Біографія Павла Русина
Павло Русин – український, польський поет і мислитель доби Відродження – народився близько 1470 року в м. Кросно (тепер Польща), на території, заселеній українцями-лемками. За даними польської дослідниці Марії Цитовської, народився в сім'ї бурмістра Кросна (з 1480) Яна Проклера – німецького походження, власника 2-х будинків, саду. Документи свідчать про те, що мав сестер Софію, Барбару, мачуху Катажину.
Ґрунтуючись на тому, що Павло писав латинською мовою, польські дослідники трактують його як польського літературного і культурного діяча.
Навчався спочатку в парафіяльній школі Кросна, потім у Краківській академії (університеті) з 1491. Продовжив студії у Грайфсвальдському університеті (Німеччина), де познайомився з професором права, гуманістом, поетом Петром з Равенни. Тут отримав звання бакалавра 29 січня 1500 (чи магіcтра) і залишився викладачем. За даними Марії Цитовської, після отримання ступеня бакалавра поновив студії в Кракові, вивчав твори античних авторів, зокрема, Вергілія, Овідія, Горація, Стація, Лукана, Теренція, Ціцерона. Одним з його вчителів був добрий знавець латини Павел із Заклічева. Краківський університет закінчив 1506 зі ступенем магістра вільних мистецтв.
Викладати почав під час літнього півріччя 1507 як доцент «extraneus», з 1508 – як «колега молодший». Десь тоді написав близько 200 віршів, зокрема, елегії, присвячені професору Академії та королівському лікарю Войцеху з Шамотул через його смерть. В літньому півріччі 1508 мав почати викладати творчість Персія, але через епідемію після 21 липня 1508 покинув Краків, виїхав до Угорщини, де міг розраховувати на допомогу учня та приятеля – Себестяна Маг'юса.
Спочатку перебував у Варадині на дворі майбутнього оломоуцького єпископа Римо-католицької церкви Станіслава Турзона – сина бурмістра Йоганна Турзона. У Варадині склав похвальну елегію каштеляну Буди Іштвану Баторію. Звідси переїхав до Виноградова (пол. Nagyszöllos) на двір підкоморія Ґабора Перені, звідки здійснив подорож до Відня, де перебував у січні-червні 1509, навів контакти з видавцями. З 1511 поновив викладання в Краківському університеті. 1513 був прийнятий до кола осіб, що керували закладом. 1514 отримав коротку відпустку для відвідання Угорщини, зокрема, «патрона» Ґабора Переньї.
За іншими даними, з 1499 працював на посаді бакалавра вільних мистецтв.
Деякий час вчителював в Угорщині. З 1506 викладав римську літературу в Краківському університеті. Видав у Відні (1509) том своїх творів.
Російський славіст І. Голенищев-Кутузов підтвердив, що «у своїх книгах магістр Павло незмінно називав себе русином» (Славянские литературы, Москва, 1973). Польська дослідниця А. Єліч писала, що «вважав себе за русина і підписувався „Паулюс Рутенус“» (Антологія польсько-латинської поезії, Щецін, 1985). Любов талановитого поета і вченого до рідного краю відзначили поети Роман Лубківський (Львів), Петро Мурянка (Польща).
Павло Русин був також видавцем, виховував відомих слов'янських поетів Яна з Віслиці, Яна Дантишенка, навчав Миколая Коперника. Літературознавці вважають його першим гуманістичним поетом України.
За даними польської дослідниці Марії Цитовської, правдоподібно, покинув Краків восени 1517 через спалах епідемії.
Павло Русин помер в Старому Сончі в листопаді 1517 під час дороги до Угорщини. За свідченням інших дослідників, помер на Лемківщині (в Сяноці або Новому Сончі).
Залишив близько 4 тисяч віршів. У 1509 видав книгу своїх поезій «Пісні Павла Русина з Кросна».
Всю творчість можна розділити на:
духовна поезія («Пісня Павла Кроснянина до всіх святих», «Інша інвокація до всіх святих», «Пісня до божественного Севастяна, мученика і найславнішого воїна»). До цієї групи варто віднести панегірики релігійного змісту до святих Станіслава й Владислава;
панегіричні твори, присвячені тогочасній світській і духовній знаті, а також поезія на злобу дня («Елегія до благородного і шановного пана Стефана Баторія», «Ода до благородного пана Габріеля Переньї»);
морально-дидактична поезія, пов'язана з поетичною творчістю й педагогічною діяльністю магістра Павла («Ода Павла Русина з Кросна до Аполлона», «До Талії», «До читача», «До книжечки», «Похвала Валерію Максиму», «Пісня, яка містить похвали поетичному мистецтву…», «Пісня, яка в загальних рисах охоплює життя поета Горація»).
Твори
Критика
