Текереївська концепція сатири і гумору в циклі лекцій «Англійські гумористи XVIII ст.»
І. Плавуцька
Значення Теккерея як «найкрупнішого сатирика світової літератури» [1, с. 6] неодноразово відзначаюсь дослідниками. Зокрема, В. Івашева, автор першої у східнослов’янському літературознавстві монографії про творчість цього англійського письменника підкреслювала, що «як сатирик Теккерей може бути співставлений лише зі Свіфтом, Батлером та Шоу в Англії, Рабле у Франції, Гете і Гейне в Німеччині…» [1, с. 6]. Таку ж високу оцінку досягнень Теккерея-сатирика давав й І. Медянцев: «Сатирична література Англії збагатила світову сатиру двома крупними іменами, чия сатирична творчість з повним правом може бути віднесена до кращих зразків <...>. Це Джонатан Свіфт і В. Теккерей» [4, с. 6]. Цей перелік імен і висловлювань можна було б значно продовжити.
На сьогоднішній день наукова теккеріана нараховує не одну сотню позицій і представлена іменами та працями таких дослідників як Т.Е. Крісп, В. Роскоу, І. Тен, P.E. Колбі, Р. ля Верны, Дж. МакМастер, Гордон Н. Рей, Д. Сазерленд, Д. Сейнстбері; на теренах східнослов’янського теккереєзнавства - М.П. Алексеева, О.О. Анікста, Т.Н. Глєбової, B.C. Довгонол, H.A. Егунової, A.A. Єлістратової. В.В. Івашевої, Є.І. Клименко, І.П. Медянцева, Н. Михальської, Ф.Г. Овчинниковой A.M. Сохань, М.Л. Селіверстова, A.B. Чічеріна, Д.С. Яхонтової та ін. Однак, ретельно простежуючи життєвий і творчий шлях Теккерея, вивчаючи еволюцію його творчого методу, жанрову природу його творів, письменницьку майстерність, і, при цьому, щоразу констатуючи сатиру як основний модус його творчості, дослідники практично не торкаються теоретичних аспектів творчості письменника, зокрема, його поглядів на сутність і завдання сатири.
На жаль, письменник не залишив по собі жодного літературного маніфесту, в якому його естетичні погляди та мистецькі принципи були б викладені систематично. Міркування Теккерея щодо цього, у тому числі й стосовно призначення і специфіки сатиричного відображення світу «розпорошені» у думках, які письменник висловлював у полеміці з літературними супротивниками, у численних пародіях, нарисах, листах, художніх творах.
Тому в межах даного наукового викладу ми поставили собі за мету узагальнити погляди Теккерея на гумор і сатиру, торкнувшись, зокрема, тих аспектів цієї проблеми, які знайшли своє відображення у циклі його публічних лекцій, виданих згодом окремим виданням під загальною назвою «Англійські гумористи XVIII ст.»
Актуальність такого підходу до перегляду літературно-критичної спадщини великого англійського сатирика обумовлена й тим потужним впливом, який твори Теккерея (особливо романи і передусім «Ярмарок суєти») мали на культурну свідомість епохи і творче мислення окремих письменників, з художніми надбаннями яких була пов'язана й вітчизняна література.
Отже, лекції читалися щочетверга з 22 травня по 3 червня 1851 року у лондонському залі «Whillis Rooms» для вузької аудиторії, що складалася зі столичної інтелігенції та аристократії. Після Лондону Теккерей прочитав цей цикл у низці інших великих англійських міст, а 1852 року отримав запрошення виступити з ними у Сполучених Штатах. Варто принагідно зауважити: ці лекції виявились настільки популярними, що після них, - як відзначили книговидавці, - різко зріс попит на твори англійських письменників XVIII ст.
Цикл складається з шести лекцій, в яких Теккерей у відповідності до послідовності історико-літературного процесу подає портрети представників англійської літератури XVIII ст., починаючи з діяча доби раннього Просвітництва Джонатана Свіфта і завершуючи митцями епохи сентименталізму і передромантизму - Лоренсом Стерном та Олівером Голдсмітом. Ці літературно-біографічні нариси мають не лише історико-літературне значення, яке полягає передусім у тому, що вони містять тонкі спостереження великого знавця літератури XVIII ст., яку їх автор «знав чудово і до якої завжди виявляв особливу увагу» [1, с. 295]. Ці лекції цікаві й у сенсі теоретико-літературному, оскільки містять міркування видатного письменника про зміст і призначення різних видів комічного.
Щоб краще усвідомити значення «Англійських гумористів» у творчому доробку Теккерея, варто торкнутись деяких аспектів історії розвитку сатиричного напрямку в літературі Великобританії. Основоположним для нас у цьому сенсі є твердження Хью Вокера про те. що сатира була справді головним «річищем» англійської літератури [8, р. VII].
Становлення сатири в англійській літературі фахівці пов’язують з ранніми (XII ст.) виступами середньовічних поетів, які висловлювали своє критичне ставлення до феодальної аристократії, королівської влади та духовенства. Пафос сатиричного викриття, ідея покарання зла та моральних і соціальних вад властиві для алегоричних образів і картин у творах Вільяма Ленгледа («The Vision of Peter The Plowman», 1362) та Джона Беньяна («The Piligrim’s Progress», 1678-1684). Велику роль у формуванні сатиричного напрямку в англійській літературі відіграє й сатирична література доби Просвітництва, передусім твори Джонатана Свіфта та Генрі Філдінга, останнього з яких Теккерей вважав засновником справді соціального роману, що протиставлявся автором «Ярмарку суєти» програмі побутописання (ці принципи досить широко використовувались представниками так званої «ньюгейтської школи»). Однак провідна роль у розвитку англійської сатири належить XIX ст.
Враховуючи специфіку об’єктів сатиричного викриття, прийоми і засоби створення сатиричного образу, питому вагу сатири в загальній художній структурі творів, І. Медянцев у своїй монографії «Английская сатира XIX в. (типология и традиции)» (Ярославль, 1974) вирізняє три етапи у розвитку англійської сатири.
Перший з них, за твердженням дослідника, охоплює три десятиліття на початку XIX ст. і представлений творами прогресивних романтиків, у першу чергу Байрона і Шеллі, а також творами письменників чартистського руху. Тому І. Медянцев визначає цей етап як ром античний.
Другий етап на шляху розвитку англійської сатири XIX ст.. який І. Медянцев називає реалістичним, ототожнюється, головним чином, із творчістю В. Теккерея, хоча вона - «як виключне явище у сатиричній літературі цього період)» [3, с. 25] - доповнюється творами Чарльза Діккенса, Елізабет Гаскел, Джорджа Еліота, Мередіта, Едв. Дженкінса, Джона Раскіна. Що «несуть у собі деякі риси сатири», її «специфічних прийомів і засобів» [3, с. 25].
І, нарешті, третій етап англійської сатири XIX ст., позначений, на думку І. Медянцева, «дивовижним поєднанням реалістичних і фантастичних елементів» [3, с. 26] (твори Самюеля Батлера, Моріса, Герберта Велса та ін.), що й визначило пріоритетний напрям усього етап)'.
У цій парадигмі творчість В. Теккерея становить не лише основний зміст другого етапу розвитку англійської сатири XIX ст.. що продовжувала традиції як романтичної (Байрон, Шеллі), гак і просвітницької сатири (Свіфт, Філдінг). Презентуючи собою нові, оригінальні грані сатиричної літератури Англії, «творчість Теккерея-сатирика, - за справедливим твердженням І. Медянцева, - є вершиною англійської сатиричної літератури XIX ст.» [З, с. 25]. При цьому слід також наголосити, що, на відміну від найближчих сучасників В. Теккерея на ниві сатиричного способу відображення життя - Байрона, Шеллі, Діккенса, - у творчості яких сатира становила лише одну із ідейно-емоційних домінант і носила дискретний характер, сатирико-гумористичне начало було відмінною особливістю і фактично константою творчої манери Теккерея від самого початку його літературної діяльності, що яскраво оприявнилося вже у ранній прозі письменника, не лише в літературно-критичних статтях та пародіях, але й у сатиричних повістях, які під різними псевдонімами - друкувалися у «Фрезере мегезін» та «Панчі» і з яких, власне, і розпочався шлях нікому не відомого автора до вершин світової слави: «Записки Жовтоплюша» (1837-1840). «Фатальні чоботи» (1839), «Щоденник Кокса» (1840), «У шляхетній родині» (1840), «Кетрін» (1838-1840), «Історія Самюеля Тітмарша і знаменитого діаманту Хоггарті» (1841). Уже в цих творах, широко використовуючи гіперболу, образи, що видимо тяжіють до гротеску, «значущі» прізвища як засоби сатиричної типізації, Теккерей, розвиваючись у річищі «загальної для англійського роману XIX ст. етичної традиції» [2, с. 132], намагається викривати снобізм, прагнення до накопичення, аморальність та безпринципність як типові риси сучасного йому суспільства.
Ці тенденції, що. взяті на загал, окреслюють у головних контурах той соціально- етичний простір, який зазнає свого повномасштабного освоєння у подальшій літературній діяльності Теккерея, поглиблюються, набирають сили і виразності у творах письменника 1840-х років, на які (роки) - за загальним визнанням фахівців - припадає пік його сатиричної творчості. У цей період побачили світ такі програмні твори Теккерея як цикл нарисів «Англійські сноби в зображенні одного з них» (друкувались у журналі «Панч» між лютим 1846 та лютим 1847р. і згодом були перейменовані у «Книгу снобів») та роман «Ярмарок Суєти» (1848), який справедливо вважаегься найвищим злетом його сатиричної майстерності. У цих творах Теккерей піддавав ніщивній критиці сучасне йому суспільство, точно слідуючи за Природою та правдою життя, за допомогою іронії та гротеску викривав такі морально-етичні вади його (суспільства) представників як феодальні привілеї знаті, схиляння перед титулами, лицемірство, чванливість, розбещеність.
Однак цикл лекцій «Англійські гумористи XVIII ст.» був створений, як уже відзначалося. на початку 1850-х років, коли, за загальним визнанням біографів та літературознавців, у творчій свідомості та естетичних поглядах письменника відбувались відчутні зміни, своєрідна «переоцінка цінностей», певне «примирення» з дійсністю, обумовлене, серед інших чинників, і спадом чартистського руху, «компромісним», мирним характером розвитку буржуазного суспільства в Англії [5. т. 7, с. 761]. Це «примирення» проявляється передусім у затуханні «наступального пафосу» (В. Івашева) у творах, що були написані у другий період творчості письменника (після «Ярмарку суєти»), та особливостях розуміння Теккереєм змісту та призначення сатири.
У «Лекції першій», присвяченій творчості Свіфта, Теккерей, перш ніж розпочати оповідь про життя «Дублінського декана», пише: «Якби Гумор зводився лише до сміху, ви навряд чи відчували б до письменника-гумориста більше цікавості, ніж до особистого життя бідолахи Арлекіна <...>. Письменник-гуморист намагається пробуджувати і спрямовувати у належному напрямку в людях любов, милосердя, доброту, зневагу до брехні, ошуканства, співчуття до слабких, бідних, пригнічених і нещасних. У міру своїх сил та можливостей він відгукується чи не на усі вчинки й почуття людського життя. Він, так би мовити, бере на себе роль проповідника на щодень» [5, т. 7, 508].
В цьому сенсі слід відзначити, що поняття сатири як специфічної форми комічного у літературі і мистецтві давно вже встоялося і чітко відмежовується від поняття гумору, яке використовує Теккерей і яке означає, по суті, заперечення часткового, другорядного у явищах і характерах, у той час як сатира є запереченням загального, головного [б, с. 388]. «Гумор - як твердять теоретики літератури, - найчастіше зберігає реальні контури зображуваних явищ, оскільки показує як негативні лише часткові його недолі їси. Сатира ж, заперечуючи явище у основних його особливостях і підкреслюючи їх неповноцінність за допомогою різкого їх перебільшення, <...> йде по лінії порушення звичайних, реальних форм явища, для того, щоб довести до максимальної різкості уяву про їх неповноцінність, тому вона тяжіє до умовності, гротеску, фантастичності, до виключних характерів і подій, завдяки яким вона може особливо чітко показати їх алогізм, не-відповідність життя з метою» [6, с. 388]. «Сатира спрямована проти потворного, неприйнятного у житті» [там само, с. 399] - «брехні», «ошуканства» тощо. Таким чином, наведений вислів промовисто свідчить про те. що Теккерей, подаючи таке своєрідне розуміння гумору, фактично не проводить межі між гумором і сатирою, змішує ці два поняття, як неодноразово зауважували деякі дослідники.
Така специфічна тенденція до «взаємозаміщення» у естетичній свідомості Теккерея другого періоду творчості понять гумору і сатири як двох можливих форм комічного яскраво проявляється й у провідному концепті назви циклу’ - «Англійські гумористи XVIII ст.», об’єднуючи в його рамках (навряд чи правомірно) таких різножанрових і різностильових письменників як Свіфт і Голдсміт, Конгрів і Стерн і т. д.
Про відхід Теккерея з позицій різко сатиричного неприймання дійсності у «Англійських гумористах» свідчить і специфічна оцінка творчості окремих письменників, характер переосмислення їх творчого доробку.
Зокрема, це стосується Джонатана Свіфта. В одній зі своїх ранніх повістей - «Кетрін» (1838-1840 р.), полемізуючи з Діккенсом й утверджуючи думку про те, що роман - це не лише правдива, але й сатирична історія суспільства, Теккерей - як «сатирик-мораліст» - фактично схвалював застосування тих художніх прийомів (фантастика, гротеск гіперболізація, алегорія тощо), які були властивими, зокрема для творів Свіфта, а також «Історії Джонатана Вайлда» Генрі Філдінга. Однак у «Гумористах» він істотно переглядає своє ставлення до автора «Гуллівера». Визнаючи «могутній геній» і титанізм літературного обдарування Свіфта («Він бачиться мені таким величним, що його падіння дорівнює для мене руйнації цілої імперії» [5, т. 7, с. 544]), Теккерей, однак, не приймає його безкомпромісної, нищівної критики на адресу англійського суспільства, - того, що ще недавно було притаманним і для його власних творів. Автор «Ярмарку суєти» змальовує творця «Гулівера» як жовчного мізантропа, скептика, честолюбця, егоїста, «чудовисько, що без перестану верещить і скрегоче зубами, вивергаючи прокляття на голову людства, - розбиваючи вщент благопристойність, нехтуючи будь-яким почуттям чоловічої гідності та сорому, відразливе у словах, мерзенне у думках, несамовите, скажене, непристойне» [6].
Ще один помітний крок у напрямку підміни поняття сатири поняттям гумору робить Теккерей і у нарисі про Філдінга. Оцінюючи літературну діяльність письменника, на творах якого він сам навчався сатиричної майстерності, Теккерей дорікає авторові «Тома Джонса» за певний, так би мовити, натуралізм, моральну «нерозбірливість, надмірну прямоту та правдивість у зображенні життя» : «Признатися, скатертина могла б бути чистіша, а застілля та його учасники, дійсно, навряд чи можуть відповідати шляхетному смакові» і т. ін.
Таким чином, підсумовуючи наведені спостереження, можна-зробити висновок, що оцінки і міркування, викладені у циклі лекцій «Англійські гумористи XVIII ст.», яскраво відбивають ідейно-естетичну еволюцію Вільяма Теккерея у другий період своєї творчості, а саме: певне «примирення» письменника з соціальною дійсністю, втрату гостроти сатиричного викриття негативних явищ лаптя, відмову від активного використання таких традиційних прийомів сатири як алегорія, гротеск, гіпербола і, врешті, підмін) поняття сатири поняттям гумору, що відбувалася у цей час у творчій свідомості творця «Ярмарку суєти».
Література:
- Ивашева В.В. Теккерей-сатирик. - М.: Изд-во Московского ун-та, 1958.
- История всемирной литературы: в 9 т. - Т. 7.- М.: Наука, 1991.
- Медянцев И. П. Английская сатира XIX в. (типология и традиции). Ярославль. 1974, , . ....
- Медянцев И.П. Сатира Теккерея в первый период творчества (Диализ «Книги снобов»). Автореф. дис. <....> канд.. филол. наук,-М., 1963.
- Теккерей У.М. Собр. соч.: в 12-ти т. -М.: Худож. лит., 1980.
- 6: Тимофеев Л. И: Основы теории литературы. - М.: Просвещение, 1976.
- Theckeray W.M. Jonathan Swift 11 C.W. Elliot (ed.). Essays English and American - New York; Collier and Sons, 1938. -- WwW.Supakoo.Com/ dan/ /satire.Pdf.
- Walker H. English Satire and Satirists. - London, 1925.
Л-ра: Studia methodologica. – Тернопіль, 2004. – Вип. 14. – С. 162-166.
Твори
Критика
