Про Молдову

Хоч як дивно, найбільше спогадів про Молдову в українців залишилося з радянських часів. Пам’ятають Марію Кодряну, Іона Суручану, Надєжду Чєпраґу, композитора Євґенія Доґу, режисера Еміля Лотяну та його стрічку «Табор уходит в небо» (кіностудія «Молдовафільм»). Згадують ще фільм-казку про Фет Фрумоса та мультики за мотивами молдавських казок. У пам’яті закарбувалися також імена деяких письменників з часів, коли літератури країн СРСР перекладали російською, зокрема Васілє Васілаке. Нічого дивного, адже від кожної респуб­ліки мала бути представлена на всесоюзному рівні певна кількість письменників, естрадних співаків, режисерів тощо.

На жаль, про сучасне культурне життя південно-західного сусіда ми не дізнаємося ані в книгарнях, ані в кіно, ані на культурних заходах. Сьогодні чи не єдиною візитною карткою Молдови у нас є Zdob si Zdub, а відомого режисера Іґоря Кобілянскі знають лише втаємничені в молдовську чи румунську культуру (до речі, в одній зі своїх короткометражок він обіграє відомий анекдот про лампочку і молдован).

Виноград, вино, мамалига, бринза... Бессарабія, Децебал, Штефан чел Маре, Молдавське князівство… Танець «Молдавеняска»… Базар «7-й кілометр» в Одесі... Усі ці назви відлунюють барвистою екзотикою південного сонячного краю, але не складаються в цілісний образ країни. Молдова була і лишається для наших співвітчизників країною транзиту – колись із Києва до Чернівців та з Івано-Франківська до Одеси чи Криму, а сьогодні з Києва до Бухареста. На запитання: чи хотіли б ви відвідати Молдову – пересічний українець лише знизує плечима. Це непопулярний туристичний напрямок європейської провінції.

Молдова – країна з давньою історією. Колись вона була частиною Румунії, яка й досі прагне єдності з меншою сусідкою, щедро роздаючи свої паспорти. Виходить, ми навіть не знаємо, якою мовою розмовляє наш південно-західний сусід. Здивування в українців викликає повідомлення самих молдован, що молдовської мови як такої не існує, а є лише румунська. Виявляється, молдовська мова – це радянська вигадка. До повернення країни з кириличного письма на латиницю траплялися парадокси молдовсько-румунського словника, коли ті самі слова були написані по-різному. У грудні 2013 року Конституційний суд Республіки Молдова визнав румунську державною. Проте в Україні й досі в деяких бюро перекладів трапляються такі непорозуміння, як молдовська і румунська в одному списку пропозицій.

На українсько-молдовському прикордонні люблять і шанують молдован, із якими віддавна дружньо живуть поруч. Відзначають їхній розум, підприємливість, працьовитість, щирість і простоту. 

Розповідають і таку бувальщину. Після розпаду СРСР тривав обмін паспортів, коли люди в зоні малого прикордонного руху подорожували з документами різних зразків. Один молдованин виїжджав з України і показав радянський паспорт. Прикордонник зауважив, що бракує фотографії у віці 25 років, а чоловікові вже 30. «Мей, домнуль начальник, я живу в селі, і нам це там не треба», – виправдовувався молдованин. «Слухайте, у вас там робіть що хочете. Зараз виїжджайте, але без фото вже не впущу до України». Минає якийсь час. Раптом до того самого прикордонника підбігає молдованин і радо вітається. «Домнуль начальник, пам’ятаєте мене? Я виправив усі помилки, як ви сказали мені, й додав фото». Той не відразу впізнає, адже за день через кордон проходять тисячі людей. Відкриває документ і німіє. У паспорті вклеєне нестандартне фото розміром 5 на 6 см чоловіка, який спирається на берізку. «Що це таке?» – «Ну я повернувся і попросив дружину з донькою пошукати мені світлину, на якій мені було 25 років. Знайшли цю, я відрізав дружину й ось вклеїв». Прикордонник завмер над паспортом, а потім у відчаї махнув рукою і дозволив їхати.

Молдова мало цікавить українців як надто бідна. Тим часом одесити згадують, що молдовани завжди вміли дати собі раду. В Кишиневі й Тирасполі постійно були різноманітні товари й туди охоче їздили їх купувати. У Чернівцях також добре згадують молдован, до яких навідувалися скупитись, але так само кепкують в анекдотах. У пізні радянські часи був період книжкового дефіциту, коли придбати цікаве видання можна було лише по знайомству чи здавши 20 кг макулатури. Тоді з’явилася продукція видавництва «Картя Молдовеняске» з Кишинева, що випускало книжки, які мали шалений попит. І знайшлися гуртовики, які привозили їх до Києва. Хоч і друкували їх на найгіршому папері без ілюстрацій з дуже примітивними обкладинками, але попит задовольнили. Тож молдовани вельми підприємливі люди і вміють заробити.

Колись наші країни єднала спільна боротьба з татарською навалою. У першій половині XVI століття частина Галичини й Покуття перейшла від поляків до Молдавського князівства часів Штефана Великого. А один із найгарніших храмів Львова XVI століття – Успенська церква, яку називають також Волоською, бо більшу частину коштів на її будівництво дав один із молдавських господарів. Найвідомішим вихідцем із Молдови є київський митрополит Петро Могила. Гетьман Богдан Хмельницький одружив свого сина Тимофія з Розандою, єдиною донькою господаря Васілє Лупу. Пізніше Іван Мазепа, тікаючи після поразки під Полтавою із залишками українського війська, знайшов притулок у Бессарабії. А після Полтавської битви і смерті гетьмана в місті Бендери була затверджена Конституція Пилипа Орлика.

Молдова – гостинна, мальовнича земля з фортецями і монастирями, затишними містами й селами на берегах річок та озер, а також розкішними виноградниками. Шкода, що так мало турфірм пропонують поїздки до нашого південно-західного сусіда.

tyzhden.ua