Видати справжнього «Чайковського»

Євген НАХЛІК

 Сьогодні мало хто знає, що «Чайковский» Є. Гребінки має дві редакції: одна представлена першодруком у журналі «Отечественные записки» (1843, т. 27, 28), друга – останньою за життя автора публікацією твору в сьомому та восьмому томах восьмитомового зібрання «Романов, повестей и рассказов Евгения Гребенки» (СПб., 1847, 1848).

 Текстологічна різниця між ними хоча й невелика, проте істотна: у перевиданні роману скрізь знято з-під епіграфів прізвище засланого Шевченка, епіграф «Там родилась, гарцювала Козацькая воля; Там шляхтою, татарами Засівала поле. Засівала трупом поле, Поки не остило... Лягла спочить... А тим часом Виросла могила...» перенесено з першої частини до першого розділу частини другої, де Шевченків вислів «А тим часом Виросла могила...» прив'язано до епізоду, коли Микита хоронить Тетяну. Цим хитромудрим трюком, що начебто повертав слову «могила» його пряме значення, заслонюючи метафоричний образ похованої «козацької волі», Гребінка прагнув якось «зашифрувати» виражений у романі мотив «національної туги», внутрішній зв'язок твору з Шевченковою музою; епіграф до останнього розділу, взятий з «Гайдамаків» («- Добре! добре! Ну, до танців, До танців, кобзарю! Сліпий вшкварив. Навприсідки Пішли до базару. Земля гнеться. - Нумо, Гонто! - Нум, брате Максиме! Ушкваримо, мій голубе, Поки не загинем!»), скорочено до перших двох рядків – усунуто, таким чином, згадку про Ґонту й Залізняка; епіграф до «Эпилога» «Все йде, все минає – і краю немає... Куди ж воно ділось? Відкіля взялось? І дурень, і мудрий нічого не знає. Живе... умирає... Одно зацвіло, А друге зав'яло, навіки зав'яло... І листя пожовкле вітри рознесли. А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили...», цей епіграф, який перегукується з поданим в епілозі «пейзажем-руїною» - символом загибелі колишньої козацької слави і величі - і увиразнює висловлену наприкінці «Чайковского» романтичну тугу за героїчною минувшиною, опущено зовсім. В останньому прижиттєвому виданні роману автор також відніс три кінцеві розділи частини першої на початок другої і зробив деяку мовну правку – та це вже із суто художніх міркувань. У контексті суспільної ситуації після 1847 року, коли Україна пережила розгром самодержавством Кирило-Мефодіївського товариства, внаслідок чого миколаївська цензура посилила пильність, нова редакція «Чайковского» зрозуміла, - автор намагався приховати національно-патріотичну спрямованість твору. Втім, чи Гребінка з власної ініціативи страхував себе отими маніпуляціями з епіграфами, чи до цього його спонукало недремне око цензорів – невідомо. Нагадую тільки, що ще під час першого видання «Кобзаря» (1840), котре Шевченко, до речі, здійснював за активної допомоги Гребінки, з поеми «Тарасова ніч» та послання «До Основ'яненка» було знято саме ті місця, в котрих ішлося про Гетьманщину та висловлювався сум за минулою «козацькою волею». Коментуючи ці вилучення, В.С. Бородін зазначає, що частина з них «могла бути завбачливо зроблена й самим Шевченком разом з Гребінкою, оскільки було б наївно сподіватися, що царська цензура пропустить рядки, які так безпосередньо торкалися національної долі українського народу, поневоленого російським царатом».

 У XIX – першій половині XX століття «Чайковский» поширювався в другій редакції. Така видавнича традиція склалася, очевидно, внаслідок того, що публікація роману в багатотомовому зібранні творів Гребінки була доступнішою, звичнішою для перевидання, ніж першодрук в «Отечественных записках». Про відмінність – у мірі виразності провідної ідеї – між журнальним варіантом «Чайковского» та його останньою за життя автора публікацією видавці і літературознавці, схоже, навіть не знали. Принаймні, я ніде не знайшов текстологічного зіставлення двох редакцій Гребінчиного роману. Так стихійно, без належного наукового обґрунтування канонізувалася друга редакція «Чайковского». Вона входила до посмертних багатотомових видань творів Є. Гребінки, її ж переклав (скорочено) українською мовою і надрукував окремою книжкою у Львові 1864 року Ксенофонт Климкович (1926 року його переклад доповнив – за тою ж другою редакцією – і видав, також у Львові, Володимир Дорошенко).

 1957 року «Чайковского» було перевидано у третьому томі п'ятитомового зібрання творів Є. Гребінки (упорядник та автор передмови С.Д. Зубков). Хоча в примітці й зазначалося, що текст роману подається за публікацією в «Отечественных записках», однак за традицією читачам пропонувалася друга редакція твору. 1959 року «Чайковский» вийшов окремим виданням у «Молоді» з передмовою того ж С.Д. Зубкова. Тут нарешті за канонічний текст було справедливо вибрано першу редакцію роману (із зазначенням джерела: «Отечественные записки»). Воно й досі залишається унікальним – єдиним книжковим! - виданням першої редакції «Чайковского». Та наприкінці «славного десятиліття», коли процес демократизації суспільного життя пішов на спад, комусь, видно, не сподобався яскраво виражений у журнальній публікації цього роману пафос «національної туги», осуд національного нігілізму, тож у «Вибраному» Є. Гребінки («Дніпро», 1964) було відновлено, без будь-яких пояснень у передмові того ж літературознавця, другу редакцію «Чайковского». Її ж переклав українською мовою Діодор Бобир (книжка вийшла в «Дніпрі» 1966 року).

 У 1980-1981 роках академічне видавництво «Наукова думка» здійснило тритомове видання творів Є. Гребінки. Здавалося, от тут би й висвітлити текстологічну історію «Чайковского». Та ба!.. У примітках до роману, вміщеного в другому томі, редактором якого виступив С.Д. Зубков, згадано першодрук «Чайковского» в «Отечественных записках», однак вказано, що твір подається за виданням 1848 року «з уточненням окремих місць за першодруком». Уточнення це звелося до повернення прізвища Шевченка під епіграфи з його творів, але навіть акцентуючий епіграф до «Эпилога» «Все йде, все минає і краю немає...» не відновлено.

 І в останньому перевиданні «Чайковского» (в однойменній книзі з кількома іншими творами Гребінки) у «Дніпрі» 1988 р. С.Д. Зубков у передмові «Проза Евгения Гребенки» знову обійшов питання про текстологічну історію роману і навіть зазначив, буцімто Гребінка вибрав для «Чайковского» п'ять епіграфів з поезії Шевченка, а у виданні 1848 року тільки познімав з-під них поклики на засланого поета, тоді як насправді у першій редакції «Чайковского» епіграфів з Шевченкових творів було шість.

 Глибоко патріотична журнальна редакція «Чайковского» в застійну добу замовчувалася, перевага віддавалася його другій редакції, більш поміркованій, аніж перша. На жаль, перестрахувальницька інерція подіяла і в часи перебудови. Посилання ж на останню авторську волю в даному разі не може бути аргументом, бо та воля залежала так чи інакше від цензурного тиску. Пора, нарешті, повернути читачеві справжнього «Чайковского», тобто його першу редакцію (врахувавши при цьому незначні стилістичні виправлення у публікації 1848 року). Це буде повернення і справжнього Гребінки, чиї національні почуття відзначалися більшим драматизмом, а національна свідомість була глибшою, ніж це нам уявлялося досі.

 Джерело: Київська старовина. – 1999. - № 10. – С. 156-158.