Наталія Шевель. Черемхи п'янкий аромат
Історія з життя
Черемха, рясно обсипала цвітом, зустріла Олену. Як і раніше посилала свій незабутній аромат. От тільки і цвіт, і запах не були для неї такими значущими, як тепер, бо навіювала примхлива черемха спогади.
Олена роззирнулася поміж вулиці. Її очі спинилися на паркані, точніше хвіртці. Так, вона, достеменно, пам'ятає той вечір. Пам' ятає, що не могла ніяк визначитися. А, можливо, її серце мовчало. І сьогодні жінка в роздумах: "Як назвати те, що сталося? Дивний збіг обставин? Чи, ймовірно, так тоді було треба". Шукає пояснення і виправдання. Подумки шепоче: "То, певно, квітуча черемха тоді духмяністю п'янила".
Перед Оленою чіткими лініями викреслилася картина з минулого. От тільки пазли тоді аж ніяк не склалися. Дівчина нікого тоді не чекала. Навчалася, адже треба неабиякі старання. Несподівано її покликала бабуся:
-Оленко, вийди. Там, за хвірткою, на тебе чекає парубок.
-Хто ж то бабусю? - запитала.
-Тобі краще знати, - відповіла бабуся, примружуючи очі.
Оленка вибігла з будинку, відкрила хвіртку й оторопіла. Перед нею стояв Микола. Привітавшись, почали розмову. Й сьогодні важко пригадати про що була та розмова. Неочікувано, як кажуть, ще один гість на поріг. Володимир приїхав автівкою. Можна було подумати, що просто проїжджав мимо, побачив її, загальмував, зупинився. Та ні, юнак мав чітку мету зустрічі. Зупинився, вийшов з авто і швидко прямував до Олени, тримаючи в руках квіти. Розкішні троянди тоді сказали все за нього. У дівчини очі округлилися від такої несподіванки. Хлопці запитально і вороже поглядали один на одного. Навіть не встигла привітатися. Намагалася зорієнтуватися. Думала, як буде пояснювати. Але для чого ті виправдання, вона ні з ким не зустрічається. Микола прийшов, а Володимир приїхав без попередження. Але пояснювати, власне, не було кому і не треба вже було. Адже кожен з них зрозумів по-своєму: Микола розвернувся і пішов, навіть не озираючись, а Володимир сів у машину і швидко рвонув з місця, залишивши приголомшиву дівчину з квітами і руках. Олена пішла до своєї кімнати. Дівчина не думала виправдовуватися. Вона нікому з них нічого не обіцяла. Так, звичайних дружніх декілька зустрічей, які й побаченнями важко назвати. Тим більше ні про яку зустріч тоді не домовлялися. Та все одно гіркий присмак роз'їдав душу Олени. Це ж треба, що одночасно і один, і другий нагодилися. Микола з села, Володимир з міста. Вона ще і не думала нікого з них вибирати. Зовсім мало знайомі. Тільки гірко подумала: "Нічого не врятувало. Все вирішилося само собою". Тож ніяких пояснень не від себе, ні від парубків не бажала. Лишила так, як є…
Так сталося, що всеньке своє життя Олена одна. Було в її житті пропозицій руки і серця немало але заміж, чомусь, так і не вийшла. Часто думала, можливо, якби тоді хоча б один залишився, то ще подумала б. Бачила, що обом подобається. І в неї, певно, якась симпатія таки була, зрозуміло, юнача, якщо такий помітний слід у її житті залишила необдумана зустріч. А черемха того вечора, дійсно, паморочила голову, розвіваючи сподівання. Дівочі мрії, надії тоді було зруйновано недомовленістю трьох. Думалося, що все попереду.
Олена не була обділена чоловічою увагою. Але відчувала, що вона ніколи не буде ні з ким. Весь час ніби хтось і був, але вона, насправді, була сама. Здавалося, що далеко одне від одного, хоча й поряд. Хлопці так чекали Оленчиної прихильності, але їй мало хто з парубків подобався. Останньою краплею у стосунках з чоловіками стало те, що один кавалер, дійсно, розбив її серце. Насправді, прийшов і повідомив, що буде одружуватися, на іншій, бо та чекає від нього дитину. То ж благословила. Бо у них до таких стосунків не дійшло. Як говорив, її беріг. Тільки-от невідомо для кого. Пізніше Олена часто думала, що якби зародилося тоді в ній нове життя, то тоді б вийшла заміж. Але так не сталося. Треба сказати, що тоді були інші часи, і стосунки до шлюбу засуджувалися.
А черемха не зважає, п'янить, чарує своїм цвітінням, розсилаючи пахощі околицею, де кожен куточок дихає минулим. Неймовірно, але так і не судилося Олені дійти логічної розв' язки у непростих стосунках закоханих. Певно, тому виною черемха весняних днів і ночей. Її незрівнянно п'янкий аромат.
-Що ж, черемхо, - подумки звертається Олена до тепер уявного дерева, якого вже давно немає біля паркану, - ти кожної весни стояла у білопінному вбранні - цвітінні, а я так весільну сукню і вельон і не вдягла. Не була нареченою. Не судилося. Не збулось.
