Наталія Шевель. Зарання зірваний цвіт

Бувальщина

Сонце низенько, вечір близенько.

Спішу до тебе, моє серденько.

     Одарина не може без сліз, серце крається, а мати не зважає, говорить  при людях відомі слова.  Весілля в розпалі. Гості за столом розчервонілі чи то від тепла, чи від випитого. Як не як весілля, то бажали молодим: 'Гірко". Наречений міцно тримав її руку своєю, спітнілою. Наче боявся, що наречена може втекти. Одарині, дійсно, було гірко. Нещодавно повернувся з заробітків її коханий Амвросій. Тільки-от біда: була тоді вона засватаною. Батьки наполягли на одруженні.

Мати говорила:

• Від твого Амвросія ні слуху, ні духу. Так і зостанешся дівкою. Може, вже десь і женився. 

Одарина мало не кричала від болю, заперечувала:

• Не правда, він мене любить. 

Мати не зважала, продовжувала:

• Багато хто кого  любить, тільки одружуються з іншими. 

А батько, як подивився і гримнув по столу кулаком, то донька зрозуміла, що їй нікуди діватися. Ще й Онуфрій проходу не давав ні на танцях, ні вдома. Тож і погодилася. 

      Весна буяла цвітом, а дівчині не було радісно. Сватання було зразу після посту. А що вже батьки намагалися догодити майбутнім сватам і нареченому, то Одарині аж було  гидко дивитися. 

Не бачила нічого за слізьми, а залишившись сама, думала:

- Раді, що у Онуфрія є окрема нова хата, куди він її і поведе. Не треба дочці будувати житло. 

-Позаздрили на чужі статки, - мовчки дорікала, знаючи, що Амвросій ніколи не зрівняється  з ними. 

    Але Одарина не любила хлопця, точніше, дивитися на нього не могла. У її думках - інший. Не вірила, що він так швидко міг її забути.

І от як навмисне. Тільки її засватали і готувалися до весілля, повернувся Амвросій. Та видно добрі люди йому правду сказали, пройшов вулицею, подивився на їх двір, навіть не зупинився. Одарина, побачивши, вибігла з двору і почала гукати:

• Амвросію, зачекай. 

Хлопець спинився. Вона підбігла до нього. 

- Повернувся? - тихо спитала. 

-Як бачиш, тільки, бачу, що пізно,- сумно сказав. 

Продовжував говорити:

- Люди сказали, що засватана ти. Батьки змусили. То не буду лізти. 

-Дівчина не крилася:

-Не можу без тебе, тільки тебе люблю. 

-Та я теж тебе кохаю. Але до весілля готуються, - роздумливо відповів Амвросій. 

-Нехай готуються. Тільки жити з ним не буду, - сказала, як відрубала.

Хлопець зрозумів, що подала Одарина йому надію, коли запропонувала:

• Давай сьогодні зустрінемося біля ставу подалі від людських очей. Подумаємо, як нам бути далі. 

    Швидко у клопіткій роботі збіг день. Криючись, як потемніло, обоє поспішали до ставу, де верби сховають їх від сторонніх очей. Прийшли майже одночасно. Раніше звідане кохання їх заполонило, як ніколи раніше. Далася взнаки майже дворічна розлука. Те, що далі попросила дівчина, зовсім спантеличило  парубка. Він не раз думав, але не наважувався, адже вона чужа наречена. 

- Я хочу цю ніч провести тільки з тобою. Хочу, щоб ти став моїм першим, а не байдужий мені Онуфрій, - шепотіла, пригорнувшись до дужого плеча. Хлопець довго переконував:

-Не треба, дізнається, що зірвано твій цвіт, то ще вб'є тебе. 

-Та вже краще нехай вб'є, чим  з ним жити, - зі злістю сказала. 

   Верби купали свої пружні віти у теплій нічній воді, закриваючи грішну, але таку жадану, взаємну любов. 

   До весілля залишалося якихось два тижні.  З Амвросієм майже не бачилася. Дівчині нічого не було робити, треба ходити на побачення з Онуфрієм. А той ніби щось здогадувався, то затримував її майже до ранку, то заночувати пропонував. Одного разу, майже перед весіллям все таки вдалося домогтися свого. Був хоч і не високий, але трохи огрядний.  Сили хоч відбавляй. Що могла проти нього вдіяти тендітна Одарина. 

- Що це, кого вже обдарувала своїм дівоцтвом, - не кричав, а аж шипів, б'ючи по обличчю. 

-Одарина не зізнавалася, відмовляючись, стогнучи, тільки й сказала:

-Нікого в мене не було, то тобі здалося. 

Ці слова ще більше розлютили оскаженілого молодика, тож кричав:

-Хотіла мені нечесною дістатися, зі зірваним цвітом. Признавайся, з ким була? 

Дівчина плакала, але не мовчала, а говорила:

• А те, що мене силою взяв, то нічого. Хотів знати, чи хтось у мене був? Ніколи не дізнаєшся. І жити з тобою не буду. 
• Уб'ю. До весілля готуються, -  верещав. 

Скільки було люті і сили зіштовхнула Онуфрія, що той аж покотився неначе важкий мішок. -

- Нарешті втекла, - думала, але знала, що він їй життя не дасть. 

   Останніми днями, щось дивне з нею діється. Щось неймовірне відчуває. Ще й нудити почало. Догадалася і зраділа:

• Дитина буде в неї від коханого.Амвросія, а не від ніякого Онуфрія. 
• Тепер треба з ним побачитися і подумати, що робити далі. 

Синці майже зійшли, вирішила, що про насилля нічого не говоритиме. Але Амвросій побачив сліди від синців, але нічого не сказав. Призналася, що, певно, у них буде дитина. Парубок вирішив, як жити далі, от тільки Одарині нічого не казав. Дівчина була настільки розгубленою, що нічого не помічала навколо себе. Але чекала від Амвросія потрібних дій.

 На весіллі співали, а Одарині здавалося, що молодиці навмисне гукали якнайголосніше: 

Кохання, кохання, із ночі до рання.

Як сонечко зійде, як сонечко зійде,

Кохання відійде.

Із роздумів вивели Одарину жіночі  вигуки. Одні почали гукати хлопцям, що треба наречену красти. Інші доспівували:

-Ой краще б  я була, ой краще б я була

Кохання не знала.

    Саме в той час до Одарини підійшов хлопець з сусідньої вулиці, схватив її на руки, щось шепнув на вухо і швиденько її поніс. Наречена міцно обхватила шию хлопця руками. 

Ззаду чулися голоси:

• Молоду вкрали. Готуйте викуп. 

Дивно, ніхто за ними й не гнався. Звичай такий: наречену красти. 

  За рогом передав Одарину Амвросію, який чекав їх на коні. Поскакали в сусіднє село до родини одного  з тих чоловіків, з ким був на заробітках. Перебули на ранку.  Вранці обвінчалися в церкві. Одарина перевдягнулася. Зібрали торбу. І в дорогу. Поїхали туди, де був чоловік на заробітках. 

   Більше ніколи не поверталися. На весіллі люди зрозуміли, що то Амвросій викрав молоду раз і назавжди. Утік з нею світ за очі. Горювали батьки не так за дочкою, як за тим, скільки грошей угахкали на весілля. Онуфрій спересердя на другий день пішов до дівчини, якій він дуже подобався. Одружився з нею без любові. 

     Так і прожили Амвросій з Одариною все своє життя в чужих краях, які стали рідними. Так ніколи і не  сказала чоловікові про ту жахливу ніч з Онуфрієм. Хоч і розуміла, що, можливо, Амвросій і здогадується. Народилася в них перша донька. Дійсно, дуже схожа на батька. Ще зростили й двох синів. 

    Ніколи в подружжя і гадки не було повернутися, навіть навідатися до рідних, до хати, де народилися. Для них туди дорога закрита. Тепер їхня домівка тут. Вони обрали одне одного взамін на стосунки з раніше дорогими їм людьми, які, на жаль, на зрозуміли, не підтримали у важку хвилину. Одарина прожила з коханим, якому подарувала свій перший цвіт, хоча, можливо, зірваний і зарано, але на все життя. Вони обрали найважливіше - вірне кохання. І не помилилися.