Нікітюк Максим

    Я хочу розповісти про Вчителя, який має на мене величезний вплив, а отже і докорінно змінює моє життя. Це – батько, який подарував мені життя, який завжди поруч, і в скрутну хвилину вміє дати слушну пораду, а в радісну – щиро радіє за мене. Ми з ним завжди разом, бо тато знаходить для мене час,  незалежно від того, скільки в нього роботи, чи є нього проблеми, який у нього настрій.

        За професією  він  не вчитель, мій батько –  лікар.  Доля склалася так, що після закінчення школи він вступив до педагогічного інституту, але навчався там лише один курс, бо через матеріальні труднощі в сім'ї, на жаль, був змушений припинити навчання. 

        Хоча тато і не має педагогічної освіти, але я вважаю його моїм Вчителем, 

наставником, порадником і другом. І ось чому.

        Пам'ятаю, коли я був ще малюком, то  тато читав мені казки на ніч, а головне – саме він навчив мене молитві "Отче наш", якою я розпочинаю і закінчую свій день, яка робить мене сильнішим і мудрішим.

        Дивлячись на те, як батько спілкується з  людьми, які його оточують:   пацієнти, сусіди, родичі, знайомі або зовсім сторонні люди – я навчився в нього культурі ведення бесіди, толерантному ставленню до співрозмовників чи опонентів. І тепер, коли виникають конфліктні ситуації чи непорозуміння, я намагаюся перш ніж діяти, подумати, обміркувати: "А як у такому випадку вчинив би мій тато?"  І знаєте, як правило, все вирішується набагато простіше.

        Також батько є моїм першим тренером у спорті. Він навчав мене ще  до школи грати в шахи.  У п'ять-шість років я дуже нервував і навіть сердився, якщо програвав партію. Але тато мене підбадьорював. Знаходив для підтримки  такі слова,  що я  починав вірити в себе, навіть якщо зазнавав невдачі. Його похвала – це завжди найсильніша мотивація, щоб досягати успіху. Скажу вам, що зараз гра в шахи дуже допомагає мені в розвитку логічного мислення, яке надзвичайно необхідне в навчанні.

        А ще мій батько, будучи великим прихильником велоспорту, навчив мене не лише їздити на велосипеді, а й вправно його обслуговувати, ремонтувати у випадку будь-якої несправності. 

         Ви навіть не уявляєте, скільки цього року я подорожував велосипедом,

відкриваючи для себе у мандрівках красу рідної Полтавщини і отримуючи від 

мандрівок величезне моральне та естетичне задоволення!

         Завдяки  настановам батька, я слідкую за своїм здоров'ям. Бо тато як лікар не втомлюється читати нам з братом лекції про здоровий спосіб життя. Особливо, коли ми лінуємося або забуваємо робити вранці зарядку.  Я розумію, що батько вчить нас цінувати своє життя і берегти здоров'я для щасливого майбуття.

         А ще хочу розповісти про те, як тато круто змінив моє життя, надихнувши власним прикладом на заняття музикою. У мене взагалі дуже музикальна сім'я: мама закінчила музичну школу з класу фортепіано, вона має непоганий музикальний слух і чудово співає, а тато в юності самотужки навчився грати на гітарі. І цей свій дар він передав мені, за що я йому безмежно вдячний. Адже, навчаючись грі на шестиструнній гітарі, я наближаю свою мрію і розвиваюся як музикант. 

        За півтора роки я вже досить пристойно граю. І це – не вихваляння, і не  самореклама. Мої друзі-однолітки, запрошуючи мене в гості, нагадують, щоб я брав із собою гітару, бо їм подобається моя гра.

        Відкрию вам свою маленьку таємницю: я мрію стати музикантом, можливо, навіть  відомим... 

        Здається, я вже визначився зі своєю майбутньою професією, і це завдяки 

моєму найкращому, найдобрішому і дуже мудрому Вчителеві, пораднику і щирому вірному другові –  моєму батькові –  Геннадію Євгеновичу!

        Дякую тобі, Тату, за все! Вірю, що наша дружба триватиме завжди!

            

                 

Умови участі у конкурсі коротких оповідань «Вчитель, який змінив моє життя»

Читати також


Вибір редакції
up