Славістичні інтереси Максима Рильського

УДК 929Рильський:94(=16)

Т. П. Руда

У статті висвітлено багатоманітну діяльність М. Рильського в галузі славістики: організація славістичних центрів (зокрема групи слов'янської фольклористики в ІМФЕ), участь у славістичних організаціях (Українському та Міжнародному комітетах славіс­тів), з'їздах, конференціях. Розглянуто праці вченого про твор­чість слов'янських письменників, звернення до народної пісеннос­ті східних і південних слов'ян у фольклористичних дослідженнях. Увагу приділено й перекладам М. Рильського слов'янської поезії, а також теоретичній розробці питань міжслов'янського перекладу.

Ключові слова:М. Рильський, славістичне літературознавство, славістична фольклористика, міжслов'янські переклади.

В статье освещается многообразная деятельность М. Рыльско­го в области славистики: организация славистических центров (в частности группы славянской фольклористики в ИИФЭ), уча­стие в славистических организациях (Украинском и Международ­ном комитетах славистов), съездах, конференциях. Рассматриваются труды ученого о творчестве славянских писателей, обращение к народной песенности восточных и южных славян в фольклорных исследованиях. Внимание уделяется и переводам М. Рыльского сла­вянской поэзии, а также теоретической разработке вопросов меж­славянского перевода.

Ключевые слова:М. Рыльский, славистическое литературоведение, славистическая фольклористика, межславянские переводы.

The article highlights the diverse activities of M. Rylsky in slavic studies: the foundation Slavic organization centers (including a group of Slavic folklore in IMFE), participation in organizations Slavic (Ukrainian and the International Committee of Slavists), conventions and confer­ences. Considered labor scholar on the works of Slavic writers, as well as appeals to folk songs of eastern and southern Slavs in folkloristic studies. Attention is given to a translation Rylsky Slavic poetry and theoretical development issues mizhslov'yanskoho translation.

Keywords:M. Rylsky, Slavic literature, Slavic folklore, mizhslov'yanski translations.

Ім'я Максима Тадейовича Рильського посідає почесне місце в історії вітчизняної та зарубіжної славістики. Слов'янознавчу діяльність поета й ученого розглядали у своїх працях Г. Вервес, Л. Новиченко, Н. Шумада, В. Захаржевська, М. Гуць, Л. Вахніна, Ф. Неуважний, Р. Радишевський, М. Карацуба та ін. Його постійна увага до слов'янських країн, їхньої культури (насамперед художньої літератури та фольклору) виявляється не лише в наукових студіях та публіцистиці, але й у автобіографічних матеріалах (зокрема в «Записних книжках», листах).

Коло славістичних інтересів М. Рильського надзвичай­но широке: він писав статті про творчість слов'янських письменників (класиків і своїх сучасників); публікував ре­цензії на художні (оригінальні й перекладні) літературні ви­дання; звертався до інослов'янської народної пісенності у своїх фольклористичних працях; брав участь у славістичних кон­ференціях і з'їздах; перекладав твори багатьох слов'янських поетів; розглядав специфіку міжслов'янських перекладів у теоретичних працях; нарешті, підтримував як наукові, так і особисті контакти з діячами слов'янських культур. Так, збе­реглися його листи до Я. Бриля, К. Чуковського, О. Твардовського, А. Галіса, А. Ахматової, Ст. Жулкевського, Б. Тургано­ва, М. Свєтлова, К. Федіна, К. Симонова та ін.

М. Рильський був активним громадським діячем і орга­нізатором науки. У грудні 1942 року, перебуваючи в евакуа­ції (в Уфі), він обійняв посаду директора Інституту народної творчості і мистецтва АН УРСР (нині 一 Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України; далі 一 ІМФЕ). Протягом понад двадцяти років він керував цією установою, сприяв відродженню наукових досліджень і збирацької роботи в повоєнний час, вирішував кадрові питання. За його ініціативою в Інституті було віднов­лено наукові напрями, що мали в Україні давні традиції (зо­крема етнографічні й антропологічні дослідження).

Серед організаційних питань, вирішуваних за безпосеред­ньою участю М. Рильського або за його підтримки, 一 створен­ня славістичних наукових центрів (в ІМФЕ 一 група слов'янської фольклористики (1955), пізніше її було перетворено на від­діл слов'янської фольклористики), підготовка кадрів славістів (Г. Сухобрус, В. Юзвенко, Н. Шумада, М. Гайдай та ін.), встановлення контактів із зарубіжними інституціями та науковцями. М. Рильського обирали віце-головою Всеслов'янського комі­тету (1944), головою Українського і членом Міжнародного ко­мітетів славістів. Максим Тадейович неодноразово відвідував слов'янські країни: тодішні Югославію (1945, 1946, 1957) та Чехо- словаччину (1945, 1946), Польщу (1945, 1950, 1956, 1959, 1962), Болгарію (1957, 1963). Це були переважно поїздки у складі де­легацій науковців, письменників, громадських діячів. М. Риль­ський виступав з лекціями й доповідями, брав участь у роботі сесій Польської академії наук, присвячених ювілеям А. Міцке- вича і Ю. Словацького, а також у святкуванні пам'ятних істо­ричних дат (наприклад, 535-ої річниці Грюнвальдської битви (Польща, 1946 р.); 80-річчя боїв на Шипці (Болгарія, 1957 р.)). Лише раз 一 1962 року 一 на запрошення правління Товариства польсько-радянської дружби він з родиною подорожував Поль­щею, що досить детально описано в «Записних книжках».

Враження від зарубіжних поїздок відбилися в поезії М. Рильського (цикл «Югославські нариси» (1945), «Вірші про Болгарію» (1957)). Подорожував Максим Тадейович і білоруськими землями, після автомобільної поїздки 1958 року він створив поетичний цикл «На братній землі» (уперше надруковано в журналі «Вітчизна» (1958, № 9)).

На IV Міжнародному з'їзді славістів (Москва, 1958 р.) він виступив з доповіддю «Героїчний епос українського народу», а 1963 року очолив українську групу делегатів на V Міжнарод­ному з'їзді славістів у Софії, де виголосив доповідь «Україн­ські думи і героїчний епос слов'янських народів» (підготовле­на спільно з Г. Сухобрус, В. Юзвенко і В. Захаржевською). Під час цього форуму він виступав у дискусіях, а на вечорі, при­свяченому пам'яті Лесі Українки, виголосив, за його словами, «довольно большую, хотя и не очень связную речь о Лесе и болгарско-украинской дружбе…» [11, с. 462].

Академік І. Білодід згадував, що «Рильський був однією з найяскравіших фігур конгресу, всіма шанований, до всіх приязний. Він гідно репрезентував свою Україну та її славістику і на конгресах, і в Міжнародному комітеті славістів» [3, c. 177]. Дуже тепло, з любов'ю і сумом (спогади написано невдовзі після смерті М. Рильського) розповідав про цю поїздку Г. Вервес. Зокрема, він згадував, як М. Рильського палко вітали на пленарному засіданні, як захоплено слухали і доповідь, і ви­ступ зі «Словом про Лесю Українку».

М. Рильський чимало зробив у галузі славістичного літературознавства. У його науково-критичному доробку є статті й замітки про творчість слов'янських письменників, російський театр, місце української літератури в загальнослов'янському і світовому контексті. Так, у статті «Великий народний поет» він ставить Т. Шевченка поруч з іншими славетними поета­ми 一 Гете, Байроном, Міцкевичем, Пушкіним, Лєрмонтовим, а в праці «Пушкін і Шевченко» пише про глибинний зв'язок між двома поетами 一 на рівні емоцій, реакцій на контрасти со­ціальної дійсності.

Серед присвячених інослов'янським літературам праць є як серйозні аналітичні статті, так і короткі рецензії, виступи до ювілейних дат, але й у них можна знайти важливі спостере­ження й висновки, що могли б дати поштовх для подальших досліджень [5, c.160—161].

Флоріан Неуважний зазначав: «Для всіх дослідників жит­тя і творчості Максима Рильського не підлягає сумніву факт, що поміж слов'янських літератур, крім рідної, митець спочат­ку познайомився з польською літературою і саме їй присвя­тив найбільше уваги, як в оригінальній і перекладній творчос­ті, так і в критичній діяльності» [6, c. 79]. Учений розглядав вплив польської літератури на поетичну творчість М. Риль­ського (який був одним з найбільш «літературних» наших по­етів, багатьом його творам притаманна інтертекстуальність). Крім того, він високо оцінив зусилля М. Рильського у справі взаємоознайомлення культур Польщі та України.

У літературній спадщині Максима Тадейовича є низ­ка праць, присвячених Адаму Міцкевичу, якого він уважав одним з «найдорожчих своїх учителів» (поряд з Т. Шевчен­ком і О. Пушкіним). У замітці «Поезія про радісну працю» (1955) читаємо: «Пишу книгу “Поезія Міцкевича” Це 一 да­нина щирого захоплення поетом, чия творчість осяяла все моє свідоме життя благотворним своїм промінням, данина братерської любові до польського народу, що має щастя на­зивати великого Адама Міцкевича своїм сином» [10, c. 32]. Книга «Про поезію Адама Міцкевича» вийшла 1955 року (у 20-томнику вона вміщена під назвою «Поезія Адама Міцкевича»). Крім того, М. Рильський написав досить розлогу працю «Адам Міцкевич» і невеликі за обсягом статті ー «співець вільності народів», «Співець», «Пушкін і Міцкевич», «Адам Міцкевич і українська література». Він зупинявся на фактах біографії митця, аналізував особливості його худож­ньої системи й окремі поетичні прийоми, образи «Пана Та­деуша» та поем, акцентував увагу на характеристиці Міцкевичевих балад.

М. Рильський досліджував творчість і Ю. Словацького. У розвідці «Полум'яний геній» знаходимо тонкі спостережен­ня над стилем поета. Так, М. Рильський писав про «примхливу і своєзвичну» пунктуацію, яка є «великої сили художнім засо­бом» [8, c. 411], про зв'язок певної частини творчості Ю. Сло­вацького з фольклором.

Він звертався також до поезії Марії Конопніцької («Ма­рія Конопніцька»), Юліана Тувіма («Наш друг Тувим», «Слово про поета»), Леона Кручковського, Леопольда Стаффа. Крім того, Максим Тадейович підтримував своїх молодших колег, які займалися проблемами польської літератури та її зв'язків з українською. Він підготував відгуки на дисертації Г. Вервеса «Адам Міцкевич в українській літературі ХІХ століття» і Б. Буяльського «Творчість Марії Конопніцької».

Російській літературі вчений також присвятив низку ста­тей, особливо його приваблювала творчість О. Пушкіна («Пушкін і ми», «Пушкин в моей литературной работе», «Ро­сії вічная любов», ««Пушкін на нашій землі» - тут він пише про «Київ казки, Київ билини, Київ народних переказів» [8, c. 144] як тло поеми «Руслан и Людмила»), М. Гоголя («Слово про Го­голя», «Шевченко і Гоголь»), А. Чехова («Антон Чехов», «Про Чехова»). Звертався М. Рильський і до таких постатей, як О. Блок, М. Волошин, В. Маяковський, О. Прокоф'єв, Гр. Петников, С. Маршал та ін.

Серед літературознавчих праць є статті про білоруських поетів - Янка Купала («Поет-рицар») і Якуба Коласа («Про по­ета і друга»), а також про видатного болгарського поета Хрис­то Ботева («Христо Ботев українською мовою»). Імена Х. Бо­тева та інших класиків болгарської літератури - І. Вазова, П. Славейкова, Л. Каравелова, Р. Жинзифова - згадано в пра­цях М. Рильського з літературознавства (зокрема перекладознавства) та фольклористики. Його статті ознайомлювали широкі кола вітчизняних читачів з культурним надбанням слов'янських народів. М. Рильський вітав і прояви інтересу літературної громадськості інших країн до української куль­тури, публікував рецензії на переклади творів вітчизняних письменників, видані за кордоном. Так, у журналі «Славяне» (1955. — № 12. 一 С. 47—49), до редколегії якого він, до речі, вхо­див, надруковано відгук на книгу «Тарас Шевченко. Избранные произведения» (Варшава, 1955) («Taras Szewczenko. Utwory wybrane» (Warszawa,1955)). «…Уявлення про великого Кобза­ря книга ця, розрахована на широкі кола польських читачів, безумовно, дає» [7, с.175], 一 писав рецензент, визначивши, що більшість перекладів зберігає «характер шевченківського сло­ва і шевченківської музики» [7, с. 178]. Однак Максим Тадейович жалкував, що не всі включені до видання поеми подано в повному обсязі. До двотомника чеського поета Яна Неру- ди, виданого українською і російською мовами, М. Рильський звернувся в статті «Над віршами Яна Неруди».

Займаючись проблемами епосознавства, він вказував на спільні риси українських дум і епосу східних і південних слов'ян («Живе відображення історії», «Героїчний епос україн­ського народу» та ін.). Максим Тадейович наголошував на не­обхідності порівняльного вивчення фольклору слов'янських народів тоді, як вітчизняна фольклористика почала поступо­во ліквідовувати той розрив традицій, який відбувся в 1930— 1940-х роках (до речі, з другої половини 1950-х років порів­няльні студії широко розгорнулися й у літературознавстві). Тому твердження М. Рильського про перспективність таких досліджень були прогресивними для зазначеного періоду. Учений указував на причини існування спільних або подіб­них мотивів, образів, художніх прийомів у фольклорі різних народів: генетична спорідненість, типологічні збіги, історико-культурні зв'язки.

Одну з праць М. Рильський присвятив юнацьким і гай­дуцьким сербським пісням («Сербські епічні пісні» (1947)). Зокрема, він ознайомив широку публіку з доробком Вука Ка­раджича (його збірник «Српске народне пjесме», придбаний у Югославії, учений використав у своїх перекладах, що склали збірку «Сербські народні пісні» (1946)), охарактеризував сти­лістику епічних творів, писав про їхніх носіїв і виконавців, по­дав уривки з власних перекладів.

І, нарешті, зупинимося на перекладацькій і перекладознавчій діяльності М. Рильського, який уважав переклад ху­дожньої літератури «неоціненної ваги політичним і культур­ним чинником» [9, c. 239]. Перекладами він займався протягом усього свого творчого життя. Його доробок у цій ділянці скла­дає близько 200 тисяч віршованих рядків (крім драматургії та прози), у 20-томнику він охоплює 7 томів. Перекладацька пра­ця для М. Рильського була не лише улюбленою справою, що сприяла «привласненню» українською культурою досягнень світової літератури, не тільки постійним «змаганням» з оригі­налами, але й іноді чи не єдиною можливістю відійти від догм соцреалізму, бути вільним (відносно, звичайно) у своєму ви­борі, звертаючись до близьких за духом, переконаннями, по­етичними засадами авторів. До речі, саме цією «втечею від дійсності» М. Рильському дорікали і критики, і «компетентні органи». У «Додаткових свідченнях» М. Рильського від 1 квітня 1931 року (документ з його справи ОДПУ № 272) поет «каявся»: «…2) Коли більшість письменників (говорю про київських) зв'язалася з підприємствами для проведення там освітньої ро­боти на суто радянських принципах (інша річ, як практично у того чи іншого ця робота виходила) - я замкнувся в своєму пе­рекладацькому та редакторському кутку і не влився до загаль­ного потоку. Це була злочинна пасивність»[4, c. 515].

Щоправда, навіть у типово «соцреалістичних» збірках 1930-х років є тексти, що не вміщуються в канон «єдиного ме­тоду» (наприклад, у «Знакові терезів» (1932) - вірші «Сосни колишуться», «Гуси», «Шопен»).

Віра Агеєва у монографії «Мистецтво рівноваги: Максим Рильський на тлі епохи» пише: «Психологічні проблеми, спричинені неймовірним тоталітарним тиском, атмосферою щоденної небезпеки, страху, нагнітанням ненависті й взаємної підозріливості, здебільшого зоставалися поза текстом, лише іноді відлунюючись на його маргінесі. Між тим всебічний ана­ліз функціонування тоталітарної системи неможливий без ви­вчення індивідуальних реакцій, засобів адаптації, компенса­торних механізмів, врешті, без розуміння того, в чому ж була закорінена більша чи менша здатність до опору, до самозбере­ження себе як особистості з певними сформованими погляда­ми й ціннісними орієнтаціями» [1, c. 282].

Можливо, саме переклади певною мірою підтримували цю «здатність до опору і самозбереження», відволікаючи від труднощів і настроїв, спричинених реальними умовами життя.

Найчастіше Рильський-перекладач звертався до поезії слов'ян. Протягом кількох десятиліть він працював над пе­рекладом «Пана Тадеуша» (перші уривки з'явилися друком 1925 року, перший варіант 一 1927 року, другий 一 1949-го, тре­тій 一1951-го). Крім того, він переклав 31 сонет А. Міцкевича, 5 балад, поему «Конрад Валленрод», уривки «Поминок» («Dziadow»). М. Рильський редагував двотомне видання тво­рів А. Міцкевича російською мовою (1955) і п'ятитомне росій­ське видання (1948—1954).

Значну увагу приділив М. Рильський і перекладам пое­зії Ю. Словацького (вірші «Кулик», «Рим», «Гімн», «Гробниця Агамемнона», «Мій заповіт», «У Швейцарії», поема «Беньовський» 一 разом з Є. Дроб'язком). Він здійснив також перекла­ди багатьох пушкінських творів (ці переклади фахівці одно­голосно називають найвідповіднішими змістові та поетичній формі оригіналів). У його перекладацькому доробку понад 60 пушкінських віршів (серед них 一 ««Деревня», «Кавказ», «Памятник», «Мадонна», «Приметы» та інші шедеври), роман «Евгений Онегин» (довготривала праця над ним була справ­жнім творчим подвигом, перше видання здійснено 1937 року), дві казки - «Сказка о попе и работнике его Балде», «Сказка о золотом петушке», поеми «Бахчисарайский фонтан», «Пир во время чумы», «Медный всадник», «Полтава» (разом з А. Малишком), «Анджело» (спільно з М. Бажаном).

Навіть простий перелік авторів, твори яких М. Рильський перекладав українською мовою, надзвичайно показний. Він перекладав польських поетів - Антонія Сову, М. Конопніцьку, К. Тетмайєра, своїх сучасників - Леопольда Стаффа, Ю. Тувіма (35 віршів!), В. Броневського та ін. Зі словацької поезії тут представлені Янко Краль, Іван Краско, Павел Гвєздослав, Штефан Крчмерий, Само Халупко, Людовіт Штур; із чесь­кої - Ярослав Врхміцький, Ондра Лисогорський, Вітезслав Незвал, Ян Неруда, Йозеф Вацлав Сладек, Сватоплук Чех; з російської - М. Лермонтов, В. Жуковський, І. Крилов, Ф. Тют­чев, А. Фет, О. Блок, В. Брюсов, М. Волошин, М. Горький («Ді­вчина і смерть»), О. Безіменський, П. Безпощадний, Л. Вишеславський, М. Голодний, В. Лебедєв-Кумач, В. Маяковський, С. Міхалков, О. Прокоф'єв, М. Свєтлов, М. Тихонов та ін.; з білоруської - Франціск Богушевич, Янка Купала, Якуб Колос, Кіндрат Крапива, Петрусь Бровка, Максим Танк, Аркадзь Ку­лешов та ін.; з болгарської - Г. Жечев, С. Румянцев, Д. Овадія, Х. Смирненський.

Крім перекладацької роботи, М. Рильський, як уже зазна­чалося, займався редагуванням («рятівним», за висловлюван­ням Л. Новиченка) україномовних видань О. Пушкіна (Ви­брані твори у двох томах (1937), чотиритомник пушкінських творів), Ю. Словацького, М. Лермонтова та ін.

Переклади були для нього не лише улюбленою справою, джерелом творчих мук і радощів («радісної муки», як нази­вав М. Рильський в одному з листів свою роботу), але й ба­гатим матеріалом для теоретичних роздумів і висновків у перекладознавчих статтях («Чехов по-українському», «Пуш­кін українською мовою», «Слово переводчиков», «Проблеми художнього перекладу»).

Особливу увагу він приділяв міжслов'янським перекладам, зокрема, писав про можливості досягнення еквіритмічності та еквілінеарності. Еквілінеарності легше домогтися, уважав М. Рильський, хоч і доводиться іноді жертвувати певними ри­сами оригіналу; а от з еквіритмічністю 一 складніше (зважаю­чи, наприклад, на те, що в польській мові наголос сталий).

Труднощі виникають унаслідок відмінностей між синтак­сисами різних мов, формами звертання, через наявність ді­алектизмів, архаїзмів, неологізмів. «Є дві небезпеки, що під­стерігають перекладача з близької мови: по-перше, саме оця близькість, зокрема, існування того, що можна назвати між­мовними омонімами…，по-друге, спокуса обарвити твір суто національним колоритом мови, на яку перекладали», 一 чита­ємо в праці «Проблеми художнього перекладу» (до якої ввій­шла його розвідка «Художній переклад з однієї слов'янської мови на іншу»).

М. Рильський висловлював «смуток» з приводу того, що слов'янських письменників в Україні нерідко перекла­дають з російських перекладів, «механічно переносячи в свою роботу власні вигадки (“отсебятины”) і просто помил­ки російських своїх товаришів». І додає: «Щодо викладан­ня слов'янських мов у середній і вищій нашій школі, ство­рення кафедр слов'янознавства в університетах, інститутів слов'янознавства у Всесоюзній та республіканській академіях, то це справа першочергової ваги» [9, с. 276]. Заперечував він і стосовно практики перекладання з підрядників.

М. Рильський неодноразово наголошував на необхіднос­ті знання не лише мови, але й культури, реалій життя наро­ду, до літератури якого звертається перекладач. О. Білецький, знавець та інтерпретатор його творчості, писав: «Праця над перекладом “Пана Тадеуша” була для Максима Рильського прекрасною школою поетичної майстерності, у якій він зму­шений був стати і мовознавцем, і знавцем історії літератури» [2, c. 73].

Як бачимо, славістична діяльність М. Рильського була постійною і багатогранною. Він сприяв відродженню слов'янознавчих досліджень в Україні, ознайомленню україн­ської громадськості з культурою слов'янських народів, здій­снив помітний внесок у розвиток славістичного літературо­знавства і фольклористики, у теорію перекладу.

Література

1. Агеєва В. Мистецтво рівноваги: Максим Рильський на тлі епохи. 一 К. : Книга, 2012.
2. Білецький О. Від давнини до сучасності. 一 К.,1960.
3. Білодід І. Невгамовне серце // Незабутній Максим Рильський: спо­гади. 一 К.,1968.
4. З трудів і днів Максима Рильського. 一 К. : А.С.К., 2009.
5. Карацуба М. Ю. Слов'янські письменники в літературно-критич­них працях Максима Рильського // Слов'янський світ. 一 2011.— Вип. 9. 一 С. 160-173.
6. Неуважний Ф. Максим Рильський і Польща // Слов'янський світ. 一 2011. - Вип. 9. - С. 78-91.
7. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. - К., 1986. - Т. 12.
8. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. - К., 1986. - Т. 14.
9. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. - К., 1987. - Т. 16.
10. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. - К., 1988. - Т. 19.
11. Рильський М. Зібрання творів : у 20 т. - К., 1990. - Т. 20.

Summary

M. T. Rylskyj's multifaceted activities in Slavic Studies is considered; Some aspects of this topic are highlighted in the works of G. Verves, L. Novychenko, M. Huts, F. Neuvazhnyj, R. Radyshevs'ky and others. The article is an attempt to generalize the understanding of Rylsky's slavic interests.

Since 1942 Rylsky was the head of the Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology (now it's the M. Rylsky Institute of Art Studies, Folklore and Ethnology National Academy of Sciences of Ukraine).

By his initiative research laboratories of Slavic Studies were restored (in 1955 a group of Slavic folklore was organized, later transformed into the department). M. Rylsky was chosen a vice-chairman of the Slavic Committee (1944), a chairman of the Ukrainian Committee, a member of the International Committee of Slavists.

He participated in the International Congress of Slavists (1958, 1963), during his visits to Poland, Yugoslavia, Chechoslovakia, Bulgaria he made reports and lectures. Sometimes after trips he created poetic cycles («Yugoslav Essays», 1945, «Poems about the Bulgaria», 1958), he com­municated with many leaders of the Slavic culture (J. Bril, K. Chukovski, St. Zhulkevsky, Anna Akhmatova, and others.).

M. Rylsky made a significant contribution to the development of Slav­ic literature and folklore. Number of works devoted to the creativity of the prominent writers (A. Mickiewicz, J. Slowacki, O. Pushkin, Y. Kupala, H. Botev and others). Pursuing the problems of epos studies, he wrote about the necessity of a comparative study of the folklore of the Slavics, of Ukrainian dumas and epics of western and eastern Slavs similarities.

His work «The Serbian epic songs» (1947) is dedicated to the Junior and Hajduk songs. He analyses the style of these works, their performers.

Rylsky translation heritage of Slavic poetry of the classics and his contemporaries occupies a considerable place in his work. His largest translations are «Pan Tadeusz» by A. Mickiewicz and «Eugene Onegin» by O. Pushkin.

Rylsky is well-known expert of translation work, he made a lot of in­vestigations of interslavic translation difficulties and «dangers» trapping the translator of close language. He contributed to the development of Slavonic Studies in Ukraine, public awareness concerning the Slavic cultures.

Keywords: M. Rylsky, Slavonic literature, Slavic folklore, interslavic translations.