08-02-2024 Історія 540

Сірожупанна дивізія армії УНР - символ відданості та патріотизму

Сірожупанна дивізія армії УНР - символ відданості та патріотизму

Сірожупанники – невмируща легенда в історії України, воїни, котрі пройшли полон, щоб потім боротися за незалежність своєї держави. Створена у 1918 році з війсь­ко­вопо­ло­не­них‑україн­ців російської армії, котрі перебували у багатонаціональних таборах у Фрайштадті і Йозефштадті, Сірожупанна дивізія армії УНР, також відома як 1-ша козацько-стрілецька дивізія, стала символом мужності, відданості та патріотизму. 

Початок формування Сірожупанної дивізії

Після укладення Брестського миру в 1918 році між Центральною Радою та країнами Четверного союзу командування австро-угорської армії вирішило сформувати національну дивізію з військовополонених українців, які раніше служили у російській армії, але були прихильниками ідеї незалежності України. Так на світ з'явилася Сірожупанна дивізія, яка швидко здобула славу у боротьбі за українську державність.

Формування Сірожупанної дивізії розпочалося у Володимирі-Волинському, що на той час перебував під контролем австро-угорських військ. У березні 1918 року до Володимира прибув австрійський капітан Кватерник і його помічник, сотник Українських січових стрільців Іван Коссак, які приступили до формування дивізії. Командувачем дивізії був призначений підполковник Іван Перлик, начальником штабу – сотник О. Пилипенко. Комендантами полків були сотник П. Ганжа, підполковник Тимошенко, підполковник Олександрович, сотник Ткаченко. З червня 1918 р. командування дивізією перейняв генерал В. Сокира-Яхонтов.

У центрі - командир Сірожупанної дивізії Іван Перлик

Уніформа вояків дивізії та її склад

Сірожупанники отримали свою назву за відсутності стандартної уніформи, бо носили сірі жупани (у сусідньому Ковелі формувалася синьожупанна дивізія). Офіційно їх називали Першою козацько-стрілецькою дивізією, але в Україні вони були відомі як «Дивізія Сірожупанників». На лівих рукавах вояків були оригінальні знаки розрізнення: у підстаршин — срібні колоски, що символізувало родючість української землі та багатство її на хліб, а у старшин — золоті колоски.

Реконструкція однострою дивізії сірожупанників

Були також виготовлені спеціальні нашивки за видами зброї, які пришивалися на лівих рукавах: кінська голова для кіннотника, колесо для валковика, кулемет для кулеметника і т. д. Окрім жупанів, був поданий проєкт кашкета для звичайного носіння і шапки з коротеньким пришитим шликом. Замовлені були й кокарди з тризубами та темляки. У піхоти були австрійські черевики з обмотками, у кінноти й гарматчиків – чоботи.

Чотовий Сірожупанної дивізії. Сучасний малюнок

Дивізія складалася з чотирьох полків піхоти, гарматного дивізіону, кінної сотні, медичної та господарської частин. На початку свого утворення дивізія складалася з більш ніж шести тисяч військових, у майбутньому їхню кількість планувалося збільшити до 15 тисяч.

Наприкінці серпня 1918 року дивізія прибула до Києва. На той час у ній налічувалося 230 старшин і 7050 козаків, 48 австро-угорських інструкторів-старшин і 176 інструкторів-козаків, 659 коней. Гетьман скептично ставився до сірожупанників, вважаючи, що люди, котрі побували в полоні, не можуть служити йому, тому скоротив їх наполовину.

Гетьман Павло Скоропадський оглядає Сірожупанну дивізію, 1918 р.

Бойовий шлях дивізії у боротьбі за незалежність України

Згодом сірожупанників відправили на схід України захищати державу від наступу більшовиків. Дивізія отримала завдання охороняти державний кордон у районі Конотоп – Кролевець на Чернігівщині. Тут її чисельність зменшувалася, в результаті чого у листопаді 1918-го у ній налічувалося лише 600 вояків-добровольців. 

Вночі з 17 на 18 листопада 1918 року відбувся переворот. Сірожупанники відразу приєдналися до повстання і визнали владу Директорії Української Народної Республіки, а офіцери-гетьманці були усунуті з займаних посад. Протягом двох тижнів частини дивізії встановили владу Директорії в Конотопському, Кролевецькому, Сосницькому повітах, Ніжині, Бахмачі, Глухові, Шостці. За цей час дивізія була поповнена добровольцями, у кожному її полку тепер нараховувалося близько 1,4 тис. вояків.

У грудні 1918 року, збільшивши кількість особового складу до 6 тисяч бійців, дивізія брала участь у боях проти більшовицьких військ на Чернігівщині.

У січні 1919 р. Директорія УНР перекинула дивізію з Конотопа у Коростень, який з боку Білорусі наполегливо атакували більшовицькі частини. Впродовж січня-березня 1919 року сірожупанники вели важкі бої на Правобережній Україні в районі Коростеня, Овруча, Житомира і Бердичева, зазнавши при цьому відчутних втрат – у полках залишилося по 70–150 багнетів. 

У квітні 1919 року дивізію було відправлено на польський фронт в район Луцька. Фронт, що мав у довжину 120 верст, тримала невелика купка вояків - лише кілька сотень людей. Поповнення майже не надходило; бракувало коней, зброї, спорядження, боєприпасів.

14 травня польські війська перейшли в наступ, який не було чим стримувати. Через два дні поляки зайняли Луцьк, де захопили багаті трофеї та чимало полонених, зокрема і штаб нещодавно утвореного корпусу "сірожупанників" та більшу частину його особового складу.

На початку червня 1919 року з решток Сірожупанного корпусу, які уникнули неволі, сформували 10-й Сірий піший полк. Він увійшов до складу 4-ї Холмської дивізії, якій наприкінці липня було офіційно надано почесне найменування "Сіра" в ознаменування бойових заслуг сірожупанників.

На початку грудня 1919 року 4-а Сіра дивізія була переформована у 4-й збірний піший полк. У складі Волинської збірної дивізії він вирушив у героїчний Перший Зимовий похід.

У липні 1920 року 4-й полк став 4-ю Сірою стрілецькою бригадою 2-ї Волинської стрілецької дивізії. 

Після поразки наприкінці листопада 1920 року сірожупанники були інтерновані поляками. Незважаючи на це, 12 лютого 1921 року у таборі в місті Каліш вони відзначили своє свято вперше.

Незламні духом: Сірожупанники - символ мужності та відданості

Сірожупанна дивізія армії УНР – це не лише вояки, а й символ національного героїзму та відданості ідеї незалежності. Як військове формування дивізія вражала своєю масовістю та організованістю, зробила вагомий внесок у збереження та відродження української державності. Сірожупанники – це приклад справжніх патріотів, які гідно служили своїй країні та віддали за неї все. Навіть після розформування дивізії окремі її частини продовжували боротьбу проти ворогів нації. 

Військова честь та гідність Сірожупанної дивізії пройшли випробування вогнем і війною, вони завжди лишалися вірними своїм принципам. Вояки Сірожупанної дивізії не заплямували себе ні беззаконними реквізиціями, ні грабунками місцевих жителів, а тим паче погромами. Сірожупанники продемонстрували високий рівень моральних цінностей та військової дисципліни. Їхня енергійна боротьба зі злочинністю та захист місцевого населення виявилися важливим елементом утвердження порядку в районах, де вони вели бойові дії. Старшина-сірожупанник був символом морального авторитету, проявляючи вихованість, чемність і здатність гідно представляти себе та свою дивізію в очах своїх підлеглих та місцевого населення.


Читати також