Гадзінський Юрій. Шум

Шум

            Павло знову не спав. Ось вже цілий тиждень він лягає близько другої години ночі, не знаходячи собі місця і прислухаючись до всього. У квартирі стіни тонкі — він може чути навіть зітхання сусідів та скрип ліжка. Вдень це не так помітно: вони з Мілою гуляють, дивляться фільми, роблять якусь роботу. З приходом ночі Павло відчуває страх і напругу. Звуки набувають форму, стають гострими. Турбують. Міла спить. Після перших вечорів вона перестала звертати увагу на дивну поведінку свого чоловіка, тому що або не чула, або не хотіла помічати всього цього.
            Зрідка це була молодь, або якісь пияки під вікнами під'їзду. У такі моменти Павло просто закривав вікна. Але останнім часом страх став докучати сильніше. Спроби заснути з музикою в навушниках теж не допомогли, сон просто не йшов. Інколи ставало по-справжньому тихо. Наприклад, глибоко вночі. І ця ілюзорна тиша нібито говорила в такі моменти: “спи спокійно, немає ніяких шумів, все добре”. А потім знову починалося. Щось десь пролунало – і він не спав.
            Це нагадувало баси. Ритмічне постукування десь знизу, або зверху, Павло намагався визначити джерело звуку і не міг. Сьогодні десь після половини першої він знову почув цей шум. Павло пройшов у ванну, умив обличчя, сяк-так одягнувся. Його трясло від страху. Він боявся звуків, але сам не знав чому і з яких пір. Звичайно, він зобов'язаний з'ясувати, хто це пізньої літньої ночі заважає їм спати. Він був упевнений, що Міла все чує. Просто не показує це, щоб не бентежити його.
            Павло притулився вухом спершу до однієї стіни, потім до протилежної, після чого прийшов до висновку, що музика грає не на їхньому поверсі. У капцях він тихо вийшов у під’їзд, прикриваючи за собою двері. Тут постукування було чути краще — звук точно йшов зверху. Стиснувши зуби, Павло піднявся сходами на наступний поверх. Зупинився навпроти червоних дверей. Здається, тут. Так, точно. Павло постукав. Ніхто не виходить. Він постукав іще декілька разів, збільшуючи силу ударів кісточок об м'яку тканину. Невдовзі двері все ж відчинили. На порозі з'явився кремезний лисий чоловік.
            — Музику тихіше зробити можна? — Виштовхнув з себе заготовлену фразу.
            — Яку музику?!
            Далі послідувала відбірна лайка та погроза фізичної розправи. Після того, як чоловік відкрив двері до своєї квартири, музика не стала голосніше, вона все ще звучала віддалено. Отже, помилився. Усвідомивши це, він мовчки позадкував і пішов до сходів, щоб піднятися на наступний поверх, ніяк не реагуючи на тираду сусіда. Тепер Павло не ризикував стукати відразу ж, спершу довго прислухався. Це нагадувало гру “тепло-холодно”, коли один учасник сховав предмет, а інший шукає його під коментарі “тепліше ... ще тепліше ... Нііі, а ось тепер вже зовсім холодно!”.
            Звук вів його все вище і вище. Павло прислухався до кожних дверей, зупинявся то тут, то там. Тихо крокував сходами та намагався не втратити звуковий слід ритмічних постукувань. На останньому, дев'ятому поверсі, він вже чітко міг чути, як вібрують стіни. Джерело музики точно знаходилося за обшарпаними чорними дверима без номера. Павло підняв руку, щоб постукати, і зрозумів, що двері злегка відчинені. Їх так залишили спеціально? Забули зачинити? Чи хтось вибив їх?... Нерішуче Павло штовхнув двері, роблячи крок всередину приміщення. У квартирі було настільки темно, що світло лампочки з під'їзду взагалі не розсіювало морок. Музика залунала голосніше. Здається хтось застогнав у одній із темних кімнат. Він відскочив назад за мить до того, як із пітьми на нього вилетіло потворне обличчя мерця. Шкіра повністю злізла, крові не було. Очні яблука вивалилися з орбіт, відсутні щоки, ніс і волосся. Повністю обпалена рука схопила його за плече, Павло спробував закричати, але власний голос застряг у горлі. Рятуючись, він відштовхнув від себе потвору та кинувся бігти сходами вниз. Мрець одразу ж кинувся слідом. Схлипуючи і хриплячи щось нерозбірливе, спотворена людина, з тіла якої випадали шматки плоті, неслася за Павлом. Відстань між ними ставала все менше, поверхи змінювалися, сходинки пролітали, Павло майже стрибав униз, намагаючись не впасти на черговому повороті. Біг, сподіваючись встигнути вибігти з під’їзду.
            Опинившись біля виходу, швидко натиснув на кнопку, але механізм важких металевих дверей не реагував. Та що ж таке?! Зачинено! Павло продовжував натискати на кнопку та тиснути вагою тіла на двері, задихаючись від жаху. У розпачі він розвернувся, готуючись зустрітися із чудовиськом, прикрив свою голову руками.
            Більше не було чути музики. Голосно билося серце і десь на вулиці гавкав пес. Потріскувала стара лампа. Порожньо. Павло згадав про Мілу. Раптом мрець вирішить скривдити її? Тримаючись за поручні та намагаючись впоратися із нападом задухи, чоловік повільно піднімався на четвертий поверх.
            Двері зачинено. Тремтячою рукою він вставив ключ в замкову щілину і зробив один поворот. Клац. Борючись за кожен вдих зі своїми легенями, увійшов до квартири. Тут не було неприродньо густої чорноти, більше не звучала музика. Все як завжди. Він увімкнув світло в коридорі, швидко зачинив двері на усі можливі замки. Тихо увійшов до спальні, поглянув на Мілу. Та спокійно спала. Він боляче вщипнув себе за руку, щоб прокинутися. Після другого щипка щось в коридорі почало дряпати двері. Тихо, але виразно. Царап. Царап. Царап. Заткнувши рукою рота, щоб не видати ні звуку, Ігор повільно підійшов до вічка вхідних дверей. Там стояв мрець. Залишки очних яблук стікали вниз спотвореним обличчям. Він ніколи нікому про це не розкаже, але в момент Павло дозволив своєму сечовому міхуру розслабитися. Шматки лицьових м'язів висіли, можна було розгледіти всі зуби і язик. Обличчя наблизилося до вічка, почувся тихий стогін. Чоловік відсторонився, сів на підлогу, прибрав руки від обличчя та спробував голосно закричати.
            Хтось стискав його долоню і смикав тіло. Павло відкрив очі, побачив над собою стурбоване обличчя Міли. Ритмічні постукування тихо доносилися з навушників, що вочевидь випали уві сні і тепер лежали біля нього. Чоловік швидко піднявся з ліжка, розгублено озираючись. Труси були мокрі. Сказав, що приснився кошмар і пішов до ванної кімнати. Він довго стояв та дивився, як вода під натиском стікає в раковину.
            Мовчки пролежавши до ранку і так і не виспавшись, Павло дочекався поки прокинеться дружина та уточнив у неї, хто проживає на п'ятому поверсі. Квартира належала дружині, а сам він переїхав до неї недавно, тому знав ще поки не всіх сусідів. Міла повідомила, що місяці три тому там померла самотня бабуся і зараз там порожньо. А на дев'ятому поверсі в квартирі з чорними дверима жив якийсь хлопець. Він отримав квартиру у спадок від матері чи то наркоманки, чи то пиячки.
            В той день нічого не сталося. Вони так само гуляли, дивилися серіали, просто відпочивали, насолоджуючись відпусткою. Ще б пак, адже нарешті їм вдалося одночасно відпочити від роботи… Після вечері він випив чашку ромашкового чаю та проковтнув кілька таблеток заспокійливого. Як не дивно, спав добре.
            Через кілька днів в коридорі Павло зіткнувся із кремезним чоловіком, котрий відчинив перед ним двері уві сні. Чоловік ніс в руках якийсь ящик, з ним була жінка, двоє дітей. Вони переїжджають сюди сьогодні… Померла бабуся, Павло з'ясував це все, вдаючи привітного та дружелюбного сусіда. Ще через день десь о першій годині ночі він почув музику. Цього разу — чітко. Він не сумнівався, що джерело звуку знаходиться на дев'ятому поверсі. Павло прислухався до дихання своєї коханої. Вона спить. Або вдає. Він розвернувся до стіни. Спокою не могло більши бути: йому заважала музика, заважали проїжджаючі машини, гул поїздів десь далеко. Так минуло ще кілька діб. Він ніби сам перетворився на зомбі, втратив інтерес до всього, навіть до Міли, сидів весь час і прислухався, навіть вдень. Став напруженим.
            — Невже ти не чуєш цього, Міла? Щоночі грає музика... Або в машині якійсь під вікнами, або десь в твоєму домі. Невже тобі не заважає спати?
            Дружина з подивом підняла брови та відповіла:
            — Ні, не чую. Ти щось перенапружився геть, дуренько. Та й взагалі... Навіть якщо і грає щось десь, то мені не заважає. Я засинаю.
            Той виродок на дев'ятому поверсі майже щоночі влаштовує дискотеку. Музика грає не так голосно, щоб заважала всім мешканцям, але достатньо, щоб її чув він на четвертому поверсі. Десь на межі сприйняття… Треба припинити це.
            Наступного дня, коли вони з Мілою вирушили до погребу, щоб дістати консервант, Павло звернув увагу на покриту пилом посудину, що нагадувала величезну банку в непримітному кутку темного приміщення. Міла повідомила, що посудина стоїть тут вже багато років, а що всередині — не знає. Ніхто із сусідів теж не чіпав цю банку, нікого вона вочевидь не цікавила. Чоловік присів, акуратно відкрив пластикову кришку і вкинув до середини малесенького камінчика. Зашипіло, з'явився димок.
            Пізно ввечері, сидячи в темній кімнаті і погладжуючи посудину із кислотою, він все зрозумів.

Читати також


Вибір редакції
up