Крижановська Вероніка. Вчитель, який змінив моє життя
Вона глянула на мене своїми наполегливими але неймовірно добрими очима, я не знала хто це, мені було страшно та ніяково, проте вона взяла мене за руку. Тоді я й не підозрювала наскільки все зміниться за декілька років. Навіть не мала уявлення як зміниться моє життя завдяки одній людині. Людині, що прагне дотягнутися до зірок, людині, що робить так багато, і так мало розповідає про себе, людині, що навчила мене ніколи не здаватися, людині, в якій я впевнена..
Пройшло вже 5 років з нашої першої зустрічі. Це було 1 вересня, я була зовсім маленькою, переходила в 5 клас. Для мене світ ставав новим: нова школа, нові вчителі, нові однокласники та люди. Я була зовсім розгубленою та такою беззахисною. По правді, всі мої однокласники були такими. Ми стояли в шкільному коридорі, і не розумілися, що коїться. Не розуміли чому так багато людей навкруги, чому школа така велика і навіть не підозрювали хто стане нашим новим класним керівником. Та стояли ми так не довго. Зовсім скоро з’явилася головна героїня цієї історії. Вона підійшла до нас, взяла за руку, назвала “пітятками” та повела у зовсім новий та невідомий для нас світ.
Пам’ятаю, коли були в 6 класі, постійно прибігали в її хімічний кабінет. Там ми з подругами проводили більшу частину шкільного часу: сиділи, розповідали якісь історії та слухали про що цього разу розповість Анжеліка. Тоді в неї була мрія - побудувати свій простір для молоді, щоб кожен мав можливість розвиватися, втілювати свої ідеї та знаходити потенціал. Пам’ятаю, як вона показувала нам фотографії молодіжних хабів, і розповідала, що хотіла б втілити це в життя. Згодом удача простягла до неї свої золоті руки, подарувала можливість, щоб ця мрія втілилася в життя. Анжеліка не спала ночами, заповнюючи проєктну заявку, придумуючи назву, прописуючи кожну копійчину бюджету. Попри всі негаразди, вона придумувала вирішення і зовсім згодом вона стояла посеред простору з розфарбованими стінами, величезною сценою, стелажами та різним декором. Ось тоді й понеслалася ріка.
Згодом цей простір перетворився у хаб, а нещодавно став Молодіжним Центром, під назвою “Здибанка”. Вже як 4 роки цей простір шалено розвивається, завдяки чудовій команді та молоді. Але, щоб розпалити це барвисте полум’я, потрібно було запальничку, роль якої зайняла Анжеліка Михайлівна.
Роки йшли, навкруги все змінювалося, ми виростали, світ не стояв на місці. Завдяки Анжеліці я поїхала на свої найперші тренінги, після яких мене вже було не зупинити. Завдяки тренінгам, лекціям та форумам, я стала набагато відкритішою, комунікабельною та всебічно розвиненою. У свої 15 років я маю багато досвіду, який можна застосовувати у різних сферах. У свої 15 я вже знаю чого я хочу, знаю ким я хочу бути.
З кожним днем ми починали більше цікавитися соціальною активністю. Анжеліка стала першою, хто розповів нам про екологію, першою, хто зібрала команду, яка сортувала сміття та навчала цьому інших.
...Два роки назад жахливий сон перетворився в реальність. Почалося повномасштабне вторгнення. Загарбники кидали ракети одну за одною, люди втрачали свої домівки та ночували у підвалах. Ми проживали у Закарпатті, воно вважалося найбезпечнішим місцем, тож всі переселенці їхали до нас. На цей час треба було терміново знайти директорку, адже минула пішла на пенсію. На цю роль і погодилася Анжеліка, за умови побути декілька днів на цій посаді, доки ситуація не стихне.
Та просто скласти руки Анжеліка не могла, вона взялася діяти: перетворила нашу школу у шелтер для людей, які не мали домівок. Згодом там постійно щось відбувалося: заходи для ВПО, ігрова кімната для діток, волонтерська робота. Молодь відчувала себе корисною, розуміла, що може допомогти хоча б чимось.
Одного разу я сказала їй “Ви завжди знаходите рішення, як би його важко не було знайти.”, на що вона відповіла “В цьому і полягає цікавість - мотивація”.
Головна героїня цієї розповіді навіть і не підозрює як багато зробила для всіх нас, навіть не підозрює як вона надихає всіма своїми вчинками. Вона завжди може знайти вихід із ситуації, домовитися з будь-ким та навчити дітей чомусь новому.
Саме Анжеліка Михайлівна стала тією людиною, яка повністю змінила моє життя в кращу сторону. Саме вона стоїть серед тих, хто показав мені, як це-бути сильною і ніколи не здаватися...Впевнена, якщо вона перечитає це, зразу заперечить, і скаже “Це все завдяки молоді”, але наспраді, саме Ви-та людина, яка постійно тримає нас в тонусі, підштовхує та допомагає.
Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»
