Уривок із книжки «Нові історії про Пандімуна» Крістіни Нгуєн

Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.

У видавництві «Біла Сова» вийшло продовження книги про пригоди маленького ведмежа «Нові історії про Пандімуна» Крістіни Нгуєн. Публікуємо уривок для ознайомлення.

Про книжку

«Нові історії про Пандімуна» — це продовження пригод малюка панди, який так полюбився маленьким та дорослим читачам. У другій книзі Панді подорожує життям і шукає відповідей на важливі питання. Що насправді має значення? Як знайти в собі сили, коли стає дуже страшно? Чи відновиться ліс після страшної пожежі, яка все винищила? Це книга про українське сьогодення, описане за допомогою алегорій, та про диво, яке неодмінно станеться, якщо плекати в собі віру про справжні щоденні дива.

Історія друга. Панді й пожежа

Одного разу небо на сході взялося багрянцем і потемніло. Вітер приніс звідтіля тривожний запах вогню, а з ним — страх, від якого все ціпеніло. Прокинувшись від загрозливої тиші, Пандімун одразу збагнув: трапилося лихо.

Розпечене повітря сочилося отрутою. Врешті тиша луснула, вибухнувши сотнею звуків. Стогнали й вили налякані тварини. Протяжно й тужливо голосячи, втікали налякані олені, кабани, лиси, звивалися змії.

Злітали в небо зграї пташок — залишалися лиш ті, в чиїх гніздах сполохано щулилися ще не оперені пташенята. Батьки тривожно металися навколо гнізд, злітали й сідали, пронизливо квилили, не наважуючись покинути домівку.

Серце Панді тьохкало зляканою пташинкою, що не може здійнятися в небо. І хоч ніколи раніше Панді не замислювався, хоробрий він чи боягуз, зараз усім своїм єством відчув жах — липкий, холодний, знерухомлений. Його лапки заніміли, а серце билося швидко-швидко.

— Агов, отямся! Чого стоїш? Втікай, поки не пізно, Панді.

Біля нього зупинився олень. Від його обпаленої де-не-де шерсті линув їдкий запах горілого. Панді не міг відвести погляду від чорної плями на спині оленя, і той перехопив його погляд.

— Там, звідки я біжу, вся земля вигоріла до чорна, і хто не встиг — навіки зостався там, — сказав олень, важко дихаючи. — Часу обмаль, скоро чорний демон прийде / поспіє й сюди.

— А що ж буде з ними? — спитав Панді розгублено, киваючи на гілля дерев: там, тривожно квилячи, над своїми гніздами літали пташки.

Олень нетерпляче стукнув копитами:

— Колись давно я вже бачив випалену землю. Мало хто порятувався. Немає часу на роздуми. Можеш лишатися з ними і згоріти живцем, а можеш бігти на захід, до великої річки, де знайдеш порятунок.

Панді зволікав:

— Благаю, допоможімо їм!

— Там, де я пробігав, сотні таких пташенят, — із прикрістю в голосі відказав олень.

Він перевів погляд угору — туди, де сумно і пронизливо квилили пташки.

— Вони й так не врятуються. Пробач.

І він зірвався з місця та стрімко помчав далі.

Панді враз оговтався. «Ану мерщій опануй себе!» — сказав він сам собі й ляснув себе лапкою по мордочці, проганяючи страх. А тоді поліз на самісінький верх найближчого високого дерева, звідки було видно все аж до обрію. На східних землях усе почорніло, а небом ширилася багряно-чорна заграва.

Пандімун спустився трохи нижче і, перестрибнувши з гілки на гілку, опинився біля пташиного гнізда на сусідньому дереві.

—  Я вам допоможу. Хай ваші пташенята виберуться мені на спину, а я спробую донести їх до безпечного місця на річці. Пташки заметушилися, хапливо перетягуючи на спину Панді своїх пташенят. Ті маленькими кігтиками вчепилися йому в шерсть, і він побіг, а пташки-батьки полетіли слідом. Бігти було незручно: пташенята, неспроможні всидіти в Панді на спині, раз за разом падали на землю, а вогонь усе наступав…