Толя Недоля. Вибрані вірші зі збірки Там. Ч. 2
ОПОВИТА
Оповита ніжністю й коханням,
Заколисана дбайливим вітром,
В цьому світі досі невпізнанна –
Ця красуня невідомо звідки!
Її мати – це вогненне Сонце.
Батько – сіро-темний Місяць.
А вона не срібна і не жовта,
Дуже ніжна, а натура міцна!
Вона щиро усмішки дарує,
Бо вважає, що вони не зайві.
Кожну мить життя завжди цінує.
А обличчя – в сонячному сяйві!
Ця краса - природна і відкрита,
Мріє не ходити, а літати.
Променями й зорями сповита,
Спробуйте таку не покохати!
15.11.2024
СКАРБ
Збережи мою усмішку-скарб.
Я дарую її безоплатно.
Не турбую ніяк
Твоє щастя приватне, -
Не приймаю я вкрадених чар!
Блиск очей лише холод і лід.
Що від нього? -
Хай серце замерзле, -
Я не можу залишити
Байдужий слід,
Бо бажання палкі і безмежні!
Вже забулись образи й сміх,
Що лунали, як ляпас чи виклик!
Я до цього навряд чи -
Ніколи не звикну,
Та тримати всередині – гріх!
Без передиху плине життя:
В ньому гинуть надії і мрії!
Позбавляє рутина
Яскравості фарб -
Збережи мою усмішку-скарб
20.11.2024
УВІ СНІ
Спостерігаю за тобою уві сні:
Як ти живеш, працюєш і кохаєш.
Переживаю, як минають твої дні,
Але про це, напевно, ти не знаєш.
Життя пливе, як човен на воді:
То хилитає, чи то хвиля піднімає.
Це існування ще невпевнене в собі,
Тому куди плисти, зовсім не уявляєш!
Тебе несе в майбутнє течія,
Ти склала руки і чекаєш на удачу.
Вона прийде і, звісно, - не моя!
Та я не нарікаю і не плачу.
Ти маєш свій обрати корабель,
І на плаву лише тобі його тримати.
Він намагається наблизитись до скель,
Але твоя мета – у напрямку – кохати!
23.11.2024
ІДИ
Як не приховуй
Рветься назовні -
Краса!
Як не борись
Вона переможе -
Любов!
Як не тримай,
Вона зачепила -
Сльоза!
Якщо забудеш,
Вона розігріє
Кров!
Як не шукай,
Її не знайдеш
Саму.
Як не зіграй,
Ти не закінчиш
Гру!
Вихід один,
Як не блукай,
Завжди!
Якщо не любить –
Не заважай –
Іди!
27.11.2024
НЕСИ
Кохання,
Чом несеш мене
За океани, за тороси,
На острови, де промине
Моє життя й засохнуть сльози?
За неподоланий бар’єр,
На рифи,
Щоб розбив навмання
Ці почуття!
Щоби просив
Про порятунок – не кохання!
Скажи куди, нарешті, дме
Цей вітер часу?
Від подій?
Від пережитого й марного?
Я не забуду і не смій,
Воно моє!
Неси мене лиш від чужого,
Пролізлого, неначе змій,
Щоб я прийняв його
За свого!
Вважаєш,
Що не я страждав?
Що маю гріх свій
Замолити?
Забути ту, яку шукав
І своє щастя загубити?
Та ні! Неси мене назад
На серце ж бо ніяк не вплину.
Можливо, знову, як тоді,
Своє конання я зустріну!
16.12.2024
ПОРОЖНЕЧА
Сумні слова,
Коли вони мовчать -
Не вириваються назовні,
Не хвилюють!
Коли палають почуття,
А губи сплять -
Не поцілують,
І нікого не пригублять!
Відпочиваєш,
А навколо ні душі:
Холодна тиша
Все нутро заполонила.
Не переймають більше
Пристрасті гучні
За тими,
Кого серце не любило!
Як швидко
Ця безмовність промайне? -
Лише мовчання знає
Прикипіле!
А поки порожньо,
Відлуння повз пливе,
Бо словом тишу
Ти порушити не сміла!
22.12.2024
СХОВАЙ
Сховай мене під сонячним небом -
Нехай не турбує непроханий погляд!
Сховай мене, а більше й не треба,
Бо я несправжня, а лишень спогад!
Кохай мене, якщо ще є сили,
Якщо твої любощі не загубились!
Кохай мене, хоча не просила,
Щоби я по вінця любові напилась!
Щоби досхочу занурилась в пристрасть,
Змогла б почуття, як належне сприймати.
Цілуй мене, поки я не втомилась,
Бо я не можу тебе покохати!
21.12.2024
СЕРЦЕ ПРОСИТЬ
Навіщо твої губи
Завдали мені болю?
Тепер усе палає і пече!
Втекти я хочу -
Вирватись на волю!
А ти мене тримаєш за плече.
Твої слова
Залишились без дії -
Розвіялись як ранішній туман!
Я впевнена,
Любити ти не вмієш,
А почуття твої лиш світ оман!
Не хочу! –
Мабуть, з мене досить
Чіплятися за мари безнадій!
Бо серце
Справжнього кохання просить,
А не прикрашених, але безплідних мрій!
26.12.2024
