Фіалка з Віденського лісу

Я купив у букініста
Томик Шіллера, а в ньому
В’ялу, висохлу фіалку
Між сторінками знайшов.

— Хто зірвав тебе, маленька,
І навіщо вклав у книжку? —
Я спитав її і раптом
Відповідь ясну почув.

Тихий, тихий голосочок,
Мов струни тонке бренчания,
Від фіалки плив чи, може,
Із душі моєї плив.

— Я у Віденському лісі
Виросла, і синє небо
Впало на мої листочки
Разом з майовим дощем.

Я була вродлива дуже,
Я була щаслива дуже,
Я не знала, що то горе,
Я не бачила людей.

Та вони прийшли до мене —
Дівчина і хлопець юні.
Обіймались, цілувались
Біля мене на траві.

Він поклявсь її любити,
І зірвав мене ласкаво,
І до платтячка на груди
Дівчині своїй прип'яв.

І свою кохану хлопець
Називав моїм найменням —
Тож вона, як спогад милий,
В книжці берегла мене.

Вчула я одного разу,
Як та дівчина ридала:
Виганяє власник дому
Із квартири їх сім'ю.

І на другий день я вчула,
Як та дівчина ридала:
Мати вмерла — сиротина
Залишилася одна.

І на третій день я вчула,
Як та дівчина ридала:
Милого в тюрму забрали —
Комуністом був юнак!

Я від болю і страждання
Дівчини тієї всохла,
Навіть спогадом чарівним
Перестала бути я.

Не поглянувши на мене,
Дівчина моя убога
Шіллера коштовний томик
Букіністу понесла...

О фіалочко зів’яла,
Чом не можу повернути
І тобі і всім на світі
Волю, молодість, любов!

1960