Майстерність П. Козланюка у відтворенні селянської недолі (Спроба типологічного аналізу)
Івасишин Н.М.
Перші літературні спроби Козланюка засвідчили, що «у своїй творчості письменник перебуває під впливом «покутської трійці», але спостережливість, з якою він фіксує життя сучасного села, та постійне шукання себе у творчості дає запоруку, що Козланюк посяде своє окреме місце в молодій галицькій революційній літературі».
Селянська тематика займає у творчості письменника особливе місце. Зображуючи життя селян в умовах капіталістичної дійсності, Козланюк розкриває класову диференціацію західноукраїнського села.
Причини соціальної нерівності, зубожіння і пролетаризації селян глибоко розкриті у ранніх творах П. Козланюка. Безпросвітна доля людей, зображених письменником, схожа з долею героїв оповідань І. Франка («Добрий заробок», «Вугляр», «На дні»), В. Стефаника («Синя книжечка», «Катруся», «Сама-самісінька», «Лист», «Кленові листки», «Палій», «Новина», «У нас все свято»), М. Черемшини («Карби», «Святий Николай у гарті»), Леся Мартовича («Нечитальник», «Лумера», «Мужицька смерть»).
Загострена увага до важкого життя селян, прагнення осягнути внутрішній світ трудящої людини, показати зростання її соціального світогляду характерні для другої збірки письменника «Вогонь». Порівняно з ранніми творами Козланюка, герої його оповідань, написаних у 30-ті роки, змальовані яскравіше і переконливіше, оскільки вони проходять певний шлях становлення — від пасивності до протесту й заперечення дійсності. Одні з них «реагують знущання і вибухом стихійної ненависті, інші затискують зуби, чекаючи слушного часу, ще інші відповідають на сваволю боротьбою з режимом». Зосередимо увагу на одному з кращих оповідань П. Козланюка «Варгат», яким відкривається збірка «Вогонь».
Змальовуючи в цьому класичному творі образ стихійного протестанта, письменн звертається до аналізу людської особистості в її розвитку, становленні. Добре знаючи психології селянина, його побуту і звичаїв, дає змогу письменникові побудувати цільну структуру оповідання, так насичену народними розмовними інтонаціями, що читач майже не відчуває особи автора. Авторська оцінка зображуваного виявляється в глибоко продуманому зіставленні життєвих ситуацій і конфліктів. Індивідуалізація, розкриття внутрішнього світу Семена, ідуть передусім по лінії його стосунків з привілейованим світом гнобителів. Всебічно розкриваючи еволюцію цього характеру, Козланюк переносить основну увагу на обставини, які породжують у головного героя глибоке невдоволення існуючим ладом, що згодом знаходить свій вияв у протесті «Коли Семена описали за борги й наказали до двох місяців вибратися хати — він оскаженів.
— Гей, люди, уважайте на мене, як писане яйце, бо дурний, бо я варіят тепер. В мене вже ні хати, ні бога, ні сумління, я й криміналу вже не боюся».
Розорений паном, герой твору поповнює ряди сільського пролетаріату. Проте він не впадає у розпач і готовий виступити проти своїх ворогів.
Певне прозріння, усвідомлення жахливого становища таких, як він, спостерігаємо на прикладі поведінки Гната Орестюка з оповідання Я. Галана «Кара». Письменник створив правдивий образ, показав усю складність характеру селянина, спершу надміру довірливого й навіть наївного, а згодом — переконаного й мужнього. На конкретному життєвому матеріалі, переживаннях і роздумах героя твору Я. Галан простежує типову долю безправної, знедоленої людини. Тонко передано у творі психологічний стан Гната в останню ніч перед стратою. Тільки після смертного вироку Гнат Орестюк усвідомлює необхідність боротьби проти експлуататорського світу, на краю життя «лють і розпука за своє безсилля охопили Гната і, мабуть, з розпуки перестало битися його серце». З цим почуттям він стає під шибеницю, хоче глянути в очі своїм катам, але вони «немов налякалися всієї сили зненависті, що била з Гнатових очей... Гнат не зімкнув їх навіть тоді, коли йому виштовхнули стілець з-під ніг».
Як і Я. Галан, П. Козланюк відтворює надзвичайно складну ситуацію, в яку потрапляє герой оповідання «Варіят», розорений експлуататорами і викинутий на вулицю разом із сім’єю. Ми бачимо Семена у стані найвищого душевного напруження, у стражданнях і відчаї. Однак за цих умов своїми діями трудівник доводить, що він, хоч і безправний та пригнічений, але готовий відстояти свою людську гідність і своє, мужицьке, право.
Відтворюючи трагічні картини соціальної нерівності крізь призму уявлень і міркувань прибитого горем і злиднями селянина, Козланюк глибоко проникає у внутрішній світ Семена, який починає розуміти причини свого злиденного життя. Майстерності психологічного аналізу П. Козланюк учився в своїх великих попередників — Стефаника і Черемшини, для яких, як стверджував І. Франко, «головна річ людська душа, її стан, її рухи в таких чи інших обставинах, усі ті світла й тіні, які вона кидає на ціле своє окруження залежно від того, чи вона весела, чи сумна. Коли старші письменники виходять від малювання зверхнього світу — природи, економічних та громадських обставин — і тільки при помочі їх силкуються зробити зрозумілими даних людей, їх діла, слова й думки, то новіші йдуть зовсім противною дорогою: вони, так сказати, відразу засідають у душі своїх героїв і нею, мов магічною лампою, освічують усе окруження».
Увага до внутрішнього світу героїв відчутна і в ранніх творах П. Козланюка. Та оповідання «Варіят» може бути ілюстрацією еволюції письменника в плані поглиблення психологізму. Пильна увага до внутрішнього світу людини зумовлює необхідність передачі думок і переживань у їх звичному перебігу — процесі зародження і розгортання, драматичних переходах і кульмінаційних спалахах. Усе це позначилося на виборі відповідної форми викладу та організації художнього матеріалу. Хоч в основу оповідання і покладена певна подія (ліцитація за податки мужицького майна), письменник акцентує на переживаннях селянина, на тому, як зароджуються, визрівають і вибухають бунтарські думки. Звідси — оригінальність композиції й сюжету.
Початок твору є кульмінацією, а це, звісно, динамізує фабульну основу. Такий композиційний прийом дає змогу глибше передати драматизм події та переживань Семена.
Нерви в напрузі. Душевні муки його досягають апогею. Страждання на межі людських можливостей, адже з втратою хати він втрачає статус громадянина. Куди йти? Де шукати правди, справедливості?
Один із сучасників Козланюка С. Тудор свій нарис так і назвав «Куди йти?». Устами малоземельного селянина Яська: «Світ великий, а бідному нема де голову притулити» — він сказав страшну правду про селянську безвихідь.
Основою напруженого динамічного сюжету у «Варіяті» П. Козланюка є не сам опис життєвих фактів, а психологічний стан головного героя, наростання бурі, яке неодмінно приведе до стихійного протесту. Головним мотивом поведінки героя є прагнення розправитися з багатіями: «Буду, як найгірший кальвін, обкрадати церкви, буду, як вічний кримінальник, підпалювати панів та багачів, бо в них я всю свою снагу, все своє здоров’я лишив!.. Дієслово «буду», яке вживається двічі, підкреслює твердість його намірів. Розпачлива реакція Семена на ліцитацію хати поступово змінюється усвідомленням свого жебрацького стану. Тому висновок — знищити гнобителів — психологічно і соціально вмотивований. Усе єство селянина перейняте ненавистю до панів, яка виливається в лютий гнів. Семен хоче бити і різати всіх, хто став причиною його власного горя і горя таких, як він: «Отак перерізав би зараз косою всіх панків і багачів, як непотрібне бодяччя, та навіть би й не скривився від жалю... бо я на їх панстві й багатстві своє здоров’я та свої літа змарнував, а вони пили з мене кров, як ті тхори, та таки вкінці і допили та дорізали мене без ножа! Такий я, люди, лютий та недобрий на цей світ, що перевернув би та роздер би його на шматки, як ту паршиву жабу». Письменник уловлює найтонші переходи одного почуття героя в інше. Самою структурою фрази, її інтонацією виражено і гнів, і розпач, і сплеск болю, і насторогу, жадання помсти своїм ворогам.
Весь твір, за винятком двох його останніх частин, — це майже суцільний внутрішній монолог селянина, що переривається авторськими репліками, які унаочнюють зовнішні деталі його поведінки. Кількома штрихами Козланюк подає картину важкої нужди Семена («працював, як чорний віл», «гарував день і ніч», «працював, аж шкіра на спині тріскала»). Усім розвитком характеру героя письменник підводить читача до думки, що провина за безправне, рабське становище селянина-злидаря лягає на тогочасний суспільний лад: «Мені не треба такого дідьчого світу, що одним дає перини і розкоші, а другим лише злидні і муку... Я кусатиму тепер цей світ, мов скажений пес, я буду його на шматки рвати, як свого ворога». Герой Козланюка добре усвідомлює, що знищити конкретних винуватців його лиха — це ще не означає врятуватися від нього, і що важливо — ненависть персонажа спрямовується не на окремого кривдника, а на весь експлуататорський клас. Семен стихійно приходить до думки про безвихідне становище всіх трудящих: «Думаєте собі, що ви ще господарі, а ви такі жебраки, як і я. А коли ще не такі, то скоро будете такими...». Його слова спонукають селян замислитися, яким же шляхом піти до кращого життя, як знайти вихід із злиденного становища. Відповіді на ці запитання вони усе-таки знаходять: «Таких, видите, пролетарів, як то кажуть, цілий світ... Якби лише були розумні та вміли зібратися й порозумітися всі. Оце якби вміли!..». Тут досить чітко простежуються революційні зрушення в свідомості трудящих, вони переконуються в необхідності згуртованої боротьби з поневолювачами. Оповідання перейняте ідеєю визвольної боротьби, сила якої в єдності мас, у вмілому керівництві робітничого класу. За, допомогою окремих вдалих штрихів, згущення барв письменник зумів підвести читача до такого висновку. Автору не відмовиш у психологічній глибині зображуваного, тут відчувається певний вплив його літературного вчителя — В. Стефаника, що позначився передусім на внутрішній логіці зображення психології людини, соціальній насиченості твору, частому звертанні до монологічної та діалогічної оповіді. У плані зіставлення можна назвати оповідання Стефаника «Синя книжечка», з приводу якого Леся Українка в листі до О. Кобилянської зауважувала: «...надто заінтересувала навіть сторонніх людей (не українців) «Синя книжечка», бо вона зачіпає тему, що тепер найживіше займає російську публіку, а власне справу пролетаризації селян». Трагічна постать спролетаризованого селянина була типовою для тогочасного галицького села. Отже, на першому плані у творчості В. Стефаника і П. Козланюка — розкриття безпросвітного життя селян, показ глибинних душевних колізій. Із втратою домівки люди обривають останні зв’язки з рідним селом, відчувають свою приреченість. Тому такий безмірний розпач, схвильованість героїв, що передаються у їхній мові окличними інтонаціями, повтореннями, уривчастими незакінченими реченнями.
У стані найвищої душевної напруги бачимо й Антона («Синя книжечка» В. Стефаника). Звивиста, уривчаста ліова відтворює душевний біль пролетаря, перед яким постала чорна безодня.
Не краще майбутнє чекає й Семена, спролетаризованого селянина. Відбувся якийсь злам у його психології. Він зовсім по-іншому дивиться на себе, на світ, він ненавидить цей світ і прагне помститися за свою кривду. Семен вдається до відкритих погроз, не боячись ніякої кари. Підсвідомо розуміє, що «змінити світ треба, видерти від панів, силою видерти в них...». Проте реалізувати свої погрози він не може. Якщо наймит Федір («Палій») підпалює свого кривдника, багача Курочку, то герой Козланюка навіть на такий вияв протесту не здатний і обмежується погрозою підпалити свою хату.
У хвилини розпачу Семен нахваляється знищити своїх дітей. Така думка з’являється тому, що, замислюючись над їхнім майбутнім, він уявляє страшну картину і не хоче, щоб його діти стали наймитами. Персонаж «Кленових листків» Іван Петрів, сприймає як справжню трагедію народження четвертої дитини, бо «Коли ж то люди, а то жебраки плодєси...». З пекучим болем виповідає він кумам страдницьку долю мужицької дитини: «Я на діти дивюси, але не гадаю, аби воно було чемне, аби уміло до ладу зробити. Я лиш заглядаю, ци воно вже добре по землі ходить, аби єго упхати на службу... Коби лиш богач або пан утворив пащеку, а я єго туда кидаю, аби лишень збутиси!». Івана мучить думка про те, що він не спроможний нагодувати своїх дітей. Сьогодні він проклинає цей страшний світ глитаїв, а завтра знову йде до них у найми, щоб забрати хату, яка дає притулок його дітям.
Семен же замислюється над тим, як йому чинити далі. І виникає думка: так виховувати своїх дітей, щоб вони помстилися панам: «Я їх ще понаучу голови розбивати тим, що з’їли нашу працю й здоров’я в палатах, що за нашу кров плавають у золоті та шовках... Оцього їх навчу тепер, та я сам буду хіба таке робити». А прощаючись з дітьми, він каже їм напутнє слово: не забувати батьківських кривд і помститися за них: «Отак розбігайтесь по світу та ростіть, небожата, як бур’яни під плотом. А як будуть вас багачі збиткувати та днями їсти не давати, то позакусюйте зуби й терпіть, поки повиростаєте та вберетесь у силу. Потім відплатитесь їм за все лихо».
П. Козланюк поставив перед собою благородну мету: пробудити в народних масах революційний протест проти несправедливого ладу, показати їм, що знищити ненавистну владу поміщиків можна тільки спільними зусиллями. Отже, письменник не лише зображував трагізм долі українського селянина, а й істотні зрушення в його свідомості. Тут він ішов від життя і спирався на піднесення соціально-визвольної боротьби. Як Семен, так і інші персонажі твору доходять висновку, що треба дощенту зруйнувати старий світ. У цьому плані характерні повчання Семенового батька: «Бо світ цей — панський, бо він є лютим ворогом для бідних. Отже, світ лютий — будь же й ти таким, Семене. Інакше не можна. Треба змінити його, он що розумієш, Семене?»
В оповіданні «Варгат» найповніше виявилися характерні особливості творчої манеря письменника — соціальна загостреність темі, психологічне вмотивування найтонших душевних порухів героя-селянина, майстерне володіння монологом, лаконічність, образність мови.
Л-ра: УМЛШ. – 1986. – № 12. – С. 54-57.
Твори
Критика
