10-02-2024 Історія 641

Полковник Василь Вишиваний: життя та боротьба за Україну

Полковник Василь Вишиваний: життя та боротьба за Україну

Вільгельм фон Габсбурґ-Лотрінґен, більш відомий як Василь Вишиваний, став видатною постаттю у боротьбі за незалежність України в першій половині 20 століття. Народжений у шляхетній родині королівської династії Габсбурґів, він мав би стати частиною правлячої династії. Але його доля склалася інакше: він закохався в Україну, став полковником Українських Січових Стрільців, боровся за українську незалежність і помер у радянській тюрмі за свої переконання. Від перших зустрічей з українською культурою до активної участі у боротьбі за її незалежність, життєвий шлях Василь Вишиваний сповнений непересічними подіями.

Український патріот у імперському плащі: життя Вільгельма Габсбурґа

Вільгельм фон Габсбурґ народився10 лютого 1895 року у місті Пула на Адріатичному узбережжі Далмації (сучасна Хорватія). Його батько Карл-Стефан командував австро-угорським флотом в Адріатичному морі, двоюрідний дід Франц-Йосиф І був імператором Австро-Угорської імперії, якого згодом змінив кузен Вільгельма Карл І, а інший кузен, Альфонс, був королем Іспанії.

Зацікавленність та знайомство з Україною

Вільгельм фон Габсбурґ-Лотрінґен

Здавалося б, ніщо не може пов’язати долю нащадка правлячого дому династії Габсбургів, володарів могутньої Австро-Угорської імперії, з Україною. Однак знайомство із нею Вільгельма у підлітковому віці, коли його родина переїхала до свого маєтку в м. Живець на Західній Галичині, продовжилося свідомим та цілеспрямованим вивченням української мови, історії, культури. (Про це він сам свідчить у своїх мемуарах – найціннішому джерелі про його життя, написаному восени 1919 р. в Кам’янці-Подільському). Маючи спершу нав’язане ззовні уявлення про українців як про «розбишак», невдовзі Вільгельм фон Габсбурґ переконався у його хибності, і натомість захопився українцями, закохався в Україну, яка відтоді завжди була в його серці.

Між імперськими замислами та народними ідеалами

Зацікавлення Україною юного ерцгерцога збіглося із політичними планами, що розроблялися урядовцями Австро-Угорщини: напередодні Першої світової війни Австро-Угорщина планувала приєднати західноукраїнські землі або створити «самостійну українську державу» під своїм протекторатом, тож була потрібна людина, яка б могла очолити це утворення. Водночас перспектива війни з росією спонукала розглядати українські землі як театр воєнних дій, а отже – до кращого знайомства з місцевим населенням. Як згодом Вільгельм фон Габсбурґ свідчив на допитах радянських спецслужб, у 1912 р. імператор Франц-Йосиф запропонував 17-річному онукові після закінчення військової академії «зайнятися українським питанням».

Вже за півтора роки, коли юнак закінчив Вінер-Нойштадську військову академію, він читав в оригіналі твори Івана Франка, Василя Стефаника, Михайла Грушевського. А коли невдовзі очолив 13-й кавалерійський полк, більшість в якому складали галичани, й сам одягнув вишиванку, отримав своє друге ім’я – Василь Вишиваний. При цьому українські вояки ставилися до нього з великою повагою, відзначаючи його інтелігентність, добре ставлення до них та підтримку легіону Українських Січових Стрільців, який він взяв під свою опіку. «Кожен, хто його знає, вважає його майбутнім гетьманом або королем», свідчив один з них. Поряд з тим як член австро-угорського парламенту з 1916 р. Вільгельм фон Габсбурґ налагодив зв’язки з українськими депутатами та громадськими діячами, зокрема із очільником Української парламентарної репрезентації, майбутнім президентом ЗУНР Євгеном Петрушевичем. Саме він сприяв призначенню Івана Горбачевського міністром охорони здоров’я Австрії. З того часу він постає як симпатик України в широкому сенсі та підтримує відокремлення української Галичини від Польщі, що на загал не знаходить розуміння ні в імператорської родини, ні у політичній еліті імперії.

Приєднання до боротьби за незалежність України

Після укладення Брест-Литовського мирного договору між Українською Народною Республікою та Німеччиною й Австро-Угорщиною (9 лютого 1918 р.), що врятував Україну від підкорення більшовиками, до України передислокувалася армійська група австрійських військ під командуванням Вільгельма фон Габсбурґа, до якої входив і легіон Українських Січових Стрільців. Відомо, що його група брала участь в боях проти більшовиків за Херсон і Запоріжжя, стояла гарнізоном на Запоріжжі біля Хортиці, потім перейшла на Західну Україну, на Буковину. За Гетьманату частина українського політикуму правого спрямування розглядала його кандидатуру як нового гетьмана України, однак він категорично відмовився від повстання проти Павла Скоропадського. За Директорії Василь Вишиваний налагодив зв’язки зі штабом Симона Петлюри та розпочав будівництво шкіл для військ УНР і в цілому всіляко підтримував українізацію, що сприяло зростанню його популярності в Україні. З 1919 р. він – полковник Армії УНР, співробітник із закордонних зв’язків військового міністерства УНР.

Після вимушеного союзу УНР під проводом С. Петлюри з Польщею та поразки українських національно-визвольних змагань, Вільгельм фон Габсбурґ в 1920 році повернувся до Європи, жив у Відні та Парижі, створив власний бізнес з виробництва фарб, і міг би облишити Україну. Однак продовжував підтримувати український національний рух, рішуче засуджував політику Польщі щодо України, що зрештою призвело до зречення від нього батька-полонофіла. Але австрійський ерцгерцог з українською душею не міг зрадити своїм ідеалам, своїй любові до України та повазі до її мужніх синів і дочок. Як свідчив один з сучасників Василя Вишиваного, за часів Української революції він чітко заявив: «Я щиро полюбив український народ і сам почуваюся українцем».

У 1921 р. у Відні він видав власну збірку поезій «Минають дні» українською мовою, присвятивши її своїм бойовим побратимам – січовим стрільцям.

Всіма доступними засобами Василь Вишиваний привертав увагу європейців до становища українського народу, інформував про Голодомор 1932–1933 рр. А також намагався допомогти проводу української політичної еміграції об’єднатися, контактував з Эвгеном Коновальцем, Вячеславом Липинським, Євгеном Чикаленком та Павлом Скоропадським. У роки Другої світової війни, коли знову з’явилася надія відновити незалежну українську державу, сприяв встановленню співпраці ОУН та європейських спецслужб, сам співпрацював з французьким Рухом Опору та французькими і британськими спецслужбами.

Арешт та смерть

В останні дні літа 1947 року у Відні Василь Вишиваний був викрадений та заарештований співробітниками СМЕРШу. У нього була можливість втекти, аби уникнути ув’язнення й катувань. Однак він і не намагався. Навіть на допитах у катівнях Лук’янівської тюрми на питання російськомовного слідчого він свідомо відповідав українською, і вже цим засвідчував свою позицію та кидав виклик радянському режиму, прирікаючи себе на тортури.

Вільгельм фон Габсбурґ у в'язниці

У результаті «слідства», що завершилося у квітні 1948 р., Василя Вишиваного засудили до 25 років ув’язнення за «шпигунську діяльність». Однак через тортури та загострення туберкульозу він не дочекався етапування і помер 18 серпня 1948 року у лікарні Лук’янівської в’язниці. Тут, у Києві, на Лук’янівському цвинтарі, він і похований. Точне місце поховання досі не встановлене, однак поволі Україна згадує ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурґа та вшановує його пам’ять у назвах вулиць та окремих публікаціях істориків.

Історія Василя Вишиваного - це не просто розповідь про життя виняткового ерцгерцога. Це історія про вірність своїм ідеалам, про щиру любов до України та про безстрашність перед жорстокістю окупантів. Сьогодні Україна згадує і вшановує пам'ять Василя Вишиваного, але його постать та чин ще чекають на ґрунтовне дослідження та гідне вшанування.


Читати також