої думки від життя. Заперечуючи такі погляди, Гайне ставить проблему відповідальності за результати своєї творчості. Ліктор з сокирою не вчився ні філософії, ні красномовства і не звик заглиблюватися у суть чужих ідей; він практик і просто діє.

Du bist der Richter, der Büttel bin ich,
Und mit dem Gehorsam des Knechtes
Vollstreck ich das Urteil, das du gefällt,
Und sei es ein Ungerechtes (S 24).

Після довгої розлуки привид і поет зустрілися в Кельні, бо письменником знову опанували думки, які потребують розв’язання. Плани його рішень під контролем совісті, творчі здобутки постійно співвідносяться з відповідальністю за можливе втілення їх у життя. У сні Гайне знає вже все про свого ліктора, і його зовсім не бентежить присутність чорної тіні. Він сам ніби дає наказ діяти сокирою - знищити кістки царів, знищити надію на минуле. Майбутнє має бути іншим.

Сон у Гайне набагато яскравіший у кольорах, ніж те, що сприймається як дійсність. Поет блукає з чорною тінню у нічному Кельні: ясне місячне сяйво, блідий місяць у темній запоні, багряна кров із рани серця, криваві знаки на дверях. Темрява, освітлення, що лише посилює темряву, колір крові мають ефект таємничості, яка багато чого залишає невідомим. Вказівка на лункі завулки нічного Кельна акустично характеризує простір і доповнює таємне (все причаїлося, абсолютна тиша, в якій луна від кроків викликає тривожну настороженість). Кольористична символіка спонукає до тлумачення. Образ крові із серця, що ніби розкрита рана, образ кривавого знака, яким відзначає будинки поет, несуть велике символічне навантаження. Чому розкрилася сердечна рана, що зараз найбільше наболіло поетові? Образ кривавого знака відразу викликає асоціації. Він відомий людям, нагадує про «суд Феми», про далеке минуле. Це не просто деталь, а дуже важливий символ. Через нього вдало подане стягнення часів. Позначування домів кров’ю супроводжується похоронним - «болючим, тихим, печальним» - дзвоном, що вчувається героєві. Акустика поглиблює нестерпну безвихідь, яка з’являється і від туги за минулим, і від передчуття майбутнього.

Герой увесь час повинен іти. Він блукає зі своїм супутником, він бреде, не чуючи ніг від утоми. Є певна відповідність між локальним простором і самим персонажем. У безперервному ходінні відбитий внутрішній стан героя. Блукання викликане пошуком, очікуванням, передчуттям зміни. Зі зникненням місяця, що означає закінчення чарів, втомлений герой із привидом виходять до собору.

Es herrschte im ungeheuren Raum Nur Tod und Nacht und Schweigen;
Es brannten Ampeln hier und da,
Um die Dunkelheit recht zu zeigen (S. 26).

Тиша пустки, смерті, що емоційно пригнічує, і посилена темрява, завдяки ефекту свічок і лампад, створюють простір таємничої небезпеки, незахищеності людини. Оточення царів, з якими зустрілися в соборі поет та привид, їх вбрання вражають блиском діамантів і золота, фантастичністю одягу. Цей дивовижний яскравий спалах супроводжує непривабливе видовище. Три царі сидять на власних домовинах, від них залишилися хіба-що кістяки, вони здіймають мертві кості, ніби ляльки на мотузках. Підключаються запахи: «...смерділи гниллю, а разом з тим і ладанам до млості». Поет відверто глузує з побаченого. Після вироку царям достатньо лише його погляду, щоб привид зрозумів наказ, який треба негайно виконати. Безжалісним трощенням кістяків закінчується сон, настає пробудження, і подорож продовжується. Гайне створює літературне сновидіння - це частина поеми, подана у вигляді сну із складним часопростором, що змодельований багатьма способами - візуально-оптичним, акустичним і навіть відчуттям запахів. Таким чином, маємо лише ілюзію сну, а не сам сон.

«Ще гірше, ніж бачити сни, - прокидатись від них», - писав Гайне в одному з листів до Августа Левальда про театральне життя. Погано бачити сни, бо в них приходять думки, що не дають спокою в реальності, і гірше повернутися в саму дійсність, переповнену проблемами, які вирішуються так важко. Через конфронтацію часів автор заперечує ідеалізацію минулого, чим полемізує з романтиками. Він поважає історію, але те, що належить минулому', не може замінити реального життя - така ідея і другого сну в поемі «Німеччина. Зимова казка».

Другий сон приснився персонажеві у дорозі, коли він їхав у візку. Головним героєм літературного сновидіння є Ротбарт. Возвеличений, піднесений образ у легенді, в уявленні німецького народу, Гайне подає у своєму сновидінні абсолютно заземленим, розвінчує і занижує його через опис кумедних деталей. Постать короля зовсім не похмура, не сидить він, подібний на скульптуру, за кам’яним столом. Ротбарт, як добрий господар, радий вітати гостя, тинятися разом з ним по залах, пишаючись, ніби антиквар своїми скарбами: береться за булаву, щоб показати, як орудувати нею в бою, витирає іржу з мечів полою імператорського горностаю, знімає павичим хвостом столітній пил, що вкрив обладунки, витрушує прапор, свою найбільшу гордість, бо ні міль, ні черва ще й досі його не згризла. Він крадькома кладе своїм солдатам по дукату' в кишеню. Так поступово легенда про Фрідріха Барбароссу, який має вийти з казкової гори на допомогу німецькому народові, трансформується в іронічну тональність. Варто мати на увазі, що Гайне, вдаючись до глузування над королем, не хотів образити легендарного героя. В іронічному варіанті легенди, поданої у формі сновидіння, висловлена політична думка, що є відповіддю автора на питання про майбутнє Німеччини. Конфронтація народного і гайнівського уявлень може розглядатися як загальна, спрямована на розвінчання ідеалізації минулого, і конкретна, політична, що торкається проблеми об’єднання країни. Сміливими «патріотичними» мотками закінчується виголошена кайзером промова:

Ich warte, bis die Zahl komplett, dann schlag ich los und befreie Mein Vaterland, mein deutsches Volk, das meiner harret mit Treue (S. 44).

Ротбарт не вловлює насмішки поета і зауважує, що ще рано діяти, що не треба поспішати.

Поет пробуджується і знову засинає, сон продовжується. Гайне не намагається зберегти хоча б Ілюзію правдоподібності літературного сновидіння до справжнього сну. Справжній сон не часто може продовжитися на перерваному. Зміст діалогу між кайзером і поетом у продовженому сні цікавий у хронотопному відношенні. Наявні різні часові рівні: Ротбарт у розмові оперує категоріями свого соціально-історичного часу, у Гайне - вже своє теперішнє, відмінне від Середньовіччя. Кайзер питає про сучасників Гайне, він не мав звісток з пори Семилітньої війни. Поетика сну перечить казковій. Казкова поетика зберігала за героєм, відірваним якимось чином від дійсності, усе незмінним після його повернення, життя продовжувалось для нього від того моменту, з якого він був відсутній. А король знає, що відбувалося в країні протягом багатьох століть після його зникнення і за точку відліку майбутніх благородних дій кайзера буде не Середньовіччя, а бурхлива пора XIX ст. Поет зверхньо відповідає Ротбарту, глузує із застарілих уявлень, «відсталості» короля. Він легко, грайливо пояснює, що таке гільйотина і принцип її дії:

Man zieht eine Schnur, dann schießt herab Das Beil, ganz lustig und munter; - Bei dieser Gelegenheit fällt dein Kopf in einen Sack hinunter (S. 46).

Кайзер «вирячив очі» — автор дозволяє собі навіть таку неповагу, чим цілком нівелює образ Барбаросси відносно традиційної легенди. Сновидіння передає трагізм зіткнення минулого і сучасного. На закінчення сну Гайне висловлює свою думку про майбутнє, «свій таємний символ віри» - об’єднання Німеччини має відбутися під владою монарха, народові вже не потрібен король, без нього зуміє він дати собі раду. Сам поет прагнув демократичного об’єднання. Не випадково це стверджується у сні, бо сновидіння часто дає можливість пізнати істину. Нестерпно гірко від того, що гайнівське передбачення майбутнього, того, що буде, але чого не мало б бути, справдилося, і об’єднання країни відбулося саме так, як не хотів письменник. Стиль даного сновидіння відрізняється від першого і якоюсь мірою нагадує репортерську реляцію про події.

У післямові до другого сновидіння подане звернення поета до Ротбарта, в якому він просить пробачення у кайзера за гострі слова, визнає його як мудрого правителя, що дуже необхідний зараз країні. Такий підхід до особи короля зумовлений тим, що це вже не сон, а висловлювати політичні ідеї сміливо і без приховувань можна хіба-що у сні.

Nur träumend, im idealen Traum,
Wagt ihnen der Deutsche zu sagen Die deutsche Meinung, die er so tief Im treuen Herzen getragen (S.48).

Третє сновидіння у поемі не має чітко вказаного початку. Фортеця Мінден, готельна кімната ніяк не сприяли внутрішній гармонії мандрівника. Сон довго не приходить. Важко визначити, де дійсність, а де вже запрацювала сонна уява героя. Те, що наснилося йому тут, - це справжній кошмар: його лякають видіння жандармів у саванах, брязкіт кайданів, образ пустелі. Брудна китиця з-під балдахіна перетворюється на прусського орла, який впивається у тіло бідолашного сновидця і рве печінку з грудей. Безсило стогне герой, з криком півнів він прокидається. Цензорська рука, жандарми з кайданами, прусський орел - це дуже суттєві штрихи у портреті поетової батьківщини, про які він уже неодноразово згадував.

Щоб зобразити портрет сучасної йому Німеччини, Гайне вибирає жанр подорожнього щоденника. Введення сновидінь у сюжетний час, який є у творі відкритим, дозволяє, не порушуючи послідовності подій подорожі, сконцентровано подати головні ідеї. Особливо це стосується другого сновидіння, яке в композиційному плані несе по суті на собі комунікаційне навантаження. За рахунок такого прийому ніби підсумовуються поетові враження і міркування, більш стиснено організована композиція, оскільки зовнішній часопростір не розширюється, а відбувається поглиблення внутрішнього.

Таким чином, використання сновидінь у поемі Г. Гайне «Німеччина. Зимова казка» є багатофункціональним з погляду ідейно-тематичного аналізу, їх вивчення як окремих елементів у структурі твору допомагає зрозуміти цілісний композиційний хронотоп.

Л-ра: Романтизм у культурній генезі. – Дрогобич, 1998. – С. 88-94.

Біографія

Твори

Критика