Естетичні погляди Панаса Мирного

І.І. Пільгук

 Панас Мирний відіграв значну роль у розвиткові естетичної думки. Не раз він висловлював цінні думки про природу творчості, зв'язки літератури з іншими видами художнього мислення, зокрема з образотворчим мистецтвом.


 Про це у його листі до М. Коцюбинського (1898) читаємо: «Що б сказали усі, якби маляр-художник узяв та над кожним своїм вирисом понаписував: «ну тай хороше яке оце дерево! або яка у того чоловіка статна постать, гарне обличчя, лукаві очі і таке інше? Певне — усі б засміяли такого маляра. А ми (письменники), маючи далеко більше спромоги намалювати усяку картину, вивернути перед очима людську душу, вирисувати забої серця (бо у маляра тільки й спромоги, що краски, а в нас — живе людське слово, яким збагнеш найтендітніші почування), — ми не хочемо одні тілько живі образи подавати, а ще й від себе додаємо, що ото, мов, яке хороше, або оте надивовижу чудове (гідне пензля першорядного баталіста)... Удержуйтесь, добродію, від сього».

 У змаганні з мистецтвом живопису Мирний досяг великої емоційної промовистості картин природи, портретів, соціально-побутових зарисовок. Він умів зором художника збагнути простори, широку далечінь, відтворити красу природи у всьому багатстві кольорів і звуків. «Я люблю огненну красу сонця», — говорив письменник і цю красу він передавав як живописець і як поет. Його пейзажі не зводяться до реєстрації видимих речей; вони сповнені поетичного пафосу, передають гармонію земної краси. Письменник ішов у ногу з творцями національного епічного живопису і вносив свою лепту в храм великого мистецтва. «Моє око,— писав він,— завжди було чуле до краси, моє серце завжди уразливе до неї».

 Ліро-епічна тональність є характерною стильовою ознакою пейзажів Мирного. Він досяг емоційної виразності у відтворенні краси рідного краю. Несходимі простори, далекі дороги, соняшні дні, прозорі вечори, голубі світанки, грозові краєвиди і снігові замети зливаються тут в узагальнений образ, що бере свій початок у пісні й думі.

 Національно-колоритний пейзаж Панаса Мирного перегукується з такими живописними картинами його сучасників, як «Українська ніч», «Чумацький тракт», «Дніпро вранці» А.І. Куїнджі, «Козача левада», «Чумацький Ромоданівський шлях», «Козак Голота» С.І. Васильківського. Поетичною задумливістю і кольоровою гармонійністю українські пейзажі Мирного змагаються з живописом І. Левітана.

 Школа реалістичного живопису відіграла неабияку роль в естетичному відтворенні природи письменниками-реалістами, що у свою чергу мало позитивний вплив на утвердження естетичних принципів живопису. Саме ця взаємодія в розвиткові естетичного сприймання дійсності виразно позначилася на творчості Панаса Мирного. Пейзаж для нього не був самоціллю, а лише однією з складових частин розгорнутих соціально-психологічних картин. Кожен персонаж його творів своєрідно сприймає красу природи. Вона постійно впливає на формування характерів. Пригадаймо, як Чіпка-підпасич сприймає навколишнє оточення: «Йому так гарно, весело; йому так вільно, просторо... Чвала собі помалу. Торбина на плечі, малахай у руці...

 Чіпка лежить на спині, дивиться в блакитне небо. Небо синє, чисте — ні хмарочки, ні плямочки — глибоке, просторе та широке. Не продивитися його глибини, не досягнути оком до краю! Погляд тоне в тій синій безодні, як у сивому тумані... тільки думка росте та ширша».

 Тонке відчуття краси просторів пов'язується у творі з вихованням волелюбного характеру героя. Складаючи гімн красі природи, письменник показує силу почуттів людини. Ще в одному з ранніх нарисів Панас Мирний писав: «Земля така люба, хоч і чорна... Вона мене споїла своїми сльозами, згодувала тяжкими зітханнями».

 Щоб любити рідну землю, боліти за долю свого народу, треба насамперед знати життя, заглибитись у нього, побачити соціальні його підвалини, конфлікти, невпинну боротьбу. Так народжується реалістичний метод творчості у кращому розумінні цього поняття. Реалістичний творчий метод грунтується на матеріалістичному філософському світорозумінні. Мало сказати про Панаса Мирного, що він виробив у собі таке світорозуміння, — він його вистраждав. Після ранніх літературних спроб він вирішує: «Між люди! У справжнє життя! Хай воно тебе посіпає, хай зачіпає — отоді може й вийде що, як не звихнеться сила, як не запліснявіє серце». Творчі невдачі не розхолоджували молодого письменника, а гартували його волю, наполегливість, навчали перемагати. Після однієї невдалої спроби створити повість він писав у щоденникові: «Я її 10 тисяч раз перероблю, щоб тільки вимовить як слід, як у житті воно є... Я язик собі вирву, коли він, стільки літ даремно лежачи за зубами, не заговорить так, щоб і каміння завило»...

 У формуванні естетичних поглядів Панаса Мирного відіграла певну роль передова критика. Сприймав він її не догматично, а творчо, як художник-мислитель, що виробляв свої оригінальні естетичні поняття і смаки. Письменник уважно прислухався до голосу Чернишевського та інших теоретиків. Чимало давав йому порад також брат Іван Рудченко (псевдонім — Іван Білик). Ось що він писав про завдання письменника: «Не назад вести громаду свою треба, а спустившись до неї, підвести і її вгору до себе; та не на хмарах, не поза хмарами, а поставити її на тій самій землі, що її кров'ю напоєна. Не світом каганчика свого освітити громаду, а світом праведним сонця» («Перегляд літературних новин», 1873).

 Прислухався Панас Мирний і до голосу М. Драгоманова, який у статті «Література російська, великоруська, українська і галицька» поставив питання про ідейно-творчі зв'язки української і російської літератури, вказував на життєвість ідей, висловлених Бєлінським, Чернишевським, радив сприймати в них усе краще й корисне.

 Однак самого вивчення життя та сприймання традицій мало для визрівання естетичних поглядів такого могутнього таланту, яким був Панас Мирний. Нас цікавить, як письменник, сприймаючи традиції своїх попередників та вивчаючи життя, виробляє свій індивідуальний стиль, свою творчу манеру, як ця творча індивідуальність стає найістотнішою ознакою таланту художника. Тут мають значення і об'єктивні, і суб'єктивні чинники, що визначають естетичні смаки і талант письменника-реаліста.

 «Ти в творчості своїй подібний океану», — писав В. Сосюра у вірші, присвяченому Панасу Мирному. Цей океан заповнювався поволі, у невтомній праці художника слова, у виробленні оригінального стилю. Він ніколи не переоцінював свого художнього хисту і скромно вважав, що талант родиться у невтомній праці, в патріотичному усвідомленні завдань художника служити своєму народові. Тут треба відкинути холодне споглядання, а жити серцем і душею. У листі до братів Тобілевичів (1898) Панас Мирний писав: «Ви виявляли, як скніє та побивається людська душа, як людське серце підкидається-б'ється серед усяких обставин життя?! Щоб такого поспіху добутись, то треба чаяти в своїй душі великі сили: непохибну любов до свого краю, і творчу душу, і тонкий смак та хист».

 Панас Мирний написав такі романи, повісті та оповідання, яким важко знайти прямі паралелі в інших літературах. Секрет його оригінальності — в естетичному сприйнятті життєвих явищ, у пізнанні національних характерів, взятих з реальної дійсності. Тут позначалися не споглядальні естетичні поняття, а дійові. Це одна з суттєвих ознак реалістичного методу письменника.

 Відомо, що проблема позитивного героя в літературі критичного реалізму набула найрізноманітнішої художньої інтерпретації. Панас Мирний розв'язує її не прямолінійно, в його позитивних героях відтворено душу народу, його страждання, боротьбу. Не випадково письменник вдається до передісторії своїх героїв, у мові та їхніх помислах передає і дух епохи, і звичаї, і психічний склад народних характерів. Своєрідний він і в своєму соціально-психологічному трактуванні актуальних тем. У багатьох його творах постають образи безталанних жінок. Проблему трагедії жінки не раз ставили видатні письменники світової літератури. Панас Мирний оригінальне розв'язує цю проблему на основі української реальної дійсності, проймаючись великою любов'ю до знедолених, розкриваючи колізії, зумовлені соціальними й національними обставинами. Українська пісня про жіночу долю в тогочасному суспільстві визначила і стиль зображення його героїнь.

 Можна без перебільшення сказати, що у світову галерею трагічних образів жінок Панас Мирний вніс оригінальний, хвилюючий своєю естетичною довершеністю портрет Христі Притиківни — героїні роману «Повія». Відомий у літературі також і образ «чумазого» (з найрізноманітнішими відтінками). Але у Панаса Мирного він не просто традиційний — письменник оригінальний у розкритті психології цієї страхітливої сили в «темному царстві».

 Народність його творів далеко виходить за межі етнографізму, хоч він і був значним побутописцем; визначається вона демократичною цілеспрямованістю, яскравістю соціально-психологічного аналізу. Кожен твір письменника пройнятий духом народного гніву, протесту проти гноблення.

 Все це має безпосередній зв'язок з матеріалістичною естетикою Панаса Мирного, у виробленні якої певна заслуга належить Шевченковому «Кобзареві», що був нерозлучним супутником у творчому житті письменника. Він допомагав освітлювати «світом праведним сонця» життя народу та збагнути чарівну силу слова. «У мене одна думка, — писав Мирний до М. Старицького: — як би нам нашу красну мову так високо підняти, як підняв її Шевченко у пісні». Народна пісня та поезія Шевченка стали для Панаса Мирного чудовим зразком стилістичного багатства та художньої довершеності.

 Він підготував був до друку статтю «Рідна мова», в якій картав тих «мудраків», що негують своєю рідною мовою»: «А щоб наші мудраки знали, що то таке «рідна мова», то ми мусимо отут подати переклад невеличкого за розміром та безмірно глибокого за змістом твору великого письменника братнього нам народу Тургенєва, що ось як сказав про рідну мову: «В часи зневіри, в годину важких думок про долю рідного краю, — ти одна моя підпора й запомога, о, велика, могутня, правдива та вільна рідна мово! Якби не було тебе, то, як не впасти в розпуку, бачучи усе те, що коїться дома?.. Та як його і не доняти віри, щоб таку мову не було дано великому народові!»

 Життя і розвиток мови Панас Мирний пов'язував з життям і розвитком народу. В боротьбі за кращу долю народу, за його майбутнє, він захищав рідну мову від ворожої зграї царських чиновників, що здійснювали політику гноблення російського самодержавства.

 Начерк однієї статті про мову Мирний починав відомими рядками Шевченка:

 Ну що б, здавалося, слова...

 Слова та голос — більш нічого.

 А серце б'ється-ожива,

 Як їх почує!..

 У цій таки статті він розглядає мову як вираз «народного світогляду». Мова для нього була не засобом схематичної реєстрації фактів, а живим знаряддям, скарбницею духовних надбань народу. З усією виразністю естетичні погляди письменника виявилися в постановці питання про значення рідної мови як першоджерела художнього мислення.

 Л-ра: УМЛШ. – 1967. - № 2. – С. 16-21.

 

   





Ключевые слова: панас мирный,панас мирний,критика на твори мирного,критичні статті,хіба ревуть воли, як ясла повні,повія,панас мирний реферат,скачать бесплатно,українські письменники,украинские писатели 19 века,критика