Наталія Шевель. Живи

Есе

     А ти живи, тільки живи на теренах свідомості та віри. Як паросток пнися зрости. В непохитній надії на майбутнє. Живи крізь сумніви й невдачі. До життя не став  запитання. Відповіді сам знайдеш. У прийдешньому нікого не вини. І не думай ніколи, що мить твоя - остання. А ти живи, тепер лише живи. Можливо, і в кволих сподіваннях.  Постійні тривоги торкнулися життя людей. І від вечірньої до ранкової зорі часто не можна заснути. Живи в  чеканні  світлої ранкової зорі. Вір, що зійде, і настане новий день. 

   А ти живи, благаю, лиш живи. Довге життя тобі заповідаю. Не пам'яттю  живи. Спогади ще рано підпускати. Живи сяйвом доленосної зорі. Так  будеш ти повертатися додому. Тож жадаю, лиш живи. Я для тебе так життя благаю - щедрого  людського дару  на землі. Який, на жаль, зупиняється в дорозі. Прошу, приходь у мої сни. Можливо, німі й незрозумілі. Чуєш, приходь живим.

    Тож сьогодні і зараз, чуєш, живи. Я нічого більше не прохаю. Прагненням життя ти спини смерть. Нехай не вертає вона, зловтішна. Нехай дасть ще пожити на  квітучій землі під  мирним чистим небом.