Біографія Олександра Довженка

У 1930-х роках Олександр Довженко постав як самобутній кінорежисер, фундатор поетичного кіно, визнаний світом митець. Чарлі Чаплій зазначав: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя і поета — Олександра Довженка».

40-ві й 50-ті роки приносять Довженкові славу письменника, художника слова, правда, основною мірою уже по його смерті.

Народився Олександр Петрович Довженко 10 вересня 1894 року в м. Сосниці на Чернігівщині.

Джерела Довженкового таланту — це і розкіш придеснянської природи, і його вроджені сприйнятливість до краси, багата уява, мрійливість. Це й народна пісня, казки, колядування, і вплив селянського оточення — хліборобів, косарів, рибалок, його рідних — діда, батька, матері, яка народила чотирнадцятеро дітей, багато з яких померло в юному віці.

Довженко вчився в Сосницькому міському чотирикласному училищі, був відмінником, вступив 1911 до Глухівського учительського інституту. Юнак дуже багато читає, бере участь у виставах, малює, організовує український етнографічний хор в одному з ближчих до Глухова сіл. Багато дала йому самоосвіта, зустрічі з різними людьми, принаймні, одержавши призначення до 2-го Житомирського змішаного вищого початкового училища, молодий учитель добре справляється із обов’язками викладача фізики, природознавства, географії, історії та гімнастики, стає улюбленцем учнів.

1917 року він перейшов на вчительську роботу до Києва і вступив на економічний факультет Комерційного інституту.

Революційні, національно-визвольні процеси цілковито заполонюють його. У 1918 він — голова громади Комерційного інституту, у 1920 — уже більшовик, бореться проти білополяків у житомирському та київському підпіллі. Восени 1921 О. Довженко у Варшаві, працює завідуючим загальним відділом при українському посольстві; з весни 1922 — в Німеччині, на посаді секретаря консульського відділу торгового представництва УНР. Тут вступає до приватної художньої майстерні й одночасно відвідує лекції в берлінській Академічній вищій школі образотворчого мистецтва.

А в липні 1923 Довженко повертається до Харкова й незабаром стає відомим як художник-ілюстратор «Вістей», автор виразистих політичних карикатур, який підписуватиметься псевдонімом «Сашко». Прагнув бути в гущі подій, був запальним учасником літературно-мистецьких диспутів і зустрічей і за три роки роботи у «Вістях» (1923-1926) здобув визнання і знайшов численних друзів.

З 1926 Довженко в Одесі на кіностудії. Одеська кінофабрика тоді розбудовувалася, тут працював Ю. Яновський, знімались такі відомі актори, як М. Заньковецька, А. Бучма, І. Замичковський, М. Надемський, згодом — Ю. Шумський, Н. Ужвій, П. Масоха, М. Братерський. Нове мистецтво полонило 33-літнього художника. У новонароджуваному мистецтві, в основі якого — рух, а не статика, Довженко відкривав для себе ту щасливу сферу, де б він міг реалізувати своє давнє, ще юнацьке, бажання «начебто розділитися на кілька частин і жити в багатьох життях, в багатьох професіях, країнах і навіть видах».

Хроніка творчої діяльності О. Довженка на Одеській кіностудії така: сатирична комедія «Вася-реформатор» (1926), короткометражна комедія «Ягідка кохання» (1926), «Сумка дипкур’єра» (1927), «Звенигора» (1928). Сценарії до двох перших фільмів Довженко писав сам, до двох останніх — інші автори, за його відчутною режисерською участю. Як актор Довженко виступив перший і єдиний раз у картині «Сумка дипкур’єра», створивши привабливий символічно-патетичний образ кочегара.

Відбулося два великі громадські перегляди фільму «Звенигора» в Парижі, які закінчувалися овацією. Картина обійшла екрани Голландії, Бельгії, Аргентини, Мексики, Канади та інших країн. Поетичний характер кінорозповіді буде засвідчено й новою картиною Довженка «Арсенал» (1929).

1930 року з’явилася «Земля», яка вивела українське мистецтво на широкі міжнародні обшири й принесла Довженкові світову славу. Цей твір зробив глибокий вплив на молодих кінематографістів Франції і особливо Англії. У 1958 на всесвітній виставці в Брюсселі 117 відомих кінознавців і кінокритиків із 20 країн, добираючи 12 найкращих фільмів усіх часів і народів, назвали і «Землю» Довженка...

По деякім часі, 1952 р., Довженко повернеться до «Землі» й «запише» її, створивши самобутній прозовий твір.

Після короткочасної поїздки до Німеччини під час зйомок «Землі» О. Довженко наступного, 1930, разом із своєю дружиною і надалі режисером усіх його фільмів, Ю. Солнцевою виїжджає в тривале закордонне відрядження. Протягом червня-жовтня він відвідав Берлін, Гамбург, Прагу, Париж, Лондон, демонструючи «Землю», «Звенигору», «Арсенал», виступав перед журналістами, кіномитцями й кінокритиками, виголосив кілька доповідей про нову кінематографію, з інтересом приглядався до «тонфільмів», висловив передбачення щодо телевізора й безекранного кінематографа, яке викликало сенсацію, зустрічався й вів дружні бесіди з Анрі Барбюсом, Роменом Ролланом, Жоржем Садулем, Леоном Муссінаком, Гербертом Уелсом, Любомиром Лінгартом, Альбертом Ейнштейном.

Йшов страшний для України 1933-й рік. Конфлікти Довженка на Київській студії, особливо після постановки фільму «Іван» (1932), загострювалися. Важко сказати, як могли б далі розвиватися події, якби він з його мужньою і запальною вдачею, національно свідомою позицією лишився в Києві, Україні в часи винищення української інтелігенції. Але щось чи хтось ніби вберігав його.

1933 року Довженко вже працює на Мосфільмі. Цього ж року він разом із О. Фадєєвим та Ю. Солнцевою кілька місяців подорожує по Далекому Сходу — Амуру, тайзі, Сахаліну, готуючись до написання сценарію «Аерограду».

1939 року вийшов на екрани «Щорс» (поставлений на Київській кіностудії). Фільм швидко став популярним, глядачеві подобались подані з гумором колоритні народні, національні характери.

Коли почалася війна, Довженко, уже майже п’ятдесятилітній, не при великому здоров’ї, проситься на фронт і, хоч спочатку мусив евакуюватися до Уфи, Ашгабада, врешті домагається свого. Протягом 1942-1943 він працює як пропагандист політуправління на Північно-Західному, Сталінградському, Воронезькому фронтах, самовіддано несе службу політпрацівника, військового кореспондента. Одночасно ставить документальні фільми, пише кіносценарії, постійно виступає по радіо.

Протягом 1942-1943 написано кіноповість «Україна в огні», протягом 1944-1945 — «Повість полум’яних літ», оповідання «Ніч перед боєм», «Відступник», «Стій, смерть, зупинись!», «На колючому дроті» тощо.

Напруженою була творча діяльність митця і в повоєнний час — це яскраво засвідчує хроніка його режисерської й письменницької праці в останнє десятиліття. Він створює художньо-документальний фільм про Вірменію «Країна рідна» з власним дикторським текстом, починає роботу над романом «Золоті ворота», де головним персонажем мав виступати давно виношуваний ним і так чи інакше вже окреслюваний в різних творах, зокрема в «Україні в огні», народний герой-трудівник і воїн Кравчина; пише п’єси «Молода кров» і «Міра життя», остаточно завершує п’єсу «Потомки запорожців» («На зламі століть», 1953), знімає фільм «Життя в цвіту», створює на основі кіносценарію п’єсу з такою ж назвою (1946) і другий варіант фільму «Мічурін» (1949), пише кілька оповідань. Створює кіноповість «Зачарована Десна».

У 50-х роках розпочинається будівництво Каховської ГЕС і письменник, задумавши фільм про цю подію, кілька років їздить до Каховки, живе там, зустрічається з будівельниками, селянами, інженерами, вченими, збирає матеріал, веде записні книжки і щоденник.

1956 року в березневому номері журналу «Дніпро» була опублікована «Зачарована Десна», появі якої Довженко дуже радів. У цей час була завершена й «Поема про море».

У листопаді розпочались зйомки кінофільму «Поема про море». А 25 листопада 1956 року Олександр Довженко раптово помер.

Оповідання, кіноповісті Довженка мають внутрішню єдність, значно більшу, ніж звичайна спільність у творах, написаних тим самим письменником, — це і справді ніби одна книга про час і народ. Її прологом по праву може вважатися «Зачарована Десна», а вивершенням — «Поема про море», перейнята прагненням широкого поетичного синтезу розповідь про сучасність і історію, народ і особистість, працю й красу, схвильовані роздуми про «народну душу» та «виховання почуттів».

Олександр Довженко

Довженка називали поетом і водночас політиком кіно. Його порівнюють з Гомером, Шекспіром, Рабле, Гофманом, Бальзаком, Бетховеном, Брехтом.

Сам він казав, що свої картини «писав з гарячою любов’ю, щиро. Вони складали найголовніший смисл мого життя». Але система, використовуючи цю «гарячу любов», не тільки підносила митця, а й ламала його.

Біографія

Твори