Наталія Шевель. Серце матерi

Рiдне серце любов`ю сповите
Розривається болем щодень.
Серце матерi – рана вiдкрита – 
Виривалось тепер iз грудей.
Очi пильно вдивлялись в дороги,
Якi сина вели на вiйну.
Серце плакало вiд знемоги, 
Вiдчуваючи бiль i вину.
Серця погляд її вiв до хати,
Що вдивлявся в дорогу одну. 
До останнього виглядати
Буде сина, як йшов на вiйну.
Серце матерi так болiло,
Розривалось в розлуцi навпiл:
Бо пiв серця вдома лишилось,
А пiв серця –  де її син. 
I тривогою нiч зорiти,
Бо вчувається вiн один…
Серце матерi буде жити
Лиш тодi, як живий її син.
Бо вiйна ота невблаганна
Додала до косей сивини
Матерiв, що вiйна вiдiбрала
Дорогих в їхнiм серцi – синiв.
Серця часточку ту сокровенну,
Їхню гордiсть i вiчну красу.
Серце матерi торкнулося неба,
Щоб спинити бiду навiсну.
Щоб сини матерiв лиш почули,
I їх клич мiг спинити вiйну.
I не смерть, а життя щоб вiдчуло
Серце матерi в мирну весну.