Альона Сохацька. Проєкт 120

Дівчина сиділа напружено стискаючи кулаки, в роті пересохло. У приймальні майже нікого не було. Але навіть якби пролунав ядерний вибух вона б цього не помітила, чи не вперше відчуваючи тривогу. Нарешті двері відчинилися ,звідти вийшла якась жінка гарно вдягнена. На її очах була посмішка, хоч очі були мокрі. Дівчина підвелася зі зручного крісла та пройшла на зустріч чоловікові.

— Доброго дня, містере Стаховські. — говорить дівчина тремтячим від хвилювання голосом, та простягає йому вологу руку, яку він потискає. Його рука навпаки суха й тепла, що надає упевненості. Дівчина зауважує, що й сам Філіп Стаховські має впевнений та гарний вигляд: чорний светр з високим горлом, джинси, довга дещо кучерява шевелюра, створює безлад на його голові, та це не виглядає неакуратно, а швидше додає звабливості. Вона думає про те, що йому б підійшла професія фітнес тренера, а не мозгоправа

Про свій вигляд намагається не думати його вона вже оцінила в невеличкому дзеркальці - пудрениці; очі червоні від безсонних ночей, довкола темно сині круги, руде волосся зібране на потилиці. Біла пом’ята футболка.

Коли вона проходить до кабінету, та сідає у зручне чорне крісло таке розлоге, що мабуть, в ньому гарно було б подрімати, — відмічає для себе.

— То що вас до мене привело? — питає чоловік, направивши погляд своїх чіпких карих очей на дівчину, на столі лежить білий блокнот та чорна ручка, аби робити записи.

Дівчина фокусується на деревах за панорамним вікном-акваріумом(називає його так, бо крізь них ліс як на долоні.) Дівчина подумки всміхається: “якщо платити двісті доларів, то тільки за краєвид звіяних вітром дерев, що виглядають наче зачіски афро сімдесятих

Стаховські не поспішаючи чекає доки вона розпочне.

— Мене хвилюють мої сни, такі реальні, що аж дух перехоплюють. — нарешті розпочинає розповідати вона.

— Розкажіть детальніше, про що ці сни? Філіп Стаховські ледь помітно смикає ногою, але обличчя залишається незворушним.

Дівчина відкашлявшись розповідає ...

*****. ******

Музика ллється у вуха, наче шовк, чорні підбори цокають по паркетній підлозі. Дівчина бачить чорний шлейф плаття, що спадає водоспадом по підлозі. Вона відчуває на собі захоплені погляди: чоловіки облизують очима її струнку ніжку, що спокусливо визирає з розрізу, жінки пускають у слід отруйні стріли заздрощів.

Дівчині це подобається, вона володарка їх сердець незримо, на цей вечір. Вона стає посередині великої зали, її погляд прикований до великої сцени посередині якої височіє скляний куб із водою.

В цей момент музичний оркестр затихає, наче підкоряється невидимій вказівці. Люди повертаються до скляного куба обличчями, затамовують подих.

Дівчина напружується, кожен м’ яз напоготові. На сцену виходить ведучий, у святковому білому вбранні, волосся зачесане назад, на ньому щонайменше літр гелю, який виблискує у світлі прожекторів.

“Клоун !” — Шкребуть мозок думки. Та інші бачать лише гарну жінку у чорній мереживній масці, та чорній сукні, що невідривно дивиться за діями ведучого, що засовує руку у скляний куб, видобуваючи звідти білий діамант. Її зіниці хижо сяйнули бачачи коштовність. Вона уже відчувала присмак наживи, що пробуджував майже тваринні інстинкти. Якби один з відвідувачів замість того, щоб дивитися на ведучого, дивився на кралю в чорному, то точно помітив як у її руці, щось сяйнуло. Маленька кнопка,яку дівчина непомітно натиснула на своєму браслеті, утворила невидимий інфрачервоний промінь. Промінь вона направила на скляний куб.

Враз промінь охопив куб і діамант зник. Очі ведучого розширюються від подиву та страху.

Усіх присутніх охоплює сум’ятя й паніка.

Дівчина всміхається у її маленькій сумочці, опиняється білий діамант.

На губах грає задоволений посміх.

****** *******

— Цікавий випадок! — нарешті за непроникною маскою холодності Філіпа Стаховські проступали зачатки емоцій. Чорні брови високо підняті,тонкі пальці торкаються чорної щетину.

— Це потрібно дослідити детальніше, і що сталося потім? — дівчина помічає зацікавленість і продовжує далі.

***** ******

Темна похмура вулиця міста забарвлена міріадами вогнів, безхатько, на вулиці бачить прекрасну незнайомку, що крокує вулицею. На мить він бачить як її сукня тьмяніє, перетворюється на джинси та футболку, вона заходить до будинку..

Безхатько мотиляє головою: "Оце чудасія!"

Всередині просторої кімнати вона нарешті відчуває себе у безпеці.

Вмикає світло, воно являє їй просторе ліжко, книжкову полицю та акваріум з великими Скатами — жалять боляче як і вона. 

— Привіт, мої хороші! — вітає своїх вихованців. Вони хижо вишкіряють свої хвостики, а вона опускає у воду діамант і він приймає подобу води.

***** ******

— То де, ви кажете діамант у вашому сні? — Філіп Стаховські аж подався вперед, намагаючись не пропустити ні слова. Дівчина бачила як на його шиї від напруги пульсує жилка, чогось їй взявся мороз поза шкірою, або ж в кімнаті різко стало холодно.

— В акваріумі зі скатами. — повторила дівчина.

Філіп Стаховські враз вкрився брижами, замість чорного светра на ньому білий костюм як і його кабінет: панорамні вікна зникли, замість них була повністю біла кімната. Дівчина кліпнула розгублено.

А Стаховські посміхається, та різко викидає пістолет зводить курок. Тіло дівчини впало на підлогу з голови розтеклася пляма крові.

Вона не чула як чоловік наказував шукати білий діамант, та прибрати проєкт 120
у крематорій.