Анна-Марія Джеон. Кохання Ангела

Романтична драма у віршах з хореографічними елементами

ДІЙОВІ ОСОБИ: Аделін – головна героїня, молода й чиста душею дівчина, яка перетворюється на вампіра. Люсьєн – її наречений, красивий, але легковажний юнак. Розалія – дочка графа, суперниця Аделін. Граф Монферран – батько Розалії, впливовий аристократ. Рейвен – таємничий вампір, наставник Аделін. Святий Отець Августин – настоятель храму. Еліанора – віщунка, що передбачає долю Аделін. Дворяни, гості балу, священики, жителі міста, примари кладовища. ПРОЛОГ 

(Сцена у храмі. Свічки мерехтять. Серед колон стоїть стара віщунка Еліанора.)

Еліанора:
(дивиться в темряву, простягає руки)

У вітрах кружляє світла доля,
Та марево зрадить її.
Дівча із чистою душею
Сховає серце у пітьмі.

(Танець жриць, які кружляють, мов видіння. З'являється Аделін – біла сукня, вінок. Вона чує пророкування, здригається.)

Аделін (налякано):

Яка біда? Який же морок?
Чому сльозою скло блищить?
Ще мить – і щастя опов'є нас,
Бо він мені навік належить!

(Гримить грім. Видіння зникає. Темрява.)

ДІЯ I. БАЛ У ГРАФА МОНФЕРРАНА 

(Святковий зал. Танці, музика. Гості у вишуканих убраннях.)

Люсьєн (до Аделін, під час вальсу):

Як білий шовк твоє волосся,
Як місяць ніжна та ясна.
Хай світом ніч пітьмою стелиться,
Та ти – зоря моя одна.

Аделін:

О, Люсьєне! Душа палає,
В очах твоїх моє життя.
Нехай зима нас не здолає,
Бо в нас любов – вона свята.

(Їхній танець – пристрасний, але водночас витончений. За ними спостерігає Розалія з ревнощами.)

Розалія (убік):

Як пташка легковірна – в пастку,
В тенета ласки уплелась.
О, Люсьєне, твоя усмішка
Не їй належить – лиш для нас!

(Розалія підходить до Люсьєна, бере його за руку.)

Розалія (жартівливо, але з викликом):

О, друже, чом же ви мовчите?
Чи знову хитрите мені?

Люсьєн (зніяковівши):

О, люба… все це лиш забава…
Хіба слова важливі ці?

(Аделін відступає, вражена. Сцена розчиняється у танці. Люсьєн та Розалія кружляють разом.)

ДІЯ II. ХРАМ І ОБРЯД ПЕРЕТВОРЕННЯ 

(Аделін на колінах перед вівтарем. Очі повні сліз.)

Аделін:

О, Боже, чом же ця образа?
Чому світ правду розтоптав?
Як серце рветься в млі жахливій…
Чи долю іншу ти не дав?

(Раптовий порив вітру, злітають свічки. Вона підводиться, очі її палають.)

Аделін:

Якщо не світло – хай же темінь
Укаже стежку у буття!
Кров’ю своєю шлю покору,
Нехай пітьма дає життя!

(Ріже руку, кров крапає на старий рукопис. У темряві з'являється Рейвен – в чорному плащі, очі світяться червоним.)

Рейвен:

Ти кликала – і я з’явився.
Чи знаєш, що твоя ціна?
Життя у вічності, без неба,
Без сонця, щастя й забуття?

Аделін:

Я згодна! Лише дай мені сили!

(Рейвен кусає її. Музика наростає. Танець тіней. Вона підводиться, вже з блідою шкірою та гордовитою усмішкою.)

ДІЯ III. ПОМСТА 

(Аделін приходить до Розалії. Застає її в обіймах Люсьєна.)

Аделін (глузливо):

О, як же ніжно… як прекрасно…
Ти вірність кляв – та де слова?
Візьми цей поцілунок пристрасті,
Він стане вічною журбою!

(Кусає Розалію, та падає без свідомості. Люсьєн в люті витягає шпагу.)

Люсьєн:

О, відьмо! Чи ж це ти, кохана?
Дивись – твій меч загубить нас!

(Бій. З'являється Рейвен, стає на захист Аделін. Довга дуель. Врешті, вони втікають.)

ДІЯ IV. СПОВІДЬ РОЗАЛІЇ 

(Розалія в сльозах перед батьком.)

Розалія:

О, батьку мій, я грішна дуже…
Я серце вкрала, та дарма.
Він прагнув золота, не щастя,
А я – лиш іграшка була.

(Граф стискає кулаки, дає наказ вигнати Люсьєна.)

ДІЯ V. ОСТАННЯ БИТВА 

(Люсьєн, оскаженілий, приходить убити Аделін. Вона стоїть на березі озера. Рейвен поранений.)

Люсьєн:

За все страждатимеш, відьмо!

(Замахується мечем. Аделін падає на коліна, раптом за її спиною з’являються крила. Вона – ангел.)

Аделін:

Я плачу… і сльози ці світлом…

(Одна сльоза падає на Рейвена – він оживає.)

Святий Отець Августин (здалеку):

Хвала Тобі, що дав їй крила,
І душу з мороку звільнив!

(Фінальна сцена: танець ангела. Люсьєн падає на коліна в каятті. Завіса.)