Юстінас Марцінкявічюс. Роздум
Хочу я дійти до серцевини,
все пізнати — в світі і в собі.
Глибини б! Та де оті глибини,
коли сам гублюся я в юрбі.
Простоти!.. Вона мені жадана,
як окраєць хліба... Зірку ту,
що освітить шлях до океану,—
бачить шлях би й знати, що іду.
Взяв дітей за руки я й на гору
їх веду — допитливих, зірких.
Хочу не собі,— для них простору,
миролюбний я — в ім’я ж бо них.
Зрілість — це збагнути в неспокої,
з ясністю, що сумніву не зна:
кожна кривда ношею тяжкою
кволі їхні плечі пригина.
Лиш не довелось би виправляти
справ моїх їм завтра на льоту...
Ні, не хочу їхнього прокляття,
як свою обстоять правоту.
Переклав Володимир Коломієць
Твори
- Буття
- Дві жінки
- Жалітиму інших
- Життя поета
- Крижані квіти
- Лось
- Мов глибокі хвилі — день по дневі
- На світанні
- Натхнення
- Роздум
- Серпень
- Стара азбука
- Туга
- Шкільна муза
- Шосе індустрію грає
Критика
