21-10-2023 Федеріко Ґарсія Лорка (Federico García Lorca) 282

Біографія Федеріко Ґарсія Лорки

Федеріко Ґарсія Лорка – іспанський поет і драматург, відомий також як музикант і художник-графік; центральна фігура «покоління 27 року», один із найяскравіших і найбільш значних діячів іспанської культури 20 ст. – народився 5 червня 1898 року у Фуенте-Вакерос (провінція Гранада, Андалусія, Іспанія).

Ґарсія Лорка – старший син Федеріко Ґарсія, заможного орендатора, та Вісенти Лорки, шкільної вчительки. На формування поетичного світовідчуття Ґарсії Лорки безумовний вплив справила культура древньої Андалузії, нерозривно пов'язана з природним середовищем, її легенди, пісні та свята. Дід Ґарсії Лорки був музикантом-аматором, організатором сільських свят; баба мала славу чудового читця; батько добре грав на гітарі.

У селі Аскероса Ґарсія Лорка відвідував приватну школу. 1909 року родина переїхала у Гранаду, де хлопчик навчався у Школі Святого Серця Ісусового, одночасно займаючись музикою. У 1914 він вступив на факультет літератури і філософії та факультет права Ґранадського університету.

1915 року датуються перші відомі вірші Ґарсії Лорки, навіяні читанням улюблених поетів: Р. Даріо, А. Мачадо, Х.Р. Хіменеса. Ґарсія Лорка брав участь у роботі ґранадського Літературно-художнього центру. Його перший виступ у пресі – стаття «Символічна фантазія» до сторіччя від дня народження поета Хосе Серільї, вміщена в «Бюлетні» центру (лютий 1917).

Улітку 1917 у складі групи студентів Ґарсія Лорка подорожував по Іспанії під керівництвом професора теорії літератури і мистецтва М. Домінґеса Берруети. Підсумком поїздки стала перша книга – збірка шкіців у прозі та дорожних нарисів «Враження і пейзажі» («Impresiones у paisajes», 1918). Під час подорожі Ґарсія Лорка познайомився з М. Унамуно й А. Мачадо.

У 1919 Ґарсія Лорка переїхав у Мадрид і поселився у Студентській резиденції (вільному університеті), де жив до 1929, щороку навідуючись до Гранади. Написав романтичну п'єсу-казку «Метеликові чари» («EI malefico de la mariposa»), перша постановка якої 22 березня 1920 в театрі «Еслава» виявилася невдалою. Достоїнство п'єси – в ідеї єдності людини з життям Космосу («...Рівні всі перед Природою!»).

Невдовзі побачила світ перша поетична збірка Ґарсії Лорки – «Книга віршів» («Libro de poemas», 1921). Вона об'єднала твори різних жанрів і ритмів: пісні, романси, строфи з рефренами, александрійський вірш. Збірка мала учнівський характер; у багатьох віршах відчутний вплив поетичного імпресіонізму Х.Р. Хіменеса, деякі образи запозичені з його «Сумних наспівів» (білі троянди, дощ, смуток, сльози):

У зображенні пейзажу Ґарсія Лорка йде слідом за А. Мачадо. Природа містить протилежні первні, і в цьому джерело її драматизму. Так, вода дарує життя, а місяць, навпаки, умертвляє все.

У липні 1922 у Ґранаді проходив фестиваль канте хондо, організований Ґарсіей Лоркою разом з композитором М. де Фальєю. У своїй лекції «Кантехондо. Старовинний андалузький спів» («Elcante jondo. Primitivo canto andaluz», 1922) поет стверджує, що це «найдревніший спів у всій Європі», який об'єднує в собі іспанський дух і циганські риси.

«Поема про канте хондо» («Poema del cante jondo», 1931), що створювалась у 1921–1922, – цілісний твір, об'єднаний образами-лейтмотивами, місцем дії, єдністю часу. Головна тема «Поеми...» – життя під загрозою насильницької смерті, протистояння особистості та світу безодні міфічних стихій, безвихідність.

Кожен цикл «Поеми...» присвячений долі однієї з пісень – жанрів канте хондо, котрі, як і сили природи, стають живими істотами: «Поема циганської сиґірії» («Poema de la siguriya gitana»), «Поема солеа» («Poema de la solea»), «Малюнки Петенери» («Grafico de la Pitenera») і т. д. Хоча в піснях присутні традиційні прийоми й образи, головне, що пов'язує поета з фольклором, – світопочування, не «місцевий», а «духовний» колорит.

1927 року вийшла друком наступна поетична збірка – «Пісні» («Canciones»). Другий шедевр Ґарсії Лорки, присвячений долі андалузьких циганів, – «Циганське романсеро» («Romancero Gitano», 1928). Поет творить власний міф, і створення його починається з метаморфоз: «Романс про царівну Місяцівну» («Romance de la luna, luna»). Людина в ньому настільки злита з природою, що розчинення в ній загрожує смертю. Водночас збірка сучасна, у ній може йтися навіть про скороминуще. На відміну від традиційного міфу, цивілізація в Ґарсії Лорке несе хаос.

Поет відроджує і трансформує старовинний іспанський жанр романсу; фольклорні не лише образи, повтори, символи, фрагментарна композиція. Майже всі романси Ґарсії Лорки завершує поглядом увись, що співвідносить окремішню подію з усією світобудовою.

У 1920-х Ґарсія Лорка продовжував створювати драматичні твори. В основу «Маріани Пінеди» («Mariana Pineda», 1927) покладено народну легенду, розказану в романсі. Завдяки її розповсюдженості та мнозтву пророцтв, розкиданих по всій драмі, увага переноситься на внутрішній світ героїні. «Чарівна чоботарка» («La zapatera prodigiosa», 1930) і «Любов дона Перлімпліна» («Amor de don Perlimplin con Belisa en su jardin», 1933) типологічно близькі до народного фарсу; їхній конфлікт ґрунтується на безутішному коханні – одній із провідних тем творчості Лорки.

1928 року Ґарсія Лорка разом з іншими молодими літераторами створив у Ґранаді літературно-мистецький журнал «Ґальо» («Gallo»), в якому опублікував декілька своїх оповідань. Через рік поет поїхав у США, відвідавши дорогою Париж і Лондон, де навчався на курсах англійської мови при Колумбійському університеті.

На рубежі 1920–30-х Ґарсія Лорка створив своєрідний триптих: книгу віршів «Поет у Нью-Йоркy» («Poetaen Nueva York», 1931), п'єси «Публіка» («El publico», 1931, 1936) і «Коли мине п'ять років» (1931). Ці твори вирізняються у доробку письменника своєю найбільшою близькістю до авангарду і сюрреалізму.

Десять циклів збірки, що зовні видаються хаотичним щоденником, змальовують панораму життя сучасного міста. Незважаючи на багатолюдність цього світу, в ньому немає окремих особистостей, є лише бездушні юрми: «Панорама натовпу, який вонітує» («Paisaje de la multitud que vomita»), «Панорама натовпу, який мочиться» («Paisaje de la multitud que orina»), людина ж безмежно самотня. Один із лейтмотивів збірки – смерть; на відміну від «Циганського романсеро», вона втрачає свою таємничість і стає буденним явищем: «Щодня убивають у Нью-Йорку...»

Звернувшись у «Публіці» до сюрреалістичної драматичної техніки і трансформуючи її, Ґарсія Лорка протиставляє один одному два театри: «відкритий» і «похований у віках». Одна з провідних тем його п'єси – розширення сфери свободи особистості, її право на постійні імпровізації.

«Коли мине п'ять років» розвиває образи, теми, мотиви поезії Ґарсія Лорка. Передусім, це твір про іспанську, донкіхотську мрію, яка може бути згубною. П'єса побудована за принципом симетрично-зворотного повторення. Два символи – Реальності і Сну – протистоять одне одному, перетинаються різні простори. Головний герой – Час, із яким намагаються боротися персонажі, які є різними масками однієї і тієї ж людини.

1931 року з'їзд Федерації іспанських студентів вирішив створити пересувний університетський театр «Ла Баррака» («Балаган»). Ґарсія Лорка очолив його. Влітку 1932 театр давав спектаклі, їздячи по країні. Одна з вершин творчості Ґарсії Лорки – андалузькі трагедії. Конфлікт у них народжується із зіткнення буденності та поезії. Герої намагаються здобути внутрішню свободу, але ці пошуки закінчуються смертю. Уже в назві першої з п'єс – «Криваве весілля» («Bodas de sangre», 1933) – поєднуються несумісні поняття: свято й убивство. Події «Йєрми» («Yerma», 1934) випливають з характеру героїні, цілісного та зосередженого на одному бажанні – стати матір'ю. Трагедія Росіти («Dona Rosita la Soltera del lenguaje de las flores», 1935) в тому, що нічого не відбувається; безвихідь полягає у неможливості кінця. «Дім Бернарди Альби» («La casa de Bernarda Alba», 1936) задумувався як перша спроба «театру соціальної дії». П'єсу можна розглядати як заключну частину трилогії, присвяченої долі жінки («Криваве весілля», «Йєрма»). Родинне вогнище, яке має бути овіяне теплом і затишком, стає символом злоби та безумства, кліткою, з якої немає виходу.

Останні поетичні твори Ґарсії Лорки – «Плач за Ігнасіо Санчесом Мехіасом» («Llanto por Ignacio Sanches Mejias», 1935), присвячений знаменитому матадорові, й «Тамаритянський диван» («Divan del Tamarit», 1935), що відроджує древні жанри касиди та газелі, – занесені до Іспанії арабською поезією.

У липні 1936 Ґарсія Лорка виїхав з Мадрида до Гранади, де невдовзі розпочався фашистський заколот. 18 серпня поет був заарештований. Наступного дня, 19 серпня 1936 року, Ґарсія Лорка був розстріляний неподалік від Гранади.

Ще впродовж сорока років після загибелі Ґарсії Лорки його творчість перебувала під забороною. Лише після смерті Франко відбулося відкрите вшанування Ґарсії Лорки на його батьківщині.

Твори

Поезія:
Impresiones y paisajes («Почуття та пейзажі», 1918).
Libro de poemas («Книга віршів», 1921).
Canciones («Пісні», 1927).
Primer romancero gitano («Перші циганські романси», 1928).
Poema del cante jondo («Поема про глибоку пісню», 1931).
Sonetos del amor oscuro («Сонети про смутну любов», 1935).
Primeras canciones («Перші пісні», 1936).
Poeta en Nueva York («Поет у Нью-Йорку», посмертна збірка, 1940).

П'єси:
El maleficio de la mariposa («Чаклунство метелика»: написана в 1919-20, вперше показана в 1920).
Mariana Pineda («Маріана Пінеда», написана в 1923-25, вперше показана в 1927).
La zapatera prodigiosa («Чудова чоботарка»: написана в 1926-30, вперше показана в 1930, перероблена в 1933).
Amor de Don Perlimpín con Belisa en su jardín («Любов дона Перлімпіна з Белізою у його саду»: написана в 1928, вперше показана в 1933).
Bodas de sangre («Криваве весілля»: написана в 1932, вперше показана в 1933).
Yerma («Єрма», написана у 1934, вперше показана у 1934).
Doña Rosita la soltera («Донья Росіта, дівиця, або Мова квітів»: написана в 1935, вперше показана в 1935).
Retablillo de Don Cristóbal («Лялькова вистава Дона Крістобаля»: написана в 1931, вперше показана в 1935).
Los títeres de Cachiporra («The Billy-Club Puppets»: написана в 1928, вперше показана в 1937).
Así que pasen cinco años («Коли мине п'ять років»: написана у 1931, вперше показана у 1945).
La casa de Bernarda Alba («Дім Бернарди Альби»: написана у 1936, вперше показана у 1945).
El público («Публіка»: написана в 1930–1936, вперше показана в 1972).
Comedia sin título («Комедія без назви»: написана в 1936, вперше показана в 1986).

Короткі п'єси:
El paseo de Buster Keaton («Прогулянка Бастера Кітона», 1928).
La doncella, el marinero y el estudiante («Дівчина, матрос і студент», 1928).
Quimera («Химера», 1928).

Кіносценарії:
Viaje a la luna («Подорож до Місяця», 1929).

Українські переклади

Перші переклади українською творів Ґарсії Лорки з'явилися в українських літературних журналах у 1930-х, як-от поема «Романс про іспанську жандармерію» в перекладі Миколи Іванова. Пізніше, у 1969, окремою книгою було видано поезію Лорки в перекладі Миколи Лукаша в серії «Перлини світової лірики» під назвою «Лірика».

На українську мову поезії Лорки перекладали Іван Драч, Євген Дроб'язко, Микола Ільницький, В. Харитонов, Віталій Колодій, Петро Марусик, Лев Олевський, Оксана Пахльовська, Микола Лукаш, Микола Іванов, Ігор Качуровський, Леонід Первомайський, Юрій Тарнавський, Василь Стус, Дмитро Павличко, Юрій Покальчук, Михайло Москаленко, Федір Воротнюк, Олександр Боргардт, Григорій Латник, Олена Курченко, Віра Вовк, Вольфрам Бургардт, Юрій Косач, Дмитро Дроздовський та ін.

Біографія

Твори

Критика