Маска

МАСКА (1)

Англ.: masque; нім.: Maskenspiel; ісп.: màscara; франц.: masque

Драматичний жанр в Англії від XVII ст. до XVIII ст. Походить із Франції та
Італії. Актори вдягали маски (звідси й назва цього жанру) і грали спектакль танцю,
музики, поезії, алегорії й масштабну виставу. Цей жанр можна порівняти з придвор
ним балетом* і зародженням опери, коли подія, призначена для вистави, зводилася
до одногодвох міфологічних або алегоричних елементів та ескізу дискусії. У масці
домінують дві тенденції: перша – це поетичнолітературний текст (наприклад, Бен
Джонсон “Свято дванадцятої ночі”, 1606; “Маска королев”, 1610); друга – спектакль зі складною механікою та візуальними ефектами (архітектурносценічні експерименти Джонсона на теми італійської сцени). Започаткована Беном Джонсоном антимаска – це ґротескна, суто пантомімна версія маски, що виконується або як комічна інтерлюдія, або безпосередньо під час маски.
Літ.: Jacquot, 1972; D.Lindley (éd.), “The Manchester Court Masque”, Manchester, 1984.

МАСКА (2)
Англ.: mask; нім.: Maske; ісп.: máscara; франц.: masque.
У сучасному західноєвропейському театрі гра в масках відроджується – чи то
йдеться про англійський театр, чи про комедію дель арте*. Вона супроводжується
“ретеатралізацією” театру й поширенням вираження тілом*. Окрім антропологічних мотивів (імітація, віра в транссубстантивацію), маска вводиться в театрі з різних
причин. Зокрема, вона спостерігає за іншими особами, залишаючись сама собою й
будучи поза їхньою увагою, а на балмаскарадах приховує справжні обличчя і скасовує класові чи статеві обмеження. Ховаючи обличчя, людина легко приховує власний характер, а він зазвичай подає певну кількість інформації, яка для глядача часто
буває дуже промовистою. Відтак актор змушений істотно компенсувати цю неповноту ідентифікації своєю пластичною грою. Тіло передає внутрішній стан персонажа дещо гіперболізовано – вип’ячуючи кожен жест: тому театральність і реалізація
рухів тіла в просторі значно підсилюються. Опозиція між нейтралізованим маскою
обличчям і тілом, що перебуває в постійному русі, є одним із основних естетичних
ефектів використання маски. Зрештою, функція маски – це зовсім не обов’язково
репрезентація обличчя: нейтральна маска і напівмаска є цілком самодостатніми для
унерухомлення міміки та концентрації уваги на тілі актора. Маска, вводячи чуже
тіло у співвідношення “глядач/актор”, дереалізує дійову особу, отож маску часто використовують, коли в поставі потрібно уникнути афектного переносу і дистанціювати характер. Маска деформує людську подобу, надає їй карикатурного зображення
й цілком спотворює обличчя. З використанням сучасних матеріалів, чудернацьких
форм і засобів пластики усе стає можливим – чи то тоді, коли йдеться про ґротескне
вираження і стилізацію, чи то про епюр й акцентуацію. Маска має сенс тільки як цілість. У наш час маску не обмежують самим лише обличчям. Вона вступає в тісні
контакти з мімікою*, загальним виглядом актора, ба навіть сценічною пластикою.
Порівн.: макіяж, антропологія.
Літ.: Bernard, 1980 in Cоrvin, 1991; Gauvreau, 1981; Aslan et Bablet, 1985; Roubine,
1985.