Біографія Миколи Гоголя

Микола Васильович Гоголь народився 20 березня 1809 року в с. Великі Сорочинці Миргородського повіту Полтавської губернії в сім'ї поміщика середнього достатку.

Дитячі роки проминули у маєтку батьків – Василівці, того ж Миргородського повіту (інша назва – Яновщина, утворена від прізвища власника – Гоголя-Яновського). Поряд із Василівкою була Диканька (з нею пов'язане походження перших повістей Гоголя), де показували сорочку страченого Кочубея, а також дуб, біля якого нібито проходили побачення Мазепи з Мотрею. Культурним центром краю були Кибинці, маєток Д. Грощинського, далекого родича Гоголя, колишнього міністра. У Кибинцях розташовувалась велика бібліотека, був домашній театр, для якого батько Гоголя писав комедії, – все це сприяло пробудженню художніх та інтелектуальних зацікавлень майбутнього письменника.

У 1818–1819 Гоголь разом із братом Іваном (який помер, очевидно, влітку 1820) навчався у Полтавському повітовому училищі, а в травні 1821 вступив у новозасновану Гімназію вищих наук у Ніжині. Тут проявилася різнобічна художня обдарованість Гоголя: він навчався гри на скрипці, займався живописом, брав участь у спектаклях і як художник-декоратор, і як актор. Пробував він свої сили і в розмаїтих літературних жанрах (наприклад трагедія «Розбійники», історична поема «Росія під татарським ігом», які не збереглися); водночас, випробовуючи свою спостережливість і талант комедіографа, писав сатиру (так само не збереглася) «Дещо про Ніжин, або Для дурнів закон не писаний». Проте бути письменником ще не входило у плани Гоголя, всі його поривання були пов'язані зі «службою державною». Потайний від природи, у душі він плекав надії на майбутню діяльність, переїзд в Петербург, ділячись ними лише з найближчими друзями. Гоголь мріяв про юридичну кар'єру.

Закінчивши у 1828 гімназію, Гоголь у грудні разом з іншим випускником, одним із найближчих приятелів О. Данилевським, поїхав у Петербург. Але вже перші тижні перебування у столиці глибоко його розчарували тодішнім духом чинопанування, дріб'язковістю та своєкорисливістю інтересів, загальною знеособленістю. Безуспішно намагаючись виклопотати місце, Гоголь робить перші літературні спроби: на початку 1829 з'явився вірш «Італія», який, найімовірніше, належить Гоголь, а навесні того самого року під псевдонімом В. Алов вийшла друком «ідилія в картинах» «Гани Кюхельгартен «з позначкою: «написано у 1827 р.». У цьому ще явно учнівському творі проглядає, попри все, справжнє почуття Гоголя, проступає багато мотивів його зрілої творчості, зокрема містяться перші натяки на конфлікт мрії та дійсності, який згодом буде всебічно розроблений у «петербурзьких повістях». Поема спричинила різкі та глузливі критичні відгуки, що посилило гнітючий настрій автора. У липні 1829 він спалив нерозпродані примірники книжки і несподівано поїхав за кордон (Травемюнд, Любек, Гамбург), а наприкінці вересня майже так само несподівано повернувся у Петербург. Ще до поїздки за кордон чи, точніше, після повернення, він зробив невдалу спробу вступити на сцену.

Наприкінці 1829 Гоголю пощастило влаштуватися на службу у Департамент державного господарства та громадських будівель. У квітні наступного року він улаштувався у Департамент уділів (спочатку писарем, потім – помічником столоначальника), де служив до березня 1831. Перебування у канцеляріях глибоко розчарувало Гоголя у «службі державній», але збагатило його матеріалом для майбутніх творів, у яких відображені чиновницький побут і функціонування державної машини. На цей час обставини Гоголя суттєво виправилися; все більше часу він приділяє літературній праці. Вслід за першою повістю «Бісаврюк, або Вечір проти Івана Купала» Гоголь опублікував ряд художніх творів і статей: «Глава з історичного роману» («Гетьман»; підпис 0000), «Глава з малоросійської повісті: Страшний Кабан» (підпис П. Глечик), «Жінка» (перший твір за підписом М. Гоголь) та ін. Водночас Гоголь познайомився з деякими російськими літераторами: у 1830 з В. Жуковським, П. Плетньовим, а 20 травня 1831 на вечорі у Плетньова його познайомили з О. Пушкіним.

Літературна діяльність Миколи Гоголя

«Вечори на хуторі біля Диканьки» (перша частина опубл. у 1831, друга – у 1832) не лише засвідчили дивовижно швидке визрівання гоголівського генія, а й вивели його на авансцену європейського романтизму.

Гоголь поставив перед собою завдання відкрити цільний і повноправний народний світ у вільно відтвореному ним власному художньому світі. Це була вільно-творча і, крім того, художньо зреалізована концепція України як цілого материка на карті всесвіту, з Диканькою як своєрідним його центром, як осереддям і національної духовної специфіки, і національної долі. Світові гоголівських «Вечорів...» споконвічно конфліктному, чужі будь-яка ідилічність і прекраснодушність.

Уже в межах «Вечорів...» повістю «Іван Федорович Шпонька...» проглядався подальший розвиток гоголівської творчості. Замість сільського середовища виступило середовище поміщицьке, маломаєтне та чиновницьке; замість поетичної, чуттєвої історії хитромудрих витівок закоханих – дрібні клопоти і неприємності, повсякденний побут; замість різких у своїй визначеності характерів – вульгарність і безликість обивателів. Цей напрям зі всією силою розкрито повістями «Миргорода» (1835) і почасти «Арабесок» (1835), де, проте, вульгарність і повсякденність поєдналися з напруженим пафосом, гротескним зламом сюжетних і розповідних планів, з тривожним, катастрофічним духом столичного, петербурзького життя. За властивістю свого таланту Гоголя із самого початку тяжів до своєрідних регіональних символів, і, таким чином, на його карті всесвіту, поряд із Диканькою, з'явилися нові поетичні материки – Миргород і Петербург.

У повістях миргородського циклу «Старосвітські поміщики», «Повість про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» і «петербурзьких повістях» «Портрет», «Записки божевільного» і «Невський проспект» відбувається рішуча перебудова сентиментальних конфліктів, а також суттєва зміна типажу та мовного стилю.

Ймовірно, вершина гоголівської відваги у переплавленні та переосмисленні романтичного матеріалу – повість «Шинель» (задумана ще на поч. 1830-х разом із іншими «петербурзькими повістями», але опубл. у 1842). Прискіпливий аналіз виявить у центральному персонажі повісті, у титулярному радникові Акакії Акакійовичі Башмачкіні психологічні риси, ніби запозичені з душевної палітри «істинного музиканта», «наївної поетичної душі», тобто тієї людини не від світу сього, котра сприймалася як особливий гофманівський тип.

Творча еволюція Гоголя, від перших творів до «Ревізора» і потім до «Мертвих душ», може бути особливо чітко прослідкована у зв'язку з розвитком фантастики, а також у зв'язку з формуванням принципів художнього узагальнення й історизму.

У ранніх творах Гоголя – більшість повістей із «Вечорів...», а також деякі повісті з «Миргорода» («Вій») і «Арабесок» («Портрет») – питома вага фантастики більша і визначеніша: фантастичні сили відкрито втручалися у сюжет, визначаючи долю персонажів і розв'язання конфліктів. Але Гоголь не зупинився на цій стадії, і в повісті «Ніс» (1836) запропонував такий лад фантастики, аналогічний якому навряд чи можна віднайти у сучасній йому літературі.

Подальша, заключна стадія гоголівської еволюції – відмова від фантастики (в тому числі і від завуальованих її форм), широкий розвиток таких зображальних засобів, які правильніше називати проявом не фантастичного, а дивно-незвичайного. Другий момент, важливий для творчої еволюції Гоголя, – історизм та історичне узагальнення. Заняття історією на початку1830-х (Гоголь у 1834-1835 був ад'юнкт-професором у Петербурзькому університеті, мріяв про кафедру історії в Київському університеті) не перешкоджали визріванню багатьох його художніх задумів і свідчили про органічний внутрішній потяг. Із художньо-історичних творів Гоголя найзначнішими є незакінчена драма «Альфред» (1835) і повість «Тарас Бульба» (перша редакція опубл. у «Миргороді» в 1835; друга – у «Творах Миколи Гоголя» в 1842). Вони пов'язані з двома сферами, які особливо цікавили Гоголя-історика: «Альфред» – із західноєвропейським Середньовіччям, «Тарас Бульба» – з історією України.

Історизм Гоголя безпосередньо підвів його до «Ревізора» – комедії з винятково глибоким, справді філософським змістом (поставлена вперше 19.04.1836 у Петербурзькому Олександринському театрі; тоді саме вийшла окремим виданням). Гоголь написав п'єсу, яка тяжіє до граничного узагальнення, при цьому драматург намагався розкрити і рушії всього, що відбувається.

Восени 1835 Гоголь взявся до написання «Мертвих душ». Після від'їзду письменника за кордон (у червні 1836), прискореного глибокими переживаннями у зв'язку із прем'єрою «Ревізора» і бажанням «розвіяти свою нудьгу, глибоко обміркувати свої обов'язки авторські», робота над новим твором стає головною справою письменника. Гоголь зупинявся у Баден-Бадені, Женеві, Відні, Парижі та інших містах. У березні 1837 письменник уперше приїхав у Рим, де зустрівся з колонією російських художників і де написав частину «Мертвих душ». Водночас Гоголь створив ряд інших творів, зокрема повість «Рим» (опубл. в 1842). У 1839-1840 Гоголь приїхав у Росію (Москва, Петербург) і читав друзям глави «Мертвих душ»; наприкінці 1841 – 1-ій пол. 1842 письменник знову на батьківщині, заклопотаний друком першого тому (вийшов у травні 1842); трохи пізніше, у 1842 – поч. 1843, були опубліковані «Твори Миколи Гоголя» в 4 т.

З червня 1842 Гоголь знову живе за кордоном (у Франції, Німеччині, Австро-Угорщині, але найбільше в Італії: в Римі, Неаполі та ін. містах), продовжуючи роботу над другим томом «Мертвих душ» (розпочатим, імовірно, ще в 1840). У 1-ій пол. 1845 різко погіршилося самопочуття Гоголя, який був ослаблений напруженою і, як йому видавалось, недостатньо ефективною працею. Влітку цього ж року письменник спалив рукопис другого тому, з тим щоб розпочати роботу знову. У грудні 1847, перебуваючи в Неаполі, Гоголь важко пережив звістку про смерть М. Язикова, котрий став одним із його найближчих друзів (вони познайомилися ще у 1839 в Ганау).

У 1847 Гоголь видав «Вибрані місця з листування з друзями». Книга виконувала двоїсту функцію – і пояснення, чому до цього часу не написаний другий том, і певної його компенсації: Гоголь переходив до декларативно-публіцистичного викладу своїх головних ідей. Вихід друком «Вибраних місць...» викликав справжню критичну бурю.

У квітні 1848 після подорожі в Єрусалим, до Гробу Господнього, Гоголь остаточно повернувся на батьківщину; мешкав у Василівці, Одесі, Петербурзі, але найбільше у Москві, продовжуючи роботу над другим томом поеми. Праця просувалася надзвичайно повільно і потребувала від автора величезної напруги моральних і фізичних сил.

У червні 1850, у червні та вересні 1851 Гоголь відвідав Оптину Пустинь, де зустрічався з архімандритом Мойсеєм та ін. У цей час Гоголь закінчив роботу над «Роздумами про Божественну літургію» (опубл. посмертно). Інші релігійні трактати письменника також були опубліковані посмертно: «Про любов до Бога та самовиховання», «Про ті душевні схильності і недоліки наші, які бентежать нас і заважають нам перебувати у спокійному стані».

Наприкінці січня 1852 проявилися ознаки нової душевної кризи. Гоголя мучило передчуття близької смерті, у нього побільшало сумнівів у добродійності своєї письменницької праці та в успішному написанні поеми. Наприкінці січня – початку лютого він зустрівся з ржевським протоієреєм Матвієм Константиновським, котрий приїхав у Москву; зміст їхніх розмов залишився у таємниці, проте є вказівка на те, що М. Константиновський радив знищити частину глав поеми, мотивуючи цей крок їхньою неточністю та шкідливим впливом, який вони справлятимуть. Гоголь, зі свого боку, міг перетлумачити його реакцію в тому сенсі, що другий том виявився непереконливим, тобто художньо недосконалим. 7 лютого Гоголь висповідався і причастився, а в ніч з 11 на 12 спалив чистовий рукопис другого тому (збереглися частково лише п'ять глав, які стосуються різних чорнових редакцій; опубл. у 1855).

21 лютого 1852 року Микола Гоголь помер у своїй останній квартирі, в будинку Тализіна на Нікітському бульварі.

Смерть Гоголя спричинила глибоке потрясіння. Тисячі людей брали участь у похоронній процесії; від університетської церкви, де відбувалася похоронна відправа, до місця поховання у Свято-Даниловім монастирі труну несли на руках професори та студенти університету. Після революції 1917 останки Гоголя були перенесені на Новодівиче кладовище.

Значення і вплив творчості Миколи Гоголя

Гоголь справив винятково сильний вплив на весь подальший розвиток літератури, причому характер цього впливу та його розуміння з плином часу все більше поглиблювалися. Для безпосередніх продовжувачів Гоголя – представників «натуральної школи» домінуюче значення мали антиромантичні тенденції його поетики: розкриття вульгарності життя; зняття будь-яких заборон на тему, матеріал і т. д.; установка на соціальну критику, а також гуманістичний пафос у вирішенні теми «маленької людини». Водночас значення Гоголя ще обмежувалося національними рамками; ще перебували в тіні гротескно-фантастична лінія поетики, історично-філософська спрямованість, а також болісні пошуки ідеалу (насамперед у «Мертвих душах»), глибока морально-релігійна проблематика, у зв'язку з чим загальна картина його художнього світу залишалася неповною. Глибші, прихованіші шари цього світу почали відкриватися пізніше, особливо зримо в останні десятиліття, що висунуло Гоголя на даний час у ряд найзначніших митців світу.

Твори Гоголя справили значний вплив на українську літературу. «Вечори...» і «Миргород» стали одним із факторів формування нової української літератури, творчості Г. Квітки-Основ'яненка, Є. Гребінки, Л. Боровиковського, М. Костомарова та ін. У вірші «Гоголю» (1844) Т. Шевченко висловив усвідомлення своєї ідейно-творчої близькості до письменника, а в листі до В. Рєпніної від 7.03.1850 р. він писав: «Перед Гоголем слід благоговіти як перед людиною, обдарованою найглибшим розумом і найніжнішою любов'ю до людей». Гоголівська сатира набула творчого розвитку в українській літературі (І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, Лесь Мартович, Остап Вишня та ін.).

Українські переклади творів Гоголя належать І. Франку, Лесі Українці, С. Васильченку, Г. Косинці, М. Рильському, Остапу Вишні, П. Панчу та ін. О. Полторацький присвятив великому письменникові трилогію «Повість про Гоголя».

Твори Гоголя переробляли для українського театру М. Кропивницький («Ревізор»), М. Старицький (за сюжетами творів Гоголя написав п'єси «Тарас Бульба», «Сорочинський ярмарок», «Різдвяна ніч», «Утоплена»), М. Лисенко створив оперу «Тарас Бульба» (1890). На Київській кіностудії ім. О. Довженка поставлено художні фільми «Вій» (1967), «Вечір проти Івана Купала» (1968), «Втрачена грамота» (1972), «Миргород і його мешканці» (1983), документальний фільм «Гоголь». Опера «Тарас Бульба» – в репертуарі Київського театру опери і балету ім. Т. Шевченка, Львівського оперного театру. У багатьох театрах України здійснено інсценізацію цілого ряду творів письменника.

Гоголівська тема втілена в образотворчому мистецтві. У с. Великих Сорочинцях відкрито музей письменника, а в с. Гоголевому (колишні Василівці) – заповідник-музей. В Україні пам'ятники Гоголю встановлено у Миргороді, Ніжині, Полтаві, Великих Сорочинцях, Гоголевому, Диканьці, Шишаках, Харкові, Києві.

Біографія

Твори

Критика