Ярка Часька. Конкурс драбблів «У мене було 2 хвилини, щоб…»

Сценарій 
ВОНА:
Перфекціоністка , невиправна відмінниця з бажанням врятувати світ, з відчуттям провини за те , що не на передовій і не розумінням чим би могла бути там корисна.
Лікар вищої категорії .
Він якось назвав Її імпресіоністкою.
ВІН:
Юрист.
ДШВ, командир окремої групи снайперів більш,  ніж рік в найгірших "дупах" на сході.
Високий, із повадками підлітка, пальцями піаніста, гарною усмішкою, трохи винуватими очима, високим чолом і в незмінній військовій кепці задом наперед. 
Різкий і ніжний водночас . З купою нецензурних слів і правильним
застосуванням орфографії і пунктуації .
З безмежною кількістю викурених цигарок, запах яких вона чомусь могла толерувати …
Робочий день. Клініка. Кабінет. Складні пацієнти , купа виписок  і  ще додаткові лазерні операції...
Рвучко відкриваються двері, маршовим кроком заходить Він, як вітер... і перша думка: "Господи, як мені дати з ним раду". 
Звикло розпитувала що турбує. Так ніхто ніколи їй не відповідав. Фрази звучали гостро, колючо. У Неї було дві хвилини, щоб відчути безнадійно змерзлу душу за цією стіною сили і незворушності . Далі розмова була схожа на пінг-понг. Короткі питання і відповіді схожі на постріли. Вона тримала кожен словесний удар і в якийсь момент відчула , що обоє  дихають синхронно...
Наступного дня після операції, зайшовши в кабінет,  побачила Його усмішку і, знаючи, куди має їхати за кілька днів, подумала: "Господи, зроби, щоб тому ненормальному нічого не сталося"...
Згодом вони писатимуть одне одному про "Світовий порядок " Кісінджера, Vanguard Group, чорні і білі діри в Космосі, імпресіонізм, ділитимуться кавою і  одночасно в застосунку signal їстимуть зелені яблука... 
Вони обов'язково ще колись зустрінуться. Така ненормальна і вперта  Зірка у Всесвіті з одним прозорим промінчиком , як у тої краплі бурштину і Космічний Вітер повний протиріч. 
Бог зберіг Його від війни. Вона безперервно  про це молилася і найбільше на світі цього хотіла. А про те , що не сталося Вона теж вперто намагається не шкодувати...
І бо хіба можна приручити вітер …