Наталія Шевель. Одним поцілунком

Історія з життя

Ти одним поцілунком  згубив наше кохання. Світле, чисте і, як мені здавалося, невибагливе і незрадливе. Так, Дем'яне, мені здавалося. Точніше, я щиро вірила в ніжність твоїх палких почуттів. Та побачила те, чого, певно, мені не треба було бачити… 

А як все добре в нас починалося. Перша зустріч. Тоді для мене ніби світ повернувся іншим боком, як тебе вперше побачила. Перший повільний танець, на який ти мене запросив. Перший поцілунок, від якого початок трепетного кохання. І нескінченні побачення. "Моя Любов", - так ти називав мене, бо таким було і моє ім'я. Зустрічалися з тобою більше року. Спільні вечірки, погляди, друзі. Бували між нами і непорозуміння. Ось після одного такого, ти дізнався, що проводив мене додому з танців колишній хлопець, який раніше  чекав моєї прихильності. Запросив потанцювати. І пішов зі мною. Не залишати ж мене одну пізнього вечора. Ти, певно, дізнавшись, розгубився, чи, можливо, злякався. Діяв швидко: примчав до мене додому і помирився. Тож наче нічого й не сталося, продовжували зустрічатися. Ти почав часто бувати  у мене вдома. Познайомився з батьками. Подружився з моїми братом і сестрою. Потім представив мене своїм батькам. Почав говорити про весілля. Згодом виявилося, що нам вже треба одружуватися. Тож все було, як у людей: і заручини, і сватання, і багатолюдне весілля. Був у нас і медовий місяць, дійсно, потім схожого й не відчувала. Жили у моїх батьків. Народилася донька. Ти став якимсь напруженим. Повторював:

-На мене не схожа. 

Я, як найспокійніше, відповідала:

-Та що там можна роздивитися, дитина зовсім крихітка. 

Дійсно, донька народилася світлою, а ми обоє - чорняві. Хоча потім волосся в неї потемніло. Та  ще рано попросилася з'явитися на світ. 

Ти кожного дня повторював, що дитина схожа на Євгена. Але як я намагалася тобі сказати, що нічого того вечора між нами не було, і дитина народилася раніше, ти не чув. Себе винною не вважала. Адже ініціатором тодішніх непорозумінь був ти. У щоденних турботах про маля, я мало звертала увагу на твої слова. Хоча ти весь час намагався зробити мені боляче. Як я тепер розумію, ти хотів мені відплатити. Тільки й  зрозуміла, що почав віддалятися. Несподівано і причина з'ясувалася. Побачила, як ти цілував мою сестру. Вона була старшою на рік за мене, але заміж ще не збиралася. Певно, їй незручно, що молодша сестра перша від неї заміж вийшла. Їй усі хлопці не такі були. Я враз пригадала, як вона мені говорила:

-І що ти в тому Дем'янові знайшла. Тільки що й красень. 

- Ми кохаємо одне одного, - відповідала. 

     Але сестра застерігала:

-З таким як твій Дем'ян я не бачу майбутнього. 

   На що я, усміхаючись, говорила:

• Не бачиш, бо він мій, а не твій.   

Закрадалися  прискіпливі сумніви, що не будемо разом. Багато дівчат були не проти зустрічатися з Дем'яном. Але як одружився зі мною, то заспокоїлася. Згадки пронеслися, як вітер. А я тоді стояла з дитиною на руках і сміливо дивилася на зрадників. Зрозуміло, ніяких пояснень чути не хотіла. І пробачень теж не треба. Одним цілунком ти, Дем'яне, згубив любов. Сподівався, що тобі пробачу. Але від розчарування і образ моє серце закам'яніло. Той один поцілунок, що я побачила, наше кохання підло зруйнував. 

   Поспішаємо назустріч новому дню. Щедрістю кохання напоєна  земля. Яке то щастя  в любові день зустріти. От тільки зустрічаємо ми його з іншими. Наше з тобою, Дем'яне, кохання сповна не поділилося. Його миттєва пристрасть зруйнувала. То була твоя відплата. Після сварки моя сестра і не дивилася в твій бік. Такий, як ти, їй не потрібен. Жити з таким тягарем я не змогла. Та й ти, особливо, пробачення не просив. Тож зібрав свої речі та й пішов жити до батьків. Як я тепер розумію, тобі просто було соромно перед моїми рідними. Звав і мене з дитиною з собою, але я пробачити так і не змогла…

     Судилося нам, Дем'яне, прожити з іншими коханими, народити дітей. Довго мені ще бачився той поцілунок. Коли цілував чоловік, не могла заспокоїтися. Бо знала,що таким необережним поцілунком можна зруйнувати кохання.