Антрополог досліджує суперечливий світогляд Ноама Чомскі

Автор: Крис Найт, старший науковий дослідник катедри антропології Університетського коледжу Лондона.

Запеклий противник американських збройних сил працював в установі, яку безпосередньо фінансували з військового бюджету. Який вплив цей досвід відіграв у формуванні його світогляду?

Ноам Чомскі здобув визнання у 1960-х роках. Однак й у сучасності 21-го століття його називають одним з видатних мислителів усіх часів і народів. Цей чоловік — незрівнянний політичний аналітик. Ба більше, його експертиза в галузі теоретичної лінгвістики також є безпрецедентною. Проте, яким чином ці два аспекти взаємопов’язані у його постаті?

Перші враження від лінгвістичних праць Чомскі нагадують почуття антрополога, що прагне осягнути світогляд раніше невідомого йому племені. Найперше правило для кожного, хто потрапляє у подібне становище, — це відмовитися від власних культурних упереджень і міркувань, аби стереотипи не стали на заваді розумінню особливостей незнайомого середовища. Нові вчення та світогляд можуть здаватися людині дещо незвичними. Однак завжди існують ґрунтовні підстави, які здатні пояснити, чому саме таким доктринам слідує окреме суспільство. Роль антрополога зводиться до глибокого аналізу локального середовища, а також історії, політики та культури народу, який є об’єктом дослідження. Усі ці кроки покликані пролити світло на зміст та філософію ідей, що панують у досліжуваній спільноті.

Вчені в галузі інформатики перших років Холодної Війни й стали тією спільнотою, що сформувала погляди Чомскі на мовознавство. Ці науковці займалися розробленням і вдосконаленням систем електронного управління ядерною зброєю й програмного забезпечення, що використовували в традиційних воєнних операціях. Моя книжка «Розшифровуючи Чомскі» (2016) — праця, що покликана розтлумачити тонкощі мінливих лінгвістичних концепцій видатного науковця, що жив та працював у такому специфічному культурно-історичному середовищі.

Видається цілком очевидним, що уявлення людей визначаються особливостями їхнього побуту та життя загалом. Тобто, лінгвістичні теорії Чомскі, виходячи з цього твердження, мали б формуватися під безпосереднім впливом американської армії — адже його академічна діяльність супроводжувалася роботою на державний інститут. Інститут, котрий науковець відверто зневажав.

Тут перед Чомскі постала нерозв’язна, на перший погляд, дилема. Науковець мусив знайти спосіб, щоб: а) дослідження, котрі він проводив для американських військових, не суперечили його моральним принципам; і б) мати змогу критикувати армію США, але водночас не наражатися на ризики й зберегти фінансування своїх студій. Рішення, на його погляд, полягало у підході, за якого дві персоналії — Чомскі, що працював на військових, та альтер его, що виступає проти збройних сил США, фактично не мали нічого спільного між собою.

І науковець досягнув своєї мети, вичленувавши дві окремі особистості. Чомскі-активіст у своїй політичній діяльності ніколи не послуговувася академічним аспектом своєї особистості. Натомість Чомскі-науковець ще на зорі професійної кар’єри відмовився від будь-яких натяків на власні політичні переконання у дослідницькій роботі. Результатом такого кроку став розвиток концепції мови, що в корені відрізняється від загальноприйнятого розуміння цього терміну.

За Чомскі, мова виступає обчислювальною системою, призначення якої реалізується винятково через окрему особистість. У його розумінні мова не передбачає жодного комунікативного, культурного чи соціального аспекту. На думку науковця, єдиною супутньою функцією й призначенням мови для індивіда залишається спілкування з самим собою. Однак новаторська й буцімто «наукова» концепція мови виявилася аж надто індивідуалістичною й абстрактною. Зрештою, цей підхід не знайшов жодного практичного втілення. Й навіть у збройних силах США ніхто не спромігся знайти спосіб його реалізації.

«Розшифровуючи Чомскі», своєю чергою, спровокувала гостру дискусію. Попри переважно позитивні рецензії, сам Чомскі відреагував не надто схвально. «Вся ця оповідь — це тотальна катастрофа... абсолютна маячня», — наголосив він. 2017 року в листі до британського журналу літературної критики та есеїстики London Review of Books він розповів наступну річ. На думку науковця, будь-яке припущення стосовно визнання з боку Пентагону вагомої ролі його лінгвістичних досліджень для ведення та розуміння війн майбутнього, власне кажучи, є настільки абсурдним, що коментарів просто не потребує. 2019 року, у суттєво розлогішому матеріалі, Чомскі звинуватив мене у поширенні «тенетів брехні та дезінформації».

Нещодавно, під час онлайн-інтерв’ю з фізиком Лоуренсом Краусом (2022), Чомскі зазначив, що кожен, хто торкається теми щодо його співпраці з Пентагоном, насправді лише намагається звинуватити науковця у «служінні машині війни». Звісно, якби я фокусував свою працю на цьому звинуваченні, то антипатію Чомскі було б досить просто пояснити. Але сенс моєї книжки полягає в дещо інакшому наративі.

Незалежно від того, йдеться про Чомскі чи будь-кого іншого. Кожній людині доводиться заробляти собі на хліб. У світі, де гроші вирішують більшість проблем, перед людиною нерідко постає непростий вибор — поступитися власними принципами, або ж залишитися без роботи. Більшість з нас стикалися з такою проблемою. І щоб зберегти баланс між фізичними потребами та духовними прагненнями, одна частина нашого єства вступає в змову з владою, а інша — обурюється та чинить опір.

У тому ж становищі опинився й Чомскі в 1955 році. Майбутній науковець здобув докторський ступінь з лінгвістики, однак роботи в Гарварді йому отримати так і не судилося. Тож він вирішив звернутися до Джерома Візнера з Масачусетського технологічного інституту (МТІ).

Візнер називав себе «військовим технологом». Він допоміг запустити Національні лабораторії Sandia для розроблення ядерної зброї. Згодом Джером очолив дослідницьку лабораторію електроніки Масачусетського технологічного інституту. Чомскі справив на нього враження, і Візнер взяв його на роботу. Але молодий спеціаліст не плекав жодних ілюзій стосовно свого професійного майбутнього. В своїх інтерв’ю Чомскі неодноразово підкреслював, що Массачусетський технологічний інститут «на 90 відсотків фінансував Пентагон». За його словами, «майже весь персонал» залучали до досліджень оборонної галузі, а сам Чомскі працював у «військовій лабораторії».

Він не міг нічого змінити. Однак можливість відкараскатись від прямої роботи з технологіями військового призначення все-таки існувала. Навідріз відмовившись від отримання допуску до секретної інформації, Чомскі, до того ж, анітрохи не старався з’ясувати, як праює наявна електроніка. Він називав себе «технофобом», котрий не здатен дати раду складнішому за касетний магнітофон пристрою.

Однак, цілком природньо, що Чомскі все ж мав показувати певні результати, аби не втратити власну посаду. Тож він почав шукати граматичні принципи, які складають спільну основу для кожної мови світу. Структури, які раніше не спромігся віднайти жоден мовознавець. Якби йому вдалося, це стало б справжнім проривом, що зрівнявся б з відкриттям молекулярної структури ДНК, яке здійснили Джеймс Вотсон і Френсис Крик. Так почалися пошуки незмінних глибинних структур, які Чомскі охрестив «універсальною граматикою». Ці дослідження в Масачусетському технологічному інституті забезпечили науковцю академічну кар’єру довжиною понад шість десятиліть.

На кожного, хто знайомий з яскравими антимілітаристськими працями Чомскі, чекає неабиякий сюрприз. Тільки подумати, Міністерство оборони США вбачало у дослідженнях науковця практичний спосіб вдосконалення комп’ютеризованих систем управління озброєнням. Метою командування був інструмент, що дозволяв би військовим формулювати інструкції англійською мовою. Натомість, тоді оператори мусили володіти окремими мовами програмування, аби керувати електронними системами озброєнь. Це звучить надто фантастично. Однак науковці Повітряних сил США неодноразово висловлювали подібні амбіційні прагнення.

Згадаймо полковника Едмунда Ґейнза. У 1971 році Ґейнз характеризує лінгвістичні дослідження Чомскі наступним чином:

«Ми фінансували мовознавчі студії, аби навчитися будувати системи управління, спроможні безпосередньо сприймати англомовні запити».

Того ж року полковник Ентоні Дебонз пише:

«Більшість досліджень, що Чомскі та колеги проводять в Масачусетському технологічному інституті, [мають] безпосередній стосунок до діяльності військових вчених, які працюють над розробленням <…> мов програмування, що застосовувалися б у військових системах управління».

Джей Кейзер, лейтенант збройних сил США, за професією був лінгвістом. Чомскі запросив його на роботу до університету. Згодом, Кейзер стане близьким другом Чомскі, а пізніше очолить катедру лінгвістики Масачусетського технологічного інституту. У публікаціях 1963 та 1965 років Кейзер описав низку викликів, притаманних штучним мовам, котрі застосовували у військових системах управління. Тоді він порадив скористатися «англійською мовою керування», що ґрунтувалася на ідеях Чомскі. Цей лінгвістичний конструкт дав би командирам змогу використовувати розмовну англійську для роботи з підконтрольними системами озброєнь. Цю пропозицію Кейзер підкріпив прикладами формулювань, що стосувалися ракетних систем та ядерних бомбардувальників B-58, зокрема:

• B-58 йде на дозаправку.
• B-58 має залишатися на базі.
• Бомбардувальник, що його атакував винищувач, здійснив успішну посадку.

Створена за фінансової підтримки Повітряних сил США філія Масачусетського технологічного інституту — корпорація MITRE — виявила особливий інтерес до таких ініціатив. Підрозділ мовознавців MITRE очолив колишній науковий співробітник МТІ Доналд Вокер. У 1969 році він скаже наступне:

«Джерелом нашого натхнення в лінгвістиці був (і залишається) трансформаційний підхід Чомскі».

Одразу 10 студентів Чомскі працювали на MITRE. Ці науковці забезпечили корпорації суттєвий прогрес у дослідженнях її лінгвістичного підрозділу. У звіті за 1962 рік Вокер разом з колегами підкреслив, що вони працюють над вдосконаленням «процесу проєктування та розроблення систем управління, призначених для Повітряних сил США». Спочатку MITRE займалася створенням вищезазначених систем, орієнтованих на перспективу ядерної війни. Однак вже у 1967 році близько чверті ресурсів та персоналу корпорації були задіяні для ведення війни у В’єтнамі. Завдання MITRE полягало у супроводі будівництва інженерного бар’єра під назвою «Лінія Макнамари». Йдеться про масштабний високотехнологічний проєкт. Це укріплення складалося з сейсмічних та акустичних датчиків, мінних полів та касетних засобів ураження. Бар’єр мав пролягати вздовж лінії кордону між Північним та Південним В’єтнамом. Командування збройних сил США розраховувало, що ця фортифікація остаточно придушить в’єтнамський опір.

Чомскі зі своїми затятими антимілітаристськими поглядами мав би усіма можливими способами уникати MITRE. Однак, на своєму академічному шляху в Масачусетському технологічному інституті науковець зіштовхнувся з неабияким тиском. Тож ми можемо припустити, що в цих негативних обставинах Чомскі відчував себе зобов’язаним доєднатися до роботи MITRE. Так у 1963 році Ноам почав безпосередню співпрацю з корпорацією. Про це нам достеменно відомо з дослідницьких матеріалів MITRE. У двох наукових статтях Чомскі фігурує як «консультант», і в обох текстах чітко зазначено, що йдеться про «розроблення проєкту щодо використання природної мови як робочої мови для систем управління». Колишні студенти Чомскі також стверджують, що науковець на правах консультанта відвідував лабораторії MITRE.

Барбара Парті, одна зі студенток Чомскі, розповідала, яким чином Вокер переконував військових найняти її та інших лінгвістів з Масачусетського технологічного інституту для роботи над розробленням мови керування:

«у разі ядерної війни генерали перебуватимуть в підземних сховищах з комп’ютерами, за допомогою яких вони намагатимуться керувати військовими діями. Певно, запрограмувати обчислювальні машини розуміти англійську — простіш, аніж навчити генералів програмуванню».

На думку Парті, навряд чи хтось дійсно вірив таким аргументам. Крім того, вона наголошувала, що будь-які «ґрунтовні дослідження», що здатні допомогти армії, також можуть принести користь й широкому загалу. Чистісінька правда. Однак справедливе й твердження, що здатність до взаємодії з комп’ютерами шляхом використання англійської мови надавала б США суттєву військову перевагу. Тож, студентам Чомскі доводилося переконувати самих себе: мовляв, на військові рейки їх робота не стала. Парті згадує про це:

«Протягом певного часу Повітряні сили вважали, що підтримка дослідження в галузі генеративної граматики — це пріоритет національної політики. Ми всі намагалися переконати власне сумління, що гроші від Повітряних сил слугують нашим академічним потребам. Мовляв, ми ведемо доброчесну підривну діяльність проти військово-промислового комплексу».

Гадж Рос, інший студент, своєю чергою зазначав, що «військовою справою в MITRE й не пахло». Однак його висловлювання радше резонують з твердженнями біолога Джонатана Кінґа. Науковець так коментував масштаби самообману, що панував серед студентів Масачусетського технологічного інституту у 1980-х роках:

«Сотні аспірантів-фізиків й інженерів працювали над створенням зброї. Вони ніколи нічого не казали проти цього, ані пари з вуст... Приходиш на семінар щодо проблемного питання, яким вони займаються; наприклад, досліджують гідродинаміку видовженого об’єкту, що проходить крізь в’язку рідину на великій швидкості... Запитуєш: “Це ракета, чи не так?”. І дістаєш відповідь: “Аж ніяк. Я просто досліджую основні принципи. Тут ніхто не займається створенням зброї”».

MITRE була не єдиною установою, що зацікавилась ідеями Чомскі у 1960-х роках. Існували й інші фахівці з керування ядерним озброєнням. Науковці з корпорації System Development теж прагнули створити техніку, спроможну сприймати команди природною мовою, як-от: «Синій винищувач, лети до Бостона», або «Де винищувачі?».

Якщо звернутися до книжки «Історія інформаційних онлайн-сервісів, 1963–1976» (2003) за авторством Чарлза Борна і Труді Белардо-Ган, то можна з’ясувати, що ці дослідники

«приділяли пильну увагу працям Чомскі, а часом залучали його до роботи на правах консультанта».

На щастя, нікому з названих військових науковців так і не вдалося втілити теорії Чомскі в життя. Звісно, лінгвістичний підрозділ MITRE дійсно розробив так звану трансформаційну граматику, що була призначена для матеріалів з військового планування. Однак, вочевидь, особливих проривів у цій сфері вони так і не досягли. А згодом припинилося й активне фінансування лінгвістичних студій Чомскі, котре забезпечував Пентагон.

Чомскі й досі жалкує, що Міністерство оборони США припинило виплати за тими лінгвістичними дослідженнями. Науковець зазначає, що Пентагон не ставив перед ним жодних умов. Так він висловився 2022 року у бесіді з фізиком Лоуренсом Краусом:

«Найкращим спонсором за всю мою кар’єру був Пентагон. Їм було байдуже, чим саме ти займаєшся... Ліві не здатні цього збагнути. Вони гадають, якщо ти працюєш над філософською проблематикою, але під егідою установи з оборонного сектору, то ти, ясна річ, маєш працювати на машину війни!».

2015 року Чомскі наводив аналогічні аргументи у своєму виступі. Він також згадав, що кілька генералів періодично навідувалися до його кабінету в Масачусетському технологічному інституті, однак, в загальному, за ним ніхто не наглядав. Можливо, ці генерали дотримувалися принципів Двайта Ейзенгавера, котрий у 1946 році розпорядився забезпечити військових науковців «якомога більшою свободою у дослідницькій роботі».

Чомскі неодноразово повторював, що Пентагону «було байдуже» до його досліджень. Однак документи свідчать про іншу картину. Антимілітарист, що працює у військовій лабораторії, безумовно потрапив у складне становище. І у Чомскі не лишилося іншого вибору, як сформувати собі досить неоднозначні й облудливі переконання щодо власної роботи. Він знав від самого початку, що Масачусетський технологічний інститут був провідною установою для військових досліджень. На цьому Чомскі наголосив у 1971 році під час дискусії з Мішелем Фуко. Однак, у власній роботі йому було необхідно вірити, що Пентагон фінансує МТІ як наукову установу, а не як майданчик для розроблення озброєнь. Цим твердженням він поділився з Ребекою Шейн в інтерв’ю 2011 року.

Такі самі суперечливі погляди Чомскі висловлював і у 2019 році. Тоді я порушив питання стосовно його співпраці з MITRE на правах консультанта. Зазвичай Ноам зазначав, що військові фінансували його лінгвістичні дослідження без жодних сподівань втілити їх у практичні рішення для оборонного сектору. Однак у тій розмові Чомскі навів не схожий на попередні аргумент:

«Мовознавці з MITRE, зауважив він (узагальнюючи думку Барбари Парті), завше усвідомлювали, що “результати їх досліджень можна буде перетворити на військові технології лише в далекій перспективі”».

Такі умовиводи могли б втішити студентів Чомскі. Однак науковцю вони навряд-чи допомагали. Взяти хоча б його реакцію, коли Керол, дружина Ноама, розпочала роботу над проєктом для Повітряних сил у 1959 році. Метою тієї програми Масачусетського технологічного інституту було створити умови для взаємодії з комп’ютерами шляхом «природної мови», а також вдосконалити системи військового управління. Керівник проєкту Берт Ґрин зазначив, що Ноам був дуже знервований через цю ситуацію та вимагав гарантій стосовно того, що Керол не розроблятиме «голосові системи управління».

Якщо тоді Чомскі був на голках, то, очевидно, мав хвилюватися ще дужче, працюючи на MITRE та System Development Corporation. Адже обидві організації розробляли комп’ютеризовані технології, що застосовували б у ядерній війні. Аби усвідомити, якою мірою ця ситуація непокоїла Чомскі, достатньо пригадати його відгук на бомбардування Хірошіми в серпні 1945 року. В інтерв’ю з політологом С. Дж. Поліхроніу 2019 року він говорить так:

«Тоді я був молодшим вожатим у літньому таборі. Новина надійшла ранком, її транслювали в ефірі. Кожен прослухав її, а потім вирушив займатися своїми справами — бейсболом, плаванням, будь-чим іншим, що було у розпорядку. А я просто не міг повірити, що це реальність. Ця звістка настільки мене шокувала, що я втік до лісу й просидів там декілька годин сам-один».

Не менше Чомскі вразив й факт, яким поділився з ним Філіп Морисон. Цей науковець працював над створенням боєприпасу, що скинули на Хірошіму. Він повідомив Ноаму, що жодних дискусій щодо наслідків застосування цього пристрою ні він, ні його колеги просто не провидили. Аж доки бомба не знищила японське місто.

«Вони були серед блискучих представників роду людського — з гуманістичними поглядами, нащадки європейської високої культури. Не просто інженери... [Але ці науковці] настільки поринули у вирішення технічних проблем, настільки переймалися процесом створення функціонального пристрою, що навіть не замислювалися над наслідками його використання, аж поки бомбу не було застосовано!».

Чомскі завжди жахала здатність людського генію так легко і необачно стимулювати розвиток потенціалу для знищення людства. Крім того, він чудово усвідомлював, що менеджери Масачусетського технологічного інституту цілеспрямовано шукали талановитих людей та організовували їхню роботу.

Згадаймо хоча б віце-президента Масачусетського технологічного інституту початку 1960-х років, генерала Джеймса Макормака. Він керував Центром досліджень комунікації при університеті, до складу котрого входила й кафедра лінгвістики МТІ. Можливо, Макормак цікавився лінгвістичними дослідженнями виключно через теоретичну перспективу. Однак, це вельми малоймовірно. Зрештою, саме цей генерал контролював процес створення всього арсеналу ядерної зброї США.

Згадаємо й Візнера, котрий не просто влаштував Чомскі працювати у Масачусетському технологічному інституті. У 1960 році він з командою заснував лінгвістичну кафедру цього вишу. Згодом Візнер обійме посаду проректора, а далі — отримає крісло ректора MТІ. Таким чином, на двадцять наступних років Джером Візнер стане безпосереднім керівником Чомскі. Тож, можливо, Візнер й зацікавився лінгвістичними дослідженнями Ноама виключно через теоретичну перспективу. Але, знову ж таки, це дуже сумнівне твердження, якщо врахувати, що саме Візнер грав одну з ключових ролей у створенні всієї ракетно-ядерної програми Пентагону. Ба більше, він доклав чимало зусиль й до розбудови комп’ютеризованої системи протиповітряної оборони США.

1961 року Дж. Візнер отримає посаду наукового радника президента Джона Кенеді. Візнер чудово відповідав цій посаді, зазначав один з його колег з Масачусетського технологічного інституту. Джером почувався у військовій галузі неначе риба в воді: він займався підводними човнами, питаннями ППО, форсував розробку атомної зброї, знався на нюансах партизанської боротьби, цивільної оборони та психологічної війни. Станом на середину 1960-х дослідження Візнера в сфері ППО при Масачусетському технологічному інституті принесли практичні плоди. Журнал «Life» описував ці військові рішення як «кістяк американського польового зв’язку у В’єтнамі». Водночас різноманітні дослідницькі центри MТІ активно вдосконалювали конструкторські особливості гелікоптерів, розробляли радари, «розумні» бомби та формували стратегії для контрпартизанської війни, що США задіювали в своїх операціях протягом жорстокого конфлікту.

Певні моменти свого професійного оточення Чомскі, звісно, міг ігнорувати. Але він не міг робити це постійно. Він особисто наголосив це у листі від 1967 року, який було опубліковано виданням «The New York Review of Books»:

«Я серйозно замислювався над тим, щоб... залишити Масачусетський технологічний інститут, оскільки цей виш більше, ніж будь-який інший, пов’язаний з оборонною галуззю».

Але чому Чомскі не звільнився? Можна знайти пояснення у наступній події. Керівництво Масачусетського технологічного інституту настільки вразили його лінгвістичні праці, що у 1966 році Ноаму Чомскі надали іменну професуру. Ця посада, як згадував Чомскі у 1995 році, убезпечила його від тиску з боку студенства та урядовців. Таким чином, попри ризики юридичного переслідування і навіть перспективи позбавлення волі через антивоєнну діяльність, безпосередньої загрози для академічної кар’єри в Масачусетському технологічному інституті для Чомскі вже не існувало.

Такий вдалий збіг обставин розв’язав Чомскі руки. Науковець тепер був спроможний вести власну боротьбу проти політики Пентагону, Водночас він зберіг і власну кар’єру вченого, сходинки до вершини якої вимостив щедрим фінансуванням той самий... Пентагон! З-поміж різноманітних мотивів активізації його антивоєнної діяльності, безсумнівно, було й почуття провини. Адже академічні пошуки науковця щедро фінансувала та сама установа, що стояла за кривавою війною у В’єтнамі. У 1992 році Чомскі розповів Рону Чепесюку, що в 1964 році дійшов до такої фази внутрішнього напруження, що більше не міг дивитись на себе в дзеркало через власні рішення: як стосовно дій, так і бездіяльності. 1968 року Ноам ділився переживаннями з низкою журналістів. Вчений розповідав, що відчуває себе винним не лише через зволікання щодо висловлення протесту проти війни у В’єтнамі — ба більше, за його словами, він відчував провину на протязі більшої частини власної академічної кар’єри.

Якби мовознавчі моделі Чомскі вдалося реалізувати військовим, вони б дозволили Пентагону ще ефективніше сіяти смерть та руйнацію світом. Тоді, безумовно, у науковця було б ще більше підстав картати себе за співпрацю зі збройними силами США. Але внутрішні переживання лише посилили рішучість Чомскі. Він почав активніше критикувати американську військову промисловість. І ця критика була вельми вагомою, оскільки Чомскі був дослідником Масачусетського технологічного інституту — інженером машини війни, якщо завгодно.

Критичні закиди Чомскі надихнули радикалів зі студенства у МТІ. У 1969 році ці люди штовхнуть університет до масштабної кризи у сфері військових досліджень — тієї кризи, яку сам Чомскі намагатиметься рішуче подолати. Науковець відкидатиме вимоги студенства припинити військові студії. Натомість він пропонує, аби Масачусетський технологічний інститут обмежив наукові пошуки виключно сферою оборони та стримування.

Певна річ, Міністерство оборони США характеризує ледь не кожен аспект своєї діяльності як ініціативи, що спрямовані на розвиток потенціалу в царині оборони та стримування. Своєю чергою, погляди Чомскі дещо резонують з переконаннями Джерома Візнера. Генерал і сам досить критично ставився як до війни у В’єтнамі, так і до ядерних перегонів. І хоча позиція Візнера жодним чином не завадила йому керувати колосальною програмою військових досліджень Масачусетського технологічного інституту, однак його лібералізм сприяв становленню атмосфери, в якій науковці МТІ могли вільно критикувати Пентагон за зловживання тим озброєнням, котре вони самі ж і допомогли створити.

Тож, на той момент існувала вірогідність, що Чомскі міг би зі спокійною душею працювати над дослідженнями оборонної галузі. Адже науковець усвідомлював, що згодом матиме змогу розкритикувати військових, якщо ті скористаються його напрацюваннями не за призначенням. Однак малоймовірно, що така підміна понять дійсно могла б вгамувати докори сумління Чомскі. Натомість, здається, що через власні переживання науковець дедалі більше фокусувався на абстрактних та нереалістичних аспектах власної лінгвістичної моделі — прекрасних, але непрактичних моментах новоствореного мовознавчого підходу, що дозволяв Чомскі чинити своєрідний опір зовнішньому тиску. Таким робом Чомскі відмовився від пошуків «брудних» практик, які згодом могли б бути використані у створенні нового озброєння.

Адже коли Пентагон спонсорував наукові пошуки безпосередньо у Масачусетському технологічному інституті, військові плекали надії, що цими дослідженнями в перспективі зможуть скористатися корпорації для розроблення нових видів озброєнь. Однак зберігати дистанцію між фаховими дослідженнями (у стінах вишу) та їхнім безпосереднім застосуванням (поза університетом) насправді було вкрай складно. Як стверджує сам Чомскі, науковці та студенти постійно курсували між МТІ та військовими лабораторіями за межами кампуса.

Тим не менш, багатьох втішала ця примарна ілюзія відмінності. Як ми вже з’ясували, студенти фізичного та інженерного факультетів МТІ виробили захисні механізми, аби вгамувати власне сумління. Тож вони стверджували, що «просто досліджують основні принципи. Тут ніхто не займається створенням зброї». Чомскі, як ніхто інший, увірував в істинність цієї ідеї. Тож коли підіймали питання щодо його співпраці з військом США, вищевказана ілюзія відмінності між роботою на кампусі та поза ним слугувала йому певним щитом. Щитом, що дозволяв захиститися від моральних докорів сумління. 2017 року на конференції в Університетському коледжі Лондона він виголосить наступне:

«Безпосередньо в МТІ ніхто не працював на військових, в стінах університету не було досліджень, пов’язаних з оборонною галуззю... Єдиним, власне, винятком на той час був факультет політології».

Цей наратив Чомскі цілком обґрунтований, оскільки політологи й соціологи з Масачусетського технологічного інституту активно співпрацювали з оборонними структурами США, надаючи рекомендації стосовно контрпартизанської війни та організації бомбардувань В’єтнаму. Однак стверджувати, що вчені-природознавці з МТІ не мали жодного стосунку до оборонної галузі — вкрай некоректно. Особливо якщо врахувати, що Візнер залучив до роботи над «Лінією Макнамари» 11 науковців з цього вишу. Чомскі повинен був усвідомлювати весь масштаб мілітаризму. Однак він вперто дотримувався своєї позиції: мовляв, його лінгвістичні студії були особливим й «чистим» напрямом природничих і точних наук у стінах цього закладу. Адже офіційно ці дослідження не мали жодного стосунку до військової справи.

У політичній площині цей принцип, ймовірно, допоміг Чомскі вгамувати муки сумління. Однак в академічній площині вищезазначений підхід працював не надто вдало. Адже для того, щоб втілити подібне переконання, необхідно розглядати лінгвістику суто як природничу або точну науку, на кшталт фізики чи математики. А позаяк мова є суспільним явищем за своєю природою, концепція Чомскі не дозволяла осягнути її особливостей повною мірою.

Коли в 1940–1950-х роках людство зіткнулося з зародженням інформатики й комп’ютерних технологій, його ідеї виглядали привабливо. Лише уявити, новаторський підхід, що пояснював здатність людини до спілкування шляхом певного алгоритму або механізму, закладеного у глибини нашого мозку, чи то свідомості. Однак від початку 1960-х ці дослідження ніяк не могли знайти ґрунтовного наукового підтвердження. Тож серед прихильників теорії Чомскі почали з’являтися дисиденти, котрі наполягали на необхідності врахування історичного, соціального та культурного контексту у мовознавчих студіях.

Проте Чомскі категорично відхиляв такі міркування. На його погляд, лише природничі науки могли називатися істинними, тоді як так звані «суспільні науки» насправді зводилися до реакційної ідеології. На цих засадах Чомскі сформулював приголомшливий висновок. Він наголосив, що власне «природничий» підхід до аналізу мовних явищ є цілком виправданим з огляду на той факт, що мова як така аж ніяк не є суспільним конструктом, оскільки не відіграє суттєвої ролі при обміні думками чи ідеями. Зокрема, у книжці «Про природу і мову» (2001) науковець стверджує:

«Сприйняття мови <...> як системи комунікації є дещо помилковим <...> [хоча вона], безумовно, може слугувати для спілкування, — як і будь-які людські дії чи особливості, як-от манера ходи, стиль одягу чи зачіски, тощо».

Тож за Чомскі, еволюція нашої мови сприяла розвитку комунікації не більше, ніж еволюція наших кінцівок, стилю одягу чи перукарських трендів!

Можна припустити, що мовні здібності мали б розвинутися у наших пращурів шляхом природного відбору. Багато хто сповнений впевненності, що мова — це не лише інструмент для роздумів, але й метод для обміну думками та ідеями. Ймовірно, у нас живе переконання, що мовні явища мають безпосередній зв’язок із суспільним життям, а отже, з історією, політикою та культурою. Крім того, можна дійти висновку, що наші діти, попри генетичні особливості людського роду, що дозволяють користуватися мовленням, все ж саме опановують свою першу мову. Адже діти навчаються шляхом взаємодії з власним оточенням — батьками, однолітками, вихователями. Однак для Чомскі жодне з цих тверджень не відповідає дійсності.

Так у статті «Три складові мовної структури» (2005) Чомскі стверджує, ніби генетична здатність до мовлення не постала завдяки тривалому процесу еволюції, а натомість є результатом певної спонтанної мутації мозку первісної людини. І той первісний мутант, на думку науковця, не скористався плодами своєї метаморфози для спілкування з іншими індивідами, а залучив мову для внутрішніх розмислів. 2012 року в серії інтерв’ю з Джеймсом Макґілвреєм Чомскі доводив, що людство й нині послуговується мовою у 99,9% випадків виключно задля спілкування з самим собою.

Прагнення Чомскі-науковця очистити мову від зв’язків з іншими аспектами люського життя: соціальними, політичними, історичними чи то культурними — всіма тими елементами, що сповнювали політичне життя Чомскі-активіста — зрештою й породило химерні результати його дослідницької роботи. Згодом він доходить висновку, що слова та поняття, котрі закріплені за ними, живуть у нашій свідомості від моменту народження. На думку Чомскі, ці концепти вже були присутні у геномі нашого виду від самого початку його існування.

Однак науковця попросили пояснити, яким чином людський мозок здатен осягнути сенс слів «бюрократ» чи «карбюратор» — таких понять, котрі, безумовно, не могли існувати на світанку роду людського. Але Чомскі й далі захищав власний підхід. У книжці «Нові горизонти досліджень мови та свідомості» (2000) мовознавець наводить наступну відповідь: вищезазначені новітні слова, як і інші подібні лексичні поняття, певним чином закріплені у генетичному коді людини, і відбулося це за тисячі років до винайдення карбюраторів чи появи бюрократів.

Коли американський філософ Джері Фодором з Масачусетського технологічного інституту підтримав позицію Чомскі, інший мислитель, когнитивіст Деніел Денет, розкритикував переконання двійки науковців у книжці «Розтлумачуючи свідомість» (1991):

«Виходить, що Аристотель тримав у голові концепт літака, а також поняття про велосипед — йому просто не випало нагоди ними скористатися! Не виключено, що Аристотель осягнув ідею літальних апаратів, однак чи володів грецький мислитель уявленням щодо широкофюзеляжних авіалайнерів? А як щодо принципу попереднього бронювання квитків за маршрутом Бостон–Лондон?».

Попри відверті глузування з боку колег-академіків, Чомскі не зрадив власній ідеї.

Генетичний детермінізм Чомскі набуває ще більш радикальної форми, коли науковець силиться пояснити, яким чином діти опановують свою першу мову. На думку Чомскі, жодному малюкові не потрібне соціальне навчання, аби досягти цієї мети. Чомскі пояснює, що кожна з мов світу вже наявна в генетичному коді людини від моменту її народження, а отже дитині потрібно лише скористатися власною мовною базою данних, де метод виключення визначить, який саме з варіантів свідомість має активувати. 2016 року під час своєї лекції в Рочестерському університеті Чомскі висловився наступним чином:

«Цілком очевидно, що свідомість дитини від народження володіє усіма можливими мовами світу, тож цей факт і є підрґунтям для опанування певної конкретної мови. Спершу малюк не розуміє, в якому мовному середовищі він перебуває. Він поглинає дедалі більше інформації, і метод виключення скорочує перелік потенційних мов. Тож, до його свідомості надходить потік даних, і розум констатує: “Гаразд, це зовсім інакша мова”».

Попри таку фанатичну підтримку ідеї генетичного детермінізму, наразі Чомскі кардинально змінив свою позицію. Науковець нині висловлює припущення, що роль людської генетики у лінгвістичних процесах зводиться до абсолютного мінімуму. А отже, його «універсальна граматика» може втілювати головну засаду побудови мовних систем не лише для людства, а й у перспективі, для інших мешканців космічного простору. У власних химерних висновках Чомскі підсумовує, що його теорія здатна пояснити й мови невідомих людству позаземних форм життя. У 2018 році на Міжнародній конференції космічного розвитку Чомскі зауважив, що «універсальна граматика» володіє не лише потенціалом для розуміння мовних систем мешканців нашої планети, а й у перспективі може виявитися корисною для досліджень інопланетної лінгвістики.

У праці «Переосмислення універсальності» (2020) Чомскі та інший її автор Джефрі Ватемал наводять думку, згідно з якою будь-яка мова у всякому куточку Всесвіту матиме спільні з мовою людини риси. Чомскі спільно з Ієном Робертсом розвивають ці твердження в «Універсальній граматиці» (2023). На їх думку, будь-яка форма інопланетного життя, що володіє інтелектом, радше за все, буде наділена лінгвістичним «програмним забезпеченням», аналогічним людському. Тож, будь-які обмеження чи перешкоди для комунікації між людьми та прибульцями просто не поставатимуть. Як бачимо, Чомскі та його однодумців не можна звинуватити в недостатній амбіційності їхніх припущень.

Тож, повернімося до витоків. Завдання антрополога полягає не в тому, щоб обговорювати химерні уявлення Чомскі або ж пропонувати їх критику. Мета — осягнути, чому й навіщо він прийшов до конкретних висновків. Єдиним обґрунтуванням можна назвати академічні поневіряння науковця в Масачусетському технологічному інституті. Сумління Чомскі не давало вченому спокою — і він завжди мусив дотримуватися двох принципових засад: насамперед, займатися природничою наукою, не залучаючи до досліджень науки суспільні, що могли б здатися взаємопов’язаними з його політичним активізмом. По-друге, Чомскі силився зберегти свою природничу дисципліну «фундаментальною», або ж «чистою», себто не дозволити застосувати ці студії в практичному аспекті оборонної галузі, адже це б суперечило його моральним орієнтирам.

Навіть нині підхід Чомскі має прихильників. Проте, якщо проаналізувати його, застосувавши актуальні положення щодо мовних систем, то певно, кожен з тих, хто підтримував Чомскі в минулому, визнав би, що жоден з мінливих теоретичних підходів науковця не витримав випробування часом. Кричущим недоліком цих концепцій була й буде їх надмірна абстрактність, абстрагованість від суспільних аспектів людського життя та його екзистенційної плутанини.

Адел Ґолдберг, одна з провідних лінгвісток-теоретикинь у сфері конструктивної граматики, коментує підхід Чомскі у власній книжці «Поясни мені це» (2019). Науковиця пояснює, що аналіз окремих письмових речень — метод Чомскі, яким донедавна послуговувалася переважна більшість лінгвістів-теоретиків, за своєю природою нагадує вивчення тваринного світу шляхом спостережень за тваринами у вольєрах зоопарку. Видатний фахівець у галузі еволюційної лінгвістики й дитячий психолог Майкл Томасело спільно з експертом у сфері вікової психології Полом Іботсоном наводять загальний висновок наукової спільноти.

«Універсальна граматика Чомскі, очевидно, остаточно зайшла в глухий кут»,

— зазначають вчені.

Томасело та Іботсон мають рацію. Жодну з моделей універсальної граматики, які пропонував Чомскі, неможливо було реалізувати. А кожен наступний варіант виходив не лише хибним, а й цілком безперспективним. Звісно, інтерес Пентагону до штучного інтелекту дещо поновив увагу до граматики Чомскі, оскільки військові знову розглядають його теорії як можливий фундамент для розроблення «бойових систем майбутнього». Втім, наразі немає жодних підстав припускати, що військові лінгвісти сьогодення зможуть перевершити своїх попередників.

Одначе, постає запитання, що примушує задуматись. Якщо парадигма Чомскі виявилася докорінно хибною, як тоді пояснити її тривалий вплив на мовознавство? Звісно, концепції Ноама Чомскі виявилися непрактичними, а перспективи їх реалізації нині виглядають відверто примарними. Однак, ці теорії огорнуті певним ореолом амбітності, й досі видаються багатообіцяльними. Цей підхід, здається на перший погляд, пророкує дивовижні наукові зрушення, які ось-ось стануть реальністю. Уподібнивши власний задум перебудови мовознавчого простору до надбань Декарта та Галілея, Чомскі підніс себе на щабель вище за кожного з його суперників-теоретиків. Він запропонував академічній спільноті надію на справжню революцію в науці, здатну змінити весь світ.

На початках трансформаційна граматика Чомскі завоювала прихильність Пентагону. Це досягнення піднесло славу науковця до небесних вершин. У минулому лінгвісти були своєрідними антропологами: вони занотовували мову, що нею розмовляли у якійсь маргіналізованій громаді чи маловідомому племені. Суспільний імідж шукачів нових мовних явищ не видавався надто престижним. Здавалося б, спеціалістів цього профілю військовим інституціям фінансувати немає ніякого сенсу. І тут на сцені постав Чомскі. Який зиск Пентагон вбачав в його теоріях, знали не надто численні особи. Інтерес військового департаменту ніяким чином не ставав на заваді лінгвістичним пошукам науковця.

Однак це не кінець історії. Припускаю, що для колег Чомскі його теорії виглядали неймовірно реалістичними. Приєднатися до табору Ноама Чомскі означало визнати його концепцію мови як обчислювальної системи. А така ідея видавалась ласим шматочком для будь-якого науковця в галузі інформаційних технологій. Програма Чомскі віщувала цілому поколінню IT-cпеціалістів не лише значне фінансування від Міністерства оборони й престиж інженерів програмного забезпечення, а й дещо більше. На обрії майоріла філософська концепція у традиціях Платона й Декарта. Учасники відчували себе справжніми дослідниками глибин люської свідомості й феномену мови — найграндіозніших загадок всіх часів та народів. Не мало ніякого значення, чи виявиться теорія Ноама життєздатною, чи ні — адже на той час вона виглядала надто спокусливою, щоб відмовитись від такої перспективи. Й сьогодні, після багаторічного періоду розчарувань і провальних пошуків, його концепція досі знаходить своїх прихильників.

Для будь-якої людини, що поважає політичний активізм Ноама Чомскі, вельми ризиковано виголошувати настільки провокаційні тези. Жоден з фрагментів цієї оповіді не має на меті принизити безпрецедентні здобутки Чомскі як громадського діяча. І його нездоланний дух, що провів лінгвіста крізь роки випробувань, тиску та моральних дилем, що супроводжували академічний шлях Чомскі в МТІ, не буде забуто.

Cеред активістів, котрі підтримували лінію Чомскі, ширився шок, коли сплила інформація щодо дружніх стосунків мовознавця з екс-головою ЦРУ Джоном Дойчем. А потім загал дізнався й про те, що лінгвіст товаришував з сексуальним злочинцем Джефрі Епстином. Але втримати посаду в МТІ й водночас не контактувати з різноманітними одіозними постатями видавалось просто неможливим. 2023 року в бесіді зі студентською газетою «The Harvard Crimson» Чомскі згадував свої зустрічі з Епстином: «Я знайомився з різноманітними особистостями, серед яких були й серйозні воєнні злочинці. Не жалкую ні про одне з цих знайомств». Звісно, зв’язок між ним та Епстином викликає обурення. Проте, якби принципи Чомскі взяли гору й сумління підштовхнуло б лінгвіста відмовитися від академічної кар’єри в Масачусетському технологічному інституті, то цілком можливо, що Чомскі-антиміліритаст так і не дістав би належних інструментів, що допомогли йому надихнути ціле покоління борців проти машини війни. А за ним згодом прийшли й інші, хто нині протистоїть колосальній небезпеці кліматичної катастрофи.

На життєвому шляху трапляються роздоріжжя, що примушують людей йти на компроміс з собою. І деякі з цих компромісів виявляються особливо тяжкими. Лінгвістичні студії Чомскі найбільше постраждали від цього пекельного роздоріжжя між сумлінням й суворою дійсністю. І хоч на шляху до нових горизонтів мовознавства зірка Чомскі-лінгвіста так і не запалала світлом істини, однак Чомскі-антимілітарист став яскравим взірцем, який продовжує надихати людей у всьому світі.

Стаття вперше була опублікована англійською мовою під назвою «An anthropologist studies the warring ideas of Noam Chomsky» в журналі «Aeon» 8 грудня 2023 року.

Переклав Володимир Клапа