Оксана Нестеренко

300, і навіть більше днів у році
Для ЗУСТРІЧЕЙ, розмов, підтримки.
Для миру в серці і прояву любові.

Життя іде
окремими сторінками АЛЬБОМУ
І час так швидко проминає,
і жовтим листям опадає....

А ми Одні, не бачачи нікого поруч
Живемо ніч і день.
і потім знову ніч, і день і ніч.....

Не проявивши теплоти,
Забувши про турботу
Тоді, так беззмістовно із серцем кам'яним
Шукаємо підтримки коли нам зле.

І очі наші часом так палають,
Без снів ідуть години тьми
Важкі думки свідомість огортають.

Постійно, хочемо чогось від когось взяти
І забуваємо, що треба взамін дати.
І уявляємо, що буде так завжди:
- "Хто дав, він знову й знов давати буде"

Любий вогонь, і навіть зірка, з часом потухає,
якщо ніщо не пожирає
Людина, що лише дає так само знемагає.

В думках ми кажемо "минеться"
Працюємо на свій авторитет
Себе будуєм, інших відкидаєм
Чи гірше: в інших забираєм!

В душі нещасні і самотні
Упавши з висоти
Нам ні до кого після того йти

Нісенітниця. Здається нам.
Та друзі - це лише знайомі стали.
Бо, ми для себе завжди жили.
Нікого насправді більше не любили...

Всі праці нашого життя.
Підуть у небуття
Коли високомірна згорить свіча.....

Кінець життя,
Кінець паланню свічки егоїста.
Гірка сльозина - розум посвітлішав
Було вже пізно....

Ми самі обираємо як жити
Чи Я, для Мене
Чи комусь і щось творити...

Кава, кухня, стіл
І хтось один
самотньо плаче
Він дивиться в вікно й шепоче я змінююсь...

З потилиці на нього й я дивлюсь
І впізнаю забутого себе.
Мій зміст тепер боротись з Егоїстом
І побороти того кого створила я.