Уривок з книжки «Як нації відновлюються: досвід Східної Азії» Сергій Корсунський
Портал Експеримент ділиться з вами цікавими книжковими новинками, які виходять в українських видавництвах.
У видавництві «Віват» вийшла книга «Як нації відновлюються: досвід Східної Азії». Сергій Корсунський.
Публікуємо уривок для ознайомлення.
Про книжку
Війни змінюють світ: спричиняють розпад імперій і трансформацію альянсів, виявляють природу глобальних соціально-політичних систем. Нині ми стаємо свідками краху останньої з імперій, чи не найбезглуздішої з них, хай яка офіційна назва цієї держави, — Російської. Ідеться про остаточне звільнення України від колоніального своєю суттю ярма. Попереду — відновлення: повоєнна відбудова та модернізація зруйнованої інфраструктури, створення сучасних промислових виробництв, оновлення соціально-гуманітарної сфери. Проблем, що їх українцям належить розв’язати після перемоги, чимало.
Проте досвід Японії, Республіки Кореї, Китаю та Вʼєтнаму, які оговтувались й відновлювались після стихійних лих і руйнівних воєн, свідчить: шлях від війни до стійкого миру та порядку можна подолати, якщо нація єдина, а плани відновлення розроблені з урахуванням найкращих світових практик. Країни Східної Азії, з їхньою складною історією та бурхливим сьогоденням, уже проклали дорогу.
Сторінка за сторінкою ви дізнаватиметеся, як держави піднімались, відроджувались і ставали рушійною силою світової економічної системи — вартий вивчення досвід, чи не так? Вони змогли, і ми зможемо.
Книжка вийшла у 2023 у видавництві Vivat.
Про автора
Сергій Корсунський — Надзвичайний і повноважний посол України в Японії, директор Дипломатичної академії при МЗС України (2017-2020), надзвичайний і повноважний посол України в Туреччині (2008–2016).
Уривок
Людство постійно страждає від війн. Протягом тільки одинадцяти років, із 1990 по 2001 рік, у світі від війн та їхніх прямих наслідків загинуло 7,8 мільйона людей. Загалом війни минулого століття забрали життя, за різними оцінками, від 130 до 142 мільйонів чоловіків, жінок і дітей. На початку тисячоліття 22 мільйони людей унаслідок війн стали біженцями або тимчасово переміщеними особами.
Унаслідок збройних конфліктів країни зазвичай втрачають відчутну частку ВВП, стикаються з масштабною внутрішньою міграцією й еміграцією населення, ростом злочинності, погіршенням інфраструктури, макроекономічним дисбалансом, втратою базових сервісів і послуг, дефіцитом бюджету, подекуди — з голодом, епідеміями, послабленням державних інституцій. Традиційно донори, які прагнуть допомогти, концентрують зусилля на гуманітарному аспекті, зокрема допомозі біженцям, поновленні базової інфраструктури, підтримці соціальної та політичної стабільності (наприклад, допомагаючи проводити вибори). Не менш, якщо й не більш важлива економічна реабілітація, відновлення роботи державних і приватних інституцій, діяльність яких має бути спрямована на створення робочих місць і відродження промислового потенціалу. Досвід відбудови країн Африки й Азії, що постраждали від війн у другій половині ХХ століття, свідчить також, що просто сформулювати потреби у відбудові недосить, важливо також визначити оптимальну послідовність дій щодо відбудови, тобто чітко визначити, що саме треба або не треба робити в конкретний момент часу, синхронізувати масштабні проєкти відбудови, оптимально розподілити ресурси.
Досвід, накопичений міжнародними донорами впродовж минулого століття, свідчить, що будь-які війни мають довготерміновий негативний ефект, а поновлення нормального економічного життя і соціальної інфраструктури триває принаймні покоління. За даними офісу Верховного комісара ООН у справах біженців, у 1993-2001 роках кількість біженців у світі коливалася довкола 15 мільйонів осіб і практично не змінювалася, попри значні зусилля щодо нормалізації післяконфліктного життя в їхніх рідних країнах.
Війни, які спричиняють руйнування і масову загибель людей, можуть мати різну природу — від громадянського конфлікту до релігійного чи бути загарбницькими. Проте всі вони мають певні схожі елементи, які стають очевидними після закінчення активних бойових дій і спроб почати відновлення економіки. Досить часто уряди країн, які перебували в конфлікті, виявляються неготовими перебудувати свою діяльність на мирний лад і делегувати, принаймні частково, свої повноваження ринковим механізмам. Також важливо визнати, що досі не було жодного випадку забезпечення помітного економічного зростання, поки бойові дії тривали. Війна має бути припинена для того, щоб економічний розвиток поновився. […]
Кількість проблем, із якими стикалися країни після війн, створює враження, що швидке відновлення практично неможливе. Водночас, як свідчить досвід, існує ціла низка позитивних факторів, які можуть пришвидшити процес. Серед них:
- бажання донорів допомогти з відновленням і виділити значні фінансові ресурси на ці цілі. Слід лише чітко визначити, хто реципієнт допомоги і чи є план відбудови країни;
- приватні інвестори готові вкладати кошти у країну, яка забезпечує хоча б мінімальні умови для захисту інвестицій, бо у світі вільних коштів завжди більше, ніж якісних проєктів;
- емігранти, які тривалий час перебували в інших, зазвичай розвинутіших країнах, — важливий ресурс для відновлення, бо можуть служити містком між цими країнами і батьківщиною;
- суспільство готове сприйняти підготовлені та продумані реформи, населення вмотивоване покращити умови життя і рівень добробуту якомога швидше.
У складанні планів відбудови правильна послідовність дій з урахуванням конкретних умов кожної країни — запорука успіху. Традиційний погляд на проблему полягає у спрямуванні основного обсягу допомоги на відновлення базових соціальних функцій і елементарної економічної активності з тим поясненням, що необхідно терміново покращувати життя людей. Насправді такі «економічні» заходи часто консервують бідність і відкладають справжнє відновлення країни «до кращих часів». Досвід найуспішніших держав говорить протилежне: економічний добробут на новій, сучаснішій і прогресивнішій основі — наслідок політичних реформ, які мають усунути глибокі причини виникнення війни, встановити у країні справедливу владу і порядок. Питання стійкого миру, безпеки, правопорядку мають бути розв’язані для ефективного використання коштів донорів та інвесторів у царині економіки і до того, як вони почнуть надходити. Суспільство має усвідомити країну майбутнього, яку варто будувати, інакше процес відбудови розтягнеться на десятиліття і, врешті-решт, може ніколи не стати історією успіху. Історія повоєнного відновлення країн Східної Азії та багатьох країн Африки підтверджує такий погляд.
Перехід від стадії війни до стійкого розвитку відбувається зазвичай поетапно. Перший етап — припинення конфлікту і створення передумов для стійкого миру і порядку. На наступному етапі найнеобхідніші інституції та інфраструктура починають відновлюватися, закладаються основи подальшої справжньої реконструкції та модернізації. Цей етап займає від року до двох і, як свідчить практика, досить успішний.
Справжнім викликом стає дальший етап, який триває 3-5 років і має вивести країну на шлях стійкого розвитку. Експерти не мають єдиної думки, що треба робити передусім, кожна з проблем соціально-економічної сфери здається терміновою і нагальною. Що стосується економіки, то перші кроки очевидні — бюджетна дисципліна, ринковий обмінний курс, справедлива податкова система, приборкання інфляції, відкрита торгівля і мала приватизація. Такі ж кроки, як земельна реформа та велика приватизація, зазвичай проводять на пізніших етапах.
Цілком справедливим буде твердження, що значна частина кроків спрямована на «лікування» симптомів, а не усунення глибоких причин виникнення війн унаслідок внутрішніх конфліктів. Щоб запанував стійкий мир, потрібно, звісно, усунути саме глибокі причини. Такий процес може забрати час і в деяких країнах не завершитися зовсім. Такі питання експерти з повоєнного відновлення відносять до специфічних умов кожної країни. У деяких випадках, як у Японії, ухвалили нову конституцію, у деяких, як у В’єтнамі, проводили перенавчання мешканців Півдня у спеціальних таборах, у деяких, як у Південній Кореї, будівництво демократії велося через диктатуру. Вибір завжди за народом країни, який прагне відновлення.
