(1802–1885)
Поєднанням прямого зображення та символіки, яка пов'язує факт із соціальними, політичними та філософськими оцінками й ідеями, надає йому масштабності, і пояснюється дієвість, значущість, прогресивність творчості Віктора Гюґо.
Символічний стиль Гюґо передбачає наявність двох органічно пов'язаних між собою початків – чуттєвого образу реальності та прагнення до трансцендентальності.
Письменник зводить характер однієї домінуючої рисі, різко ділить образи на позитивні та негативні, наділяє їх символічним портретом, шукає загальне в одиничному, вводить символічний колір, звертається до постійних символів.
У творчості Гюґо велике місце займають тема сім'ї, побуту, жанрові вуличні замальовки. Разом із ними з'являється в нього розмовна лексика (як відтворена деталь). Відомо, що саме Гюґо збагатив французьку поезію ХІХ ст. яскравим і точним пейзажним малюнком.
Поєднання низького та піднесеного, пошуки у сфері жанру вели Гюґо від од до вірша, об’ємної форми, що дозволяє поєднувати елементи драми, епосу, лірики, від трагедії до драми, до складної структури роману.
Твори
Критика
- Еволюція Гюго як поета (Новаторство поезії французького романтика)
- Жанрове новаторство роману В. Гюго «Знедолені» (про тип художньої свідомості перехідного часу)
- Загадка Есмеральди
- Кам’яна симфонія і кохання «короля блазнів» (Штрихи до аналізу образу Квазімодо, героя роману В. Гюго «Собор Паризької Богоматері»)
- Політична лірика Гюго в перекладах Івана Франка
- Публіцистичні посили в романі-епопеї Віктора Гюго «Знедолені»
- Схід та Захід у поетичній збірці Віктора Гюго «Орієнталії»: питання критичної інтерпретації