02-06-2020 Агатангел Кримський 185

Біографія Агатангела Кримського

Агатангел Юхимович Кримський (літературний псевдонім А. Хванько) – український історик, письменник і перекладач, один із організаторів Академії наук України (1918) – народився 3 (15) січня 1871 року в місті Володимирі-Волинському, нині Волинська область, Україна (тоді Волинська губернія, Російська імперія) у родині вчителя історії та географії Юхима Степановича Кримського.

Походив із кримськотатарського роду: дід Агатангела Кримського, кримський татарин, перейшов у православ'я. У дитячі роки його батьки переїхали до Звенигородки (нині Черкащина).

У трирічному віці навчився читати, а через два роки батько віддав його до місцевого училища, де Агатангел провчився п'ять років (1876-1881). Після навчання в протогімназії в Острозі (1881-1884) та Другій київській гімназії (1884-1885) вступив за конкурсом і навчався в Колегії Павла Ґалаґана (1885-1889). Опановує іноземні мови: польську, французьку, англійську, німецьку, грецьку, італійську, турецьку та латинську. У колегії навчався в Павла Житецького, який пробудив у ньому любов до української мови, літератури, історії, завдяки чому він, не маючи й краплини української крові, присвятив своє життя українській науці та культурі.

У 1889-1892 навчався в Лазаревському інституті східних мов у Москві. Основними дисциплінами науковця були: арабська філологія, іслам та арабська література, перська і турецька мова та література. У 1892-1896 пройшов повний курс славістичних студій на історико-філологічному факультеті Московського університету під керівництвом мовознавця Всеволода Міллера, славіста Романа Брандта, знавця індоєвропейських мов Пилипа Фортунатова. 1896 року молодий науковець склав магістерські іспити з арабістики в Санкт-Петербурзькому університеті та зі слов'янської філології в Московському університеті. Крім того, він слухав у Московському університеті лекції з всесвітньої історії в професора Володимира Гер'є.

Після закінчення Московського університету Кримський одержав від Лазаревського інституту дворічну стипендію для поїздки до Сирії та Лівану. Після повернення, з 1898 Кримський працює в Лазаревському інституті, викладає курси семітських мов, веде курс перекладу з російської мови арабською і навпаки, вивчення Корану, читає лекції з історії арабської літератури. З 1901 очолює кафедру арабської лінгвістики, стає професором арабської літератури та історії мусульманського Сходу.

За час викладання в Лазаревському інституті східних мов написав і видав цілу бібліотеку академічних підручників з філології та історії Близького Сходу, про Коран, мусульманство, курси історії і літератури арабів, персів і турків.

У 1918 переїхав до Києва, де обійняв посаду неодмінного секретаря заснованої гетьманом Павлом Скоропадським Української академії наук. У Києві Кримський був творцем українського сходознавства. В Академії наук він також очолював історико-філологічний відділ, кабінет арабо-іранської філології, комісію словника живої мови, комісію історії української мови, діалектологічну та правописну комісії.

З 1921 він також був директором Інституту української наукової мови. У жовтні 1921 брав участь у Першому Всеукраїнському Церковному Соборі, який підтвердив автокефалію Української автокефальної православної церкви.

У 1918-1921 працював професором всесвітньої історії в Київському університеті. Водночас був редактором «Записок Історично-філологічного відділу Української Академії наук», з 8 серпня 1925 — головою Київського філіалу Всесоюзної асоціації сходознавства, створеного при ВУАН. У Києві Агатангел Кримський плідно працював лише у 1918-1928 роках. 12 вересня 1921 в знак визнання його заслуг Рада народних комісарів Української СРР прийняла постанову «Про соціальне забезпечення заслужених працівників науки», серед інших достойників, Кримському дозволено видання за державний кошт наукових праць; його звільнено від сплати державних податків; заборонено реквізиції та ущільнення помешкання, яке він займав; матеріально забезпечено, а у випадку смерті — членів родини поза категоріальною довічною ставкою заробітку.

З 1929 Кримського почали переслідувати, позбавляти посад. У 1930-х Кримський був практично усунений від науково-викладацької роботи в академічних установах України. 20 липня 1941 Кримського заарештовано співробітниками НКВС, звинувачено в антирадянській націоналістичній діяльності й ув'язнено в одній із тюрем НКВС у Кустанаї, тоді Казахська РСР, СРСР (нині — Костанай, Казахстан).

Агатангел Кримський помер 25 січня 1942 року у лазареті Кустанайської загальної тюрми № 7.

Реабілітований у 1957.

Особистий архів А. Кримського зберігається в НБУ ім. В. Вернадського та Науковому архіві Наукової бібліотеки НаУКМА.

Агатангел Кримський — автор численних праць з історії та культури арабських країн, Ірану, Туреччини та ін., семітології, історії, ісламу:

«Історія мусульманства», 1904-1912;
«Історія арабів і арабської літератури», 1911-1912;
«Історія Персії та її письменства», 1923;
«Історія Туреччини та її письменства», 4 тт., 1924-1927;
«Перський театр, звідки він узявся та як розвивався», 1925.

Окремі історико-літературні монографії Кримського присвячені «Хамасі» Абу Таммана, Абану Ліхікі, Гафізу, Павлові Алеппському.

У 2007-2010 Інститутом сходознавства ім. А. Ю. Кримського здійснено перевидання рідкісних сходознавчих праць А. Ю. Кримського «Вибрані сходознавчі праці в п'яти томах»: Т. I. Арабістика (2007); Т. II. Тюркологія (2007); Т. III. Тюркологія (2010); Т. IV. Іраністика (2008); Т. V. Іраністика (2010).

Велику увагу приділяв дослідженню історії української мови і літератури, фольклору, етнографії. Кримський — автор праць:

«Українська граматика» (у 2-х т., 1907-1908),
«Нариси з історії української мови» (1922, у співавторстві з О. Шахматовим),
«Звенигородщина. Шевченкова батьківщина з погляду етнографічного та діалектологічного»,

Редактор першого тому «Академічного словника» (1924).

Агатангел Кримський вважається одним із найвидатніших орієнталістів в історії світової філологічної науки.

Як письменник Кримський відомий поетичними творами на східні теми, що ввійшли до збірки «Пальмове гілля» (в 3-х т., 1901, 1908, 1922), оповіданнями (зб. «Повістки й ескізи з українського життя» (1895) і «Бейрутські оповідання» (1906) та романом — «Андрій Лаговський» (1905, повністю опублікований у 1972).

Кримському належать численні художні переклади Антари, Омара Хайяма, Сааді, Гафіза, Міхрі-хатун, Фірдоусі та багатьох інших, у тому числі західноєвропейських поетів.

Перші переклади, переспіви й оригінальні твори друкував у часописах «Зоря», «Правда», «Народ», «Зеркало», «Буковина».

Біографія

Твори

Критика